Справа № 420/31631/23
22 листопада 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Пекного А.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказів,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє адвокат Самодурова Наталія Валеріївна, звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1, ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач 2, ІНФОРМАЦІЯ_4 ), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 3, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_5 в частині, яка стосується призову на військову службу за мобілізацією, призначення на посаду та зарахування до списків особового складу та на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_1 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 01.03.2022 № 5 «Про призов резервістів та військовозобов'язаних за мобілізацію» в частині, яка стосується призову на військову службу за мобілізацією та направлення до військової частини НОМЕР_1 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 01.03.2022 № 132 «Про призов військовозобов'язаних військової частини НОМЕР_1 » в частині, яка стосується призову на військову службу за мобілізацією, призначення на посаду та зарахування з 01.03.2022 до списків особового складу та на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_1 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08.03.2022 № 1 «Про призначення військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 на посади» в частині, яка стосується зарахування з 01.03.2022 до списків особового складу частини та на всі види забезпечення і призначення на посаду молодшого лейтенанта ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 19.05.2022 № 58 «Про результати службового розслідування самовільного залишення військовослужбовцями розташування військової частини НОМЕР_1 » в частині, яка стосується службового розслідування щодо молодшого лейтенанта ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.08.2022 № 169 в частині, яка стосується призупинення з 15.07.2022 військової служби молодшого лейтенанта ОСОБА_1 ;
виключити з переліку відомостей про стан інформації щодо працевлаштування застрахованої особи ОСОБА_1 , страхувальника - ІНФОРМАЦІЯ_7 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.11.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 позовну заяву повернуто позивачу на підставі пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, оскільки на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, а саме не подано до суду заяву про поновлення пропущеного місячного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2024 скасовано ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
У зв'язку із зверненням до суду з адміністративним позовом, який не відповідає вимогам процесуального законодавства, ухвалою суду від 08.04.2024 вказаний позов було залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання ухвали.
На виконання ухвали суду позивач надав позовну заяву у новій редакції, у якій просить:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_5 в частині, яка стосується призову на військову службу за мобілізацією, призначення на посаду та зарахування до списків особового складу та на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_1 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 01.03.2022 № 5 «Про призов резервістів та військовозобов'язаних за мобілізацію» в частині, яка стосується призову на військову службу за мобілізацією та направлення до військової частини НОМЕР_1 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 01.03.2022 № 132 «Про призов військовозобов'язаних військової частини НОМЕР_1 » в частині, яка стосується призову на військову службу за мобілізацією, призначення на посаду та зарахування з 01.03.2022 до списків особового складу та на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_1 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08.03.2022 № 1 «Про призначення військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 на посади» в частині, яка стосується зарахування з 01.03.2022 до списків особового складу частини та на всі види забезпечення і призначення на посаду молодшого лейтенанта ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 19.05.2022 № 58 «Про результати службового розслідування і самовільного залишення військовослужбовцями розташування військової частини НОМЕР_1 » в частині, яка стосується службового розслідування щодо молодшого лейтенанта ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.08.2022 № 169 в частині, яка стосується призупинення з 15.07.2022 військової служби молодшого лейтенанта ОСОБА_1 ;
визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_5 протиправними та зобов'язати страхувальника - ІНФОРМАЦІЯ_7 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області відомості про виключення з переліку відомостей про стан інформації щодо працевлаштування застрахованої особи ОСОБА_1 .
Ухвалою від 29.04.2024 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Також ухвалою зобов'язано учасників справи подати докази.
У встановлений судом строк жоден з учасників справи вимоги ухвали суду про витребування доказів не виконав.
Ухвалою від 16.07.2024 повторно витребовано у учасників справи докази та зупинено провадження у справі до отримання витребованих доказів.
Вимоги цієї ухвали виконані учасниками справи лише частково.
Позивачем 01.08.2024 подані додаткові пояснення щодо ухвали суду про витребування доказів.
Так, стосовно вимоги про зобов'язання ОСОБА_1 надати до суду належним чином засвідчених копій сторінок військового квитка позивач зазначає, що 12.05.2024 року до суду вже було подано заяву, у якій повідомлено, що військовий квиток було втрачено, а тому можливості надати копії його сторінок немає, при цьому підстав для сумніву в наведеній інформації у суду немає. Вказує, що матеріалами справи (відповіддю військової частини НОМЕР_1 від 23.07.2022 № 1172) підтверджено відсутність облікових документів в військовій частині. Також наголошує на тому, що наявність або відсутність військового квитка позивача жодним чином не спростовує протиправність дій відповідачів та протиправність оскаржуваних наказів.
