П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/25264/23
Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О.А.
Місце та час укладення судового рішення «--:--», м. Одеса
Повний текст судового рішення складений 06.03.2024р.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Єщенка О.В., Яковлєва О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
14.09.2023р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 26.04.2023р. №155250022102 про відмову у призначенні їй пенсії за віком; зобов'язання включити до її трудового стажу згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 р. серії НОМЕР_1 періоди роботи: з 30.10.1981р. по 14.11.1982р. (16 днів 1 місяць 1 рік); з 01.01.1992р. по 20.11.1992р. (19 днів 10 місяців); з 11.01.1994р. по 25.07.1999р.; зобов'язання повторно розглянути заяву від 20.04.2023р. про призначення їй пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-ІV.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 20.04.2023р. вона звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, однак рішенням від 26.04.2023р. №155250022102 їй протиправно відмовлено в призначені пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного трудового стажу.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2024р. позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.04.2023р. №15525022102; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_2 періоди роботи: з 01.01.1992р. по 20.11.1992р. у військовій частині НОМЕР_2 , згідно запису у трудовій книжці від 18.04.1980р. серії НОМЕР_1 ; з 11.01.1994р. по 25.07.199 р. у Болградській міжрайонній коконосушарці, згідно запису у трудовій книжці від 18.04.1980 р. серії НОМЕР_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення пенсії від 20.04.2023р.; в задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких посилаються на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апелянти зазначають, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку щодо можливості зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 10.10.1981р. по 14.11.1982р. на підприємстві «Воєнторг 171» згідно записів трудової книжки, оскільки підстава прийняття, номер та дата підстави прийняття не зазначені; з 01.01.1992р. по 20.11.1992р. робота у військовій частині (російська федерація) згідно трудової книжки, оскільки російська федерація та Україна не є учасниками Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р.; з 11.01.1994р. по 25.07.1999р. робота на підприємстві «Болградська міжрайонна коконосушарка» згідно записів трудової книжки, оскільки виправлення номеру підстави для звільнення не засвідчене належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційних скарг, судова колегія вважає, що вони не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки судове рішення оскаржується в частині задоволених позовних вимог, то перевірка законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог апеляційним судом не здійснюється.
Судом першої інстанції встановлено, що 20.04.2023р. ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.04.2023р. №155250022102 відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу визначеного ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Страховий стаж позивача для призначення пенсії складає - 25 років 04 місяці 09 днів.
Вищезазначеним рішенням повідомлено ОСОБА_1 , що до страхового стажу не зараховано:
період роботи з 30.10.1981р. по 14.11.1982р. згідно записів трудової книжки від 18.04.1980р. серії НОМЕР_1 , оскільки підстава прийняття, номер та дата підстави прийняття не зазначені;
період роботи у військовій частині (російська федерація) з 01.01.1992р. по 20.11.1992р., згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 серії НОМЕР_1 , у зв'язку з припиненням з 01.01.2023р. російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р.;
період роботи з 11.01.1994р. по 25.07.1999р. у Болградській міжрайонній коконосушарці згідно записів трудової книжки від 18.04.1980 серії НОМЕР_1 , оскільки виправлення номеру підстави на звільнення не зазначене належним чином. Індивідуальні відомості в Реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за зазначений період відсутні. /а.с.16/
Не погоджуючись з рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку в частині задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон України №1058-IV).
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 ст.24 Закону України №1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV).
За змістом ч.2 ст. 26 Закону України №1058- IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу 60 років, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років.
Згідно ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, ст.48 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок №637).
Так, п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п.3 Порядку №637.
Позивач зазначає про протиправність неврахування пенсійним органом її трудового стажу згідно трудової книжки НОМЕР_1 за періоди роботи: з 30.10.1981р. по 14.11.1982р. (16 днів 1 місяць 1 рік); з 01.01.1992р. по 20.11.1992р. (19 днів 10 місяців); з 11.01.1994р. по 25.07.1999р.
Підпунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 р. №162 (надалі - Інструкція №162) встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.
Згідно пп.2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (п.2.3 Інструкції №162).
Пунктом 4.1 Інструкції № 162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідні вимоги щодо заповнення трудових книжок містяться і в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. №58 (надалі - Інструкція №58).
Положеннями п.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За змістом п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно записів №№15-16 вищезазначеної трудової книжки, 11.01.1994р. позивач прийнята на посаду техніка Болградської міжрайонної коконосушарки на підставі наказу №67 від 11.01.1994р., а 25.07.1999р. звільнена з вказаної посади за власним бажанням на підставі наказу №73 від 25.07.1999р. /а.с.13/
Апелянти зазначають про неможливість врахування періодів роботи: з 11.01.1994р. по 25.07.1999р., оскільки виправлення номеру підстави на звільнення не зазначене належним чином.
Колегія суддів вважає, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Також доречно зазначено судом першої інстанції про те, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Таким чином, пенсійним органом безпідставно відмовлено у врахуванні періоду трудової діяльності позивача з 11.01.1994р. по 25.07.1999р. у Болградської міжрайонної коконосушарці, зазначеного в трудовій книжці НОМЕР_1 .
Водночас, як вбачається з записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , 15.02.1991р. позивача призначено на посаду завідувача складом військової частини НОМЕР_2 на підставі наказу №92 від 26.02.1991р., а 20.11.1992р. звільнено з вказаної посади у зв'язку із народженням дитини на підставі наказу №294 від 01.12.1992р. /а.с.13/
Частиною 1, 2 ст.4 Закону №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до ч.2 ст.10 Закону України «Про зайнятість населення» права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст.17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004р. №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 вказаної Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
При цьому, як правильно вказав суд першої інстанції припинення російською федерацією та Україною участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. не є підставою для позбавлення позивача гарантованого законодавчими приписами права на пенсійне забезпечення.
До того ж, у спірні періоди, сторони вищезазначеної Угоди дотримувались, а тому вони мають бути зараховано до її страхового стажу.
Таким чином, пенсійним органом безпідставно відмовлено у врахуванні періоду трудової діяльності позивача з 01.01.1992р.р. по 20.11.1992р. у військовій частині НОМЕР_2 .
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з обґрунтованістю висновків суду першої інстанції щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_2 періодів роботи: з 01.01.1992р. по 20.11.1992р. у військовій частині НОМЕР_2 , згідно запису у трудовій книжці від 18.04.1980р. серії НОМЕР_1 ; з 11.01.1994р. по 25.07.1999р. у Болградській міжрайонній коконосушарці, згідно запису у трудовій книжці від 18.04.1980р. серії НОМЕР_1 .
За правилами ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційних скарг покласти на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Суддя-доповідач А.В. Крусян
Судді О.В. Єщенко О.В. Яковлєв