Справа № 320/17995/23 Головуючий у І інстанції - Лапій С.М.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
21 листопада 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Василенка Я.М., Костюк Л.О.,
при секретарі: Руденко Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Апарату Верховної Ради України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, -
Апарат Верховної Ради України звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 14.03.2023 № НОМЕР_1 за виконавчим листом № 640/1626/20, виданим Окружним адміністративним судом міста Києва 28.09.2022.
Позов обґрунтований тим, що виконання рішення суду про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, що гарантовані державою, відповідальним виконавцем якої він є, а саме Державною казначейською службою України.
У справі № 640/1626/20 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії предметом є нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки за період його роботи на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у зв'язку з чим спірна постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 прийнята Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України без належного з'ясування обставин справи та з порушенням вимог чинного законодавства.
Позивачем також вказано, що постанови Державного виконавця від 14.03.2023 про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору, також є незаконними та похідними від постанови про відкриття виконавчого провадження.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Апарат Верховної Ради України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В апеляційній скарзі Апарат Верховної Ради України посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з'ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Згідно з частиною 7 статті 287 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки учасники справи у судове засідання не з'явились.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши та перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2021 року у справі № 640/1626/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2022 року, позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 01 квітня 2008 року по 29 серпня 2019 року.
Зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 01 квітня 2008 року по 29 серпня 2019 року у розмірі 17 421,46 грн (сімнадцять тисяч чотириста двадцять одна гривня сорок шість копійок).
Зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
28 вересня 2022 року Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист.
ОСОБА_1 звернувся до Апарату Верховної Ради України із заявою щодо виконання судового рішення у справі № 640/1626/20.
Листом від 27.10.2022 № 15/26-2022/182806 Апаратом Верховної Ради України повідомлено ОСОБА_1 , що з питання виконання судового рішення у справі № 640/1626/20 останньому необхідно звернутися до центрального органу виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у порядку, передбаченому статтею 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
На підставі наведеного, ОСОБА_1 звернувся до Державної казначейської служби України із заявою щодо виконання судового рішення у справі № 640/1626/20.
Листом від 24.11.2022 № 5-11-11/16736 Державна казначейська служба України повідомила ОСОБА_1 , що оскільки рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2021 року у справі № 640/1626/20 має зобов'язальний характер, а тому органи Казначейства не наділені повноваженнями здійснювати його виконання.
10.03.2023 ОСОБА_1 звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2021 року у справі № 640/1626/20.
Постановою Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича від 14 березня 2023 року відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з виконання вказаного виконавчого листа № 640/1626/20, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 28 вересня 2022 року щодо зобов'язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 01 квітня 2008 року по 29 серпня 2019 року у розмірі 17 421,46 грн (сімнадцять тисяч чотириста двадцять одна гривня сорок шість копійок).
За вказаним виконавчим провадженням Державним виконавцем прийнято наступні постанови:
- про стягнення виконавчого збору на суму 26800,00 грн;
- про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження на суму 401,85 грн.
Вважаючи постанову про відкриття виконавчого провадження від 14 березня 2023 року протиправною, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач мав усі законні підстави відкрити виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 640/1626/20, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 28 вересня 2022 року.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що Державний виконавець діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини регламентовано Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
За змістом частини першої статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад обов'язковості виконання рішень.
Згідно з п. 1 частини 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною четвертою статті 19 Закону № 1404-VIII передбачено, що сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Пунктом 6 частини п'ятої статті 19 Закону № 1404-VIII встановлено, що боржник зобов'язаний надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Частиною 1 статті 6 Закону № 1404-VIII передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Стаття 11 Закону № 1404-VIII визначає, що державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII).
Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 8 ст. 19 Закону 1404-VIII).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону - за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Як зазначено Позивачем в апеляційній скарзі, у зв'язку із внесенням змін до деяких законодавчих актів Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (який набрав чинності 19.07.2022), відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішення суду про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, здійснюється відповідним центральним органом виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів за рахунок коштів передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, що гарантовані державою, відповідальним виконавцем якої він є.
Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів є Державна казначейська служба України і саме на неї Законом № 2352-ІХ покладено обов'язок виконання рішень суду, Боржником за якими є державний орган.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2021 року у справі № 640/1626/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2022 року, зокрема зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 01 квітня 2008 року по 29 серпня 2019 року у розмірі 17 421,46 грн (сімнадцять тисяч чотириста двадцять одна гривня сорок шість копійок).
Таким чином, оскільки рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2021 року у справі № 640/1626/20 має зобов'язальний характер, органи Казначейства не наділені повноваженнями здійснювати його виконання, що і було зазначено в листі Державної казначейської служби України від 24.11.2022 № 5-11-11/16736 (а.с. 84-85).
Отже, Відповідач мав усі законні підстави відкрити виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 640/1626/20, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 28 вересня 2022 року.
Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, оскільки Державний виконавець діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом № 1404-VIII.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновків суду першої інстанції у взаємозв'язку з обставинами справи.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Апарату Верховної Ради України, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Я.М. Василенко
Л.О. Костюк