21 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/8617/24 пров. № А/857/22856/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Ільчишин Н.В., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Трофімова Руслана Валерійовича на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року (постановлену головуючим-суддею Кузаном Р.І. в порядку письмового провадження у м. Львові) про залишення позовної заяви без розгляду у справі №380/8617/24 за позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
22.04.2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного (далі - Національна академія сухопутних військ, відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ щодо ненарахування та невиплати йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по день її фактичної виплати 28.12.2022 та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по день її фактичної виплати 28.12.2022.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15.08.2024 позовна заява була залишена без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, а саме : надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду разом із доказами, які, на його думку, вказують на поважність причин пропуску строку.
На виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху представник позивача подав клопотання про поновлення процесуального строку на звернення до суду, в якому зазначив, що Верховний Суд дійшов висновку, що у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати початок перебігу строку на звернення до суду з позовом про визнання протиправним рішення власника або уповноваженого ним органу (особи) щодо відмови у виплаті відповідної компенсації та зобов'язання останнього її виплатити пов'язується саме з моментом отримання листа відповіді про відмову у виплаті особі компенсації відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі - Закон №2050) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 (далі - Порядок №159).
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 у задоволенні заяви представника позивача про поновлення процесуального строку було відмовлено, а позовну заяву залишено без розгляду.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій через порушення норм процесуального права просить її скасувати, а справу передати на розгляд суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що звертаючисть до суду з позовом у цій справі, позивач мав достатньо обґрунтовані правомірні очікування, що строк звернення до суду ним був дотриманий, оскільки не знав та не міг бути обізнаним про те, що судова практика зазнає кардинальних змін в частині застосування строків звернення до суду у справах подібної категорії.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у клопотанні не наведено жодної причини пропуску строку звернення до суду які є об'єктивно непереборними, не залежать від його волевиявлення чи пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить із наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
У зазначених положеннях КАС України відсутні норми, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Згідно ч.1, 2 ст.233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України у редакції, чинній до 18.07.2022) передбачалося, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон №2352), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції :
“Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Таким чином, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08.05.2024 по справі №600/4133/22-а.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 по справі №560/8194/20 зазначив, що нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом №2050 строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати.
З першого дня наступного місяця після отримання заборгованості особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою п.8 ч.1 ст.240 КАС України для залишення позовної заяви без розгляду.
Отримання листа від уповноваженого органу у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
Оскільки у справі №560/8194/20 спір стосувався нарахування компенсації втрати частини доходів на несвоєчасно виплачені суми пенсії, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду застосовувала шестимісячний строк звернення до суду.
У цій же справі позивач проходив публічну службу, а спір стосується нарахування компенсації втрати частини доходів на несвоєчасно виплачені суми грошового забезпечення військовослужбовця, а тому застосуванню підлягає строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, що відповідає приведеним вище висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.05.2024 по справі №600/4133/22-а.
Судом першої інстанції вірно встановлено, ще 28.12.2022 відповідачем на виконання судового рішення було виплачено заборгованість по грошовому забезпеченню у розмірі 4584,26 грн та не виплачено компенсації втрати частини доходів.
Оскільки виплата позивачу заборгованості була проведена 28.12.2022, застосуванню підлягає редакція статті 233 КЗпП України, чинна на момент виникнення спірних правовідносин, а саме яка обмежує строк звернення до суду трьома місяцями.
Оскільки позивач звернувся до суду з цим позовом лише 22.04.2024, він пропустив тримісячний строк звернення, встановлений Законом.
Верховний Суд у постанові по справі №460/8194/20 зазначив, що така ґрунтується на висновках Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 по справі №460/4188/20, від 27.07.2022 по справі №460/783/20, від 11.05.2023 по справі №460/786/20, а саме, що з моменту отримання листа-відповіді, яким відмовлено позивачу у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків виплати частини пенсії, донарахованої на виконання рішення суду, розпочався перебіг передбаченого частиною другою статті 122 КАС України шестимісячного строку для звернення до суду із заявленими позовними вимогами.
У постанові від 02.04.2024 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду по справі №560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, 17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20, відповідно).
Поняття “повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Колегія суддів звертає увагу, що отримання листа від відповідача у відповідь на заяву не змінює час, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли він почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку.
Відтак, з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
Стосовно аргументів представника позивача про те, що виплата індексації грошового забезпечення відповідачем позивачу на виконання рішення суду, звернення представника позивача щодо нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу відбулися до ухвалення Верховним Судом постанови по справі №560/8194/20, апеляційний суд зазначає, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду не є нормою права, а тому до них не застосовується принципи незворотності дії закону в часі. Зміна судової практики не зумовлює автоматичне поновлення пропущених строків звернення до суду.
Таким чином, постанова Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 є обов'язковою для врахування судом у цій справі.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2021 у справі № 640/20314/20, досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином.
Таким чином, дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на звернення з позовом у публічно-правових відносинах. Встановлення строків звернення до суду передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій щодо захисту своїх прав, свобод та інтересів. Інститут строків звернення до суду в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем у клопотанні не наведено жодної причини пропуску строку звернення до суду які є об'єктивно непереборними, не залежать від його волевиявлення чи пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Трофімова Руслана Валерійовича залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року про залишення позову без розгляду у справі №380/8617/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді Н. В. Ільчишин
С. М. Шевчук