Справа № 420/27119/24
21 листопада 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 29.02.2020 року по 31.12.2020 року, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за піднайом житла, підйомної допомоги без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за піднайом житла за 2020 рік, підйомної допомоги за 2020 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що виплата йому грошового забезпечення здійснювалась не у повному обсязі, а саме у період із 29.01.2020 року по 31.12.2020 року нарахування та виплата основних видів грошового забезпечення проводилась без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020 року, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року, із урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду № 826/6453/18 від 29.01.2020 року. Позивач вважає, що з 29.01.2020 року, а саме з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 826/6453/18 виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що відповідні суми усіх складових грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року були виплачені позивачу не під час виключення зі списків Військової частини НОМЕР_1 , а протягом спірного періоду в 2020 році, а тому, позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів з моменту отримання сум складових грошового забезпечення у зазначені періоди, під час отримання щомісячних виплат грошового забезпечення. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою щодо оскарження неправомірних дій Військової частини НОМЕР_1 під час проведення позивачеві нарахувань та виплат усіх складових грошового забезпечення та інших виплат у період проходження служби з 29.02.2020 року по 31.12.2020 року. Крім того, відповідач посилається на правомірність своїх дій щодо застосовування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року (1762 грн.).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/27119/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 21.09.2018 року (зараховано до списків в/ч наказом від 21.09.2018 року № 2) по 10.02.2021 року (виключено зі списів в/ч наказом від 10.02.2021 року № 27).
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 про проведене нарахування позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 10.02.2021 року, у спірний період, а саме протягом 2020 року, посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням у складі грошового забезпечення позивача (в тому числі, для обрахунку матеріальної допомоги за грудень 2020 року та підйомної допомоги за 2020 рік), розраховувались виходячи з розміру 1762 грн. відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Позивач вважає, що посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням у складі грошового забезпечення (в тому числі, для обрахунку грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за піднайом житла за 2020 рік, підйомної допомоги за 2020 рік) з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року мали розраховуватись з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а не з розміру 1762 грн., у зв'язку із чим, звернувся до суду з даним позовом.
Так, на думку суду, позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наступного.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно п.п. 1-4 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до вимог п. 3 ст. 9-1, п.п. 1, 8, 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини їм виплачується: підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».
У разі звільнення військовослужбовця до закінчення календарного року, за який він уже використав щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі або у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі наказу командира (начальника) військового з'єднання чи частини, керівника органу військового управління, вищого військового навчального закладу, установи та організації провадиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця.
Згідно п.п. 1-2, 6 р. XXIII, п. 1 р. XXIV, п.п. 3, 6 р. XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
У рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено, зокрема: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту згідно з додатком 2.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Водночас, 06 грудня 2016 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року.
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Тобто, з моменту набрання чинності Законом № 1774-VIII (01 січня 2017 року) на законодавчому рівні існує заборона застосовувати мінімальну заробітну плату, як розрахункову величину для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Разом з цим, згідно ст. 6 Закону України від 05.10.2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Поряд з цим, на момент набрання чинності Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (1 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року № 103 (яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, далі - Постанова № 103), а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) п. 4 Постанови № 704 викладений у редакції згідно з п. 6 Постанови № 103 та визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 року № 1644 і від 30 серпня 2017 року № 704» викладено, зокрема, примітку до Додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: «1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.».
В аналогічній редакції викладена також і примітка Додатку 14 до Постанови № 704.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 120/8603/21-а, від 16 листопада 2022 року у справі № 120/648/22-а, від 13 грудня 2022 року у справі № 240/12647/21, від 04 січня 2023 року у справі № 640/17686/21, від 10 січня 2023 року у справі № 120/8682/21-а, від 24 січня 2023 року у справі № 500/1433/21, від 22 березня 2023 року у справі № 340/10333/21, від 27 березня 2023 року у справах №№ 640/24075/20, 280/11480/21, від 30 березня 2023 року у справі № 320/9431/21, від 04 квітня 2023 року у справі № 120/5264/22, від 11 квітня 2023 року у справі № 240/21362/21, від 09 травня 2023 року у справі № 380/5158/22, від 07 червня 2023 року у справі № 340/2148/21, від 29 червня 2023 року у справі № 380/7813/22, від 06 листопада 2023 року у справі № 300/1947/22, від 08 листопада 2023 року у справі № 420/26141/21, від 20 грудня 2023 року у справі № 380/1406/23, від 10 січня 2024 року у справі № 400/3128/23 викладені наступні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
- з 01.01.2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
- через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена Додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Також, суд враховує, що згідно постанов Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22, від 22 березня 2024 року у справі № 380/10075/21, від 28 березня 2024 року у справі № 160/8290/23, позиція ВС у наведених вище справах щодо застосування приписів пункту 4 Постанови № 704 в контексті спору щодо перерахунку пенсії у зв'язку зі збільшенням розмірів складових грошового забезпечення військовослужбовців, а саме збільшення розмірів посадових окладів пов'язувалося із зростанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, є орієнтиром для застосування положень Постанови № 704 в контексті вирішення спору про перерахунок грошового забезпечення, адже, вирішення цього спору теж пов'язане з (правильним) застосуванням розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу.
ВС зазначив, що у наведених справах правовий висновок Верховного Суду про те, що з 1 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
За наведеного правового регулювання та висновків Верховного Суду, наведених вище, суд відхиляє доводи відповідача про необхідність застосування в якості розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який визначений законом на 01 січня 2018 року, для обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, як військовослужбовця, з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року, та приходить до висновку, що посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням (як наслідок щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням) позивача, як військовослужбовця, з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року мали би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не «на 1 січня 2018 року»).