Крім того, позивач вважає, що звернута до військової частини НОМЕР_1 вимога суду про витребування доказів є нездійсненною, оскільки згідно відповіді Міністерства оборони України від 30.12.2023 № 2393/С/4/2389, 30.09.2023 військова частина НОМЕР_1 розформована.
У період з 01.08.2024 по 11.09.2024 суддя перебував у щорічній відпустці, з 25.09.2024 по 30.09.2024 на лікарняному, з 28.10.2024 по 01.11.2024 у щорічній додатковій відпустці та з 04.11.2024 по 08.11.2024 - на лікарняному.
ІНФОРМАЦІЯ_4 подано 30.09.2024 заяву про поновлення процесуального строку на подання відзиву та 01.10.2024 відзив.
Представником позивача 17.10.2024 подано заперечення на заяву відповідача-2 про поновлення процесуального строку та 23.10.2024 - відповідь на відзив.
Ухвалою від 20.11.2024 поновлено провадження у справі.
Ухвалою від 21.11.2024 відмовлено ІНФОРМАЦІЯ_8 у поновленні строку для подання відзиву.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.
Як вбачається з наявних у справі доказів, військовозобов'язаний ОСОБА_1 , молодший лейтенант запасу, перебував на військовому обліку в Другому відділі ІНФОРМАЦІЯ_2 , призваний на військову службу по мобілізації 01.03.2022 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Знятий з військового обліку зазначеного територіального центру комплектування та соціальної підтримки згідно із запитом ІНФОРМАЦІЯ_6 від 04.08.2022 №2061, а особова справа направлена до ІНФОРМАЦІЯ_6 12.09.2022 вих. 336дск. (лист ІНФОРМАЦІЯ_9 від 19.02.2024 №2/593).
Також встановлено, що 01.03.2022 ІНФОРМАЦІЯ_10 прийнято наказ № 132 «Про призов військовозобов'язаних військової частини НОМЕР_1 », відповідно до якого, зокрема, серед інших осіб молодшого лейтенанта ОСОБА_1 призвано на військову службу по мобілізації та з 01.03.2022 призначено на посаду командиру розвідувального взводу військової частини НОМЕР_1 (12 тарифний розряд) із зарахуванням до списків особового складу та на всі види забезпечення.
Наказом ІНФОРМАЦІЯ_6 від 01.03.2022 № 5 «Про призов резервістів та військовозобов'язаних за мобілізацію» призвано військовозобов'язаних резервістів на військову службу за мобілізацією та направлено, зокрема молодшого лейтенанта запасу ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
Військова частина НОМЕР_1 сформована 04.03.2022 ІНФОРМАЦІЯ_10 як відокремлений підрозділ без права юридичної особи та розформована 30.09.2023 згідно із директивою Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 28.08.2023 №Д-321/91/дск, відомості щодо неї, ідентифікаційний код юридичної особи - анульовано.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08.03.2022 №1 «Про призначення військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 на посади», прийнятим відповідно до наказу ІНФОРМАЦІЯ_11 від 01.03.2022 № 132, наказано зарахувати з 01.03.2022 до списків особового складу частини та на всі види забезпечення і призначити на відповідні посади, в тому числі молодшого лейтенанта ОСОБА_1 командиром розвідувального взводу (12 т.р.).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.04.2022 №41 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення місця служби військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 , серед яких числиться ОСОБА_1 .
Згідно з актом службового розслідування, затвердженого командиром військової частини НОМЕР_1 19.05.2022, командир розвідувального взводу молодший лейтенант ОСОБА_1 09.03.2022 самовільно залишив розташування військової частини, яка дислокувалась в м. Южноукраїнськ Вознесенського району Миколаївської області, зокрема, з рапорту начальника штабу - першого заступника командира батальйону полковника ОСОБА_2 від 09.03.2022 встановлено, що молодший лейтенант ОСОБА_1 09.03.2022 самовільно залишив військову частину під час проведення обіду о 14:00 год і прийнятими заходами встановити місцезнаходження молодшого лейтенанта ОСОБА_1 не вдалося, а отже ним під час дії воєнного стану порушено вимоги частини 1 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, що також є ознаками скоєння військового кримінального правопорушення за частиною 5 статті 407 та частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.05.2022 № 58 «Про результати службового розслідування самовільного залишення військовослужбовцями розташування військової частини НОМЕР_1 » наказано передати матеріали розслідування до військової служби правопорядку для вирішення питання про розшук та притягнення до відповідальності військовослужбовців, які самовільно залишили розташування військової частини НОМЕР_1 .