Що стосується грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за піднайом житла за 2020 рік, підйомної допомоги за 2020 рік, слід зазначити, що у довідці Військової частини НОМЕР_1 про проведене нарахування позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 10.02.2021 року визначено, що позивачу у спірний період, тобто, за 2020 рік, нараховано та виплачено матеріальну допомогу за грудень 2020 року та підйомну допомогу за 2020 рік, а тому, саме вказані допомоги підлягають перерахунку, інші дані відсутні.
Що стосується компенсації податку, слід зазначити, що питання щодо відрахування податків та зборів є повноваженнями відповідача і це питання не є спірним у даній справі.
Що стосується посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Так, реалізація права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого права.
Основним нормативним актом, який установлює строк звернення до суду і містить положення щодо часових меж, упродовж яких особа має право звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу, є КАС України.
Питання строків звернення до суду врегульовано статтею 122 КАС України.
Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 5 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, частина п'ята статті 122 КАС України є спеціальною нормою у розв'язанні спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби порівняно з нормою, яка міститься в частині другій статті 122 КАС України та встановлює шестимісячний строк звернення до суду.
Водночас, частина п'ята статті 122 КАС України є загальною нормою у розв'язанні спорів стосовно зазначених правовідносин у разі, якщо іншими законами встановлено інший строк звернення до суду в спорах щодо таких правовідносин.
Спірні правовідносини виникли з приводу виплати позивачу грошового забезпечення у належному розмірі з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Згідно п.п. 1-3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Таким чином, спір у даній справі виник з приводу порушення законодавства про оплату праці та стосується виплати грошового забезпечення у належному розмірі з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року.
Водночас, у зазначених положеннях частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм суми грошового забезпечення у разі порушення законодавства про оплату праці.
В свою чергу, станом на момент виникнення спірних правовідносин строк звернення до суду за вирішенням спору з приводу порушення законодавства про оплату праці визначався ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Так, згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП, в редакції за спірний період, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тобто, частина друга статті 233 КЗпП, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, конкретизувала предмет (заробітна плата) судового захисту та встановлювала, що в цьому разі звернення до суду не обмежується будь-яким строком, і з цієї норми такий висновок прямо випливає.
Частина п'ята статті 122 КАС України, якою встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, є загальною нормою, оскільки вона прямо не передбачає строк звернення до суду у справах щодо стягнення заробітної плати.
За загальними правилами визначення пріоритетності змісту норми висновки, що прямо випливають з норми, мають пріоритет над висновками, що непрямо випливають з норми.
Оскільки норми частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) є спеціальними, прямо встановлюють предмет (заробітна плата) судового захисту, то вони мають пріоритет над нормами частини п'ятої статті 122 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату (грошове забезпечення тощо).
Висновки суду щодо необхідності застосування у справах про виплату грошового забезпечення ч. 2 ст. 233 КЗпП України, які визначають строки звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати, відповідають правовим позиціям Верховного Суду (зокрема, постанови від 02 серпня 2023 року у справі № 380/17776/22, від 07 вересня 2023 року у справі № 620/1201/23).
Що стосується тих обставин, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 року, внесено зміни до ст. 233 КЗпП та станом на момент звернення до суду з даним адміністративним позовом стаття 233 КЗпП не містить норми, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.
Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
З огляду на викладене, тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини.
Строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.
При цьому, тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред'явлено позов.
Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли з приводу виплати позивачу грошового забезпечення у належному розмірі з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року, суд приходить до висновку, що строк звернення до суду з таким позовом має визначатись за правилами частини другої статті 233 КЗпП, в редакції, яка була чинною на момент початку перебігу відповідного строку та діяла у спірний період, тобто, у даній справі підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 233 КЗпП, які встановлювали, що звернення до суду у такій категорії справ не обмежується будь-яким строком.
В свою чергу, положення ст. 233 КЗпП, в редакції, яка набрала чинності 19.07.2022 року, щодо строків звернення до суду не можуть розповсюджуватись на правовідносини, що виникли з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року.
Висновки суду у даній справі відповідають правовим позиціям Верховного Суду.
Зокрема, у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 28 вересня 2023 року у справі № 140/2168/23, від 30 листопада 2023 року у справі № 160/759/23 Верховний Суд дійшов висновку, що з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції Закону від 01.07.2022 року № 2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. ВС зазначив, що на момент звільнення позивача з військової служби ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а тому, Верховний Суд визнав помилковими висновки суду попередньої інстанції про те, що на спірні правовідносини розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року.
Підсумовуючи викладене, суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду та приходить до висновку про відсутність підстав для залишення заявленого позову без розгляду.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, підлягають частковому задоволенню, з вище окреслених підстав.
Керуючись ст.ст. 2-12, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 22, 263, 295, КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 29.02.2020 року по 31.12.2020 року посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та як наслідок щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням), а також матеріальної допомоги та підйомної допомоги.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 29.02.2020 року по 31.12.2020 року посадовий оклад, оклад за військовим званням, визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та як наслідок щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу, яка виплачена у грудні 2020 року, та підйомну допомогу за 2020 рік з розрахунку місячного грошового забезпечення, в якому посадовий оклад, оклад за військовим званням визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та як наслідок щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які входять до складу місячного грошового забезпечення та розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення складено 21.11.2024 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці, у період з 03.10.2024 року по 01.11.2024 року, включно.
Суддя Ю.В. Харченко