Матеріали службового розслідування разом з повідомленням про вчинення молодшим лейтенантом ОСОБА_1 кримінального правопорушення надіслані на адресу ІНФОРМАЦІЯ_12 листом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.06.2022 № 840.
Посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_12 листом від 05.07.2023 №802/2174/1 направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення передбаченого статтею 407 Кримінального кодексу України на адресу Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Миколаєві, із наявними матеріалами службового розслідування.
Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань розташованого у місті Миколаєві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №620221500100000328 від 15.07.2022 щодо самовільного залишення місця несення служби молодшим лейтенантом ОСОБА_1
23.07.2022 командиром військової частини НОМЕР_1 за вих. №1172 надано відповідь на запит слідчого Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Миколаєві, за змістом якої, зокрема, слідчого проінформовано про призов молодшого лейтенанта ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, призначення його на посаду та зарахування до списків особового складу, а також про відсутність у військовій частині копій паспорта, військового квитка, повних анкетних даних, відомостей щодо реєстрації, місця проживання, листа вивчення особистих даних військовослужбовця, витягу з послужного списку, службової та медичної характеристик, копії ВЛК.
На підставі наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_13 » від 30.08.2022 №366 командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ від 31.08.2022 №169, яким відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» лейтенанту ОСОБА_1 який перебував у розпорядженні командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_13 », призупинено військову службу з 15.07.2022.
Також з матеріалів справи видно, що ІНФОРМАЦІЯ_10 завантажено до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування уточнюючі звіти «Податковий розрахунок» за І квартал - 31.03.2023 та за ІІ квартал 2022, відповідно до яких до названого Реєстру унесені відомості щодо ОСОБА_1 про те, що у березні та червні 2022 він перебував у трудових відносинах з кількістю днів 31 та 30 відповідно, датою початку трудових відносин 01.03.2022 згідно наказу від 08.03.2022 №1, категорія 8 - особи з числа військовослужбовців, особи рядового і начальницького складу, військове звання - молодший лейтенант.
Крім того, наявними у справі доказами підтверджується, що на виконання розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_11 від 08.05.2022 № 2980 та відповідно до наказу ІНФОРМАЦІЯ_6 від 08.05.2022 «Про організацію службової діяльності в ІНФОРМАЦІЯ_14 в умовах збройної агресії», згідно із протоколом засідання експертної комісії з проведення експертизи цінності документів від 13.05.2022 №10, акту про вилучення для знищення документів не внесених до Національного архівного фонду № 876 від 19.05.2022, було вилучено та знищено шляхом спалення документи за 2014-2022 роки за списком, у тому числі: журнали професійно-психологічного відбору; накази військового комісара; накази, керівні документи ІНФОРМАЦІЯ_6 ; листування; журнали обліку наказів; справи з виправдувальними документами на видачу військових квитків; листування щодо обліку військовозобов'язаних запасу; листування по медичному обстеженню; справи з медичними картками медичного обстеження; алфавітна книга обліку військовозобов'язаних, призваних під час мобілізації; книги протоколів засідань військово-лікарських комісії; журнали обліку особових справ і так далі.
При цьому ІНФОРМАЦІЯ_4 особова справа молодшого лейтенанта ОСОБА_1 була передана представнику ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_3 08.07.2023, про що свідчить її реєстрація в книзі вихідної кореспонденції за вих. № 234 дск та в розносній книзі для здавання секретних пакетів (документів) ІНФОРМАЦІЯ_6 під № 128 від 08.07.2023.
Накази начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 01.03.2022 № 5 «Про призов резервістів та військовозобов'язаних за мобілізацію», начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 № 132 «Про призов військовозобов'язаних військової частини НОМЕР_1 », накази командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08.03.2022 №1 «Про призначення військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 на посади» та № 58 від 19.05.2023 «Про результати службового розслідування самовільного залишення військовослужбовцями розташування військової частини НОМЕР_1 », № 169 від 31.08.2022 позивач вважає протиправними з тих підстав, що ніколи не проходив призов під час мобілізації.
Так, протиправність наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 01.03.2022 № 5 «Про призов резервістів та військовозобов'язаних за мобілізацію» та начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.03.2022 № 132 «Про призов військовозобов'язаних військової частини НОМЕР_1 » позивач мотивує таким чином.
Позивач зазначає, що ніколи не знаходився на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_15 , перебуваючи на обліку в Другому відділі ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем реєстрації та проживання. Тому він вважає, що віддання начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 та начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 наказів про призов його на військову службу не за місцем реєстрації та перебування на військовому обліку суперечить положенням частини 3 статті 33, частини 1, 3, 5 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, пунктів 15, 16, абзацу 18 пункту 56 Порядку організації та ведення обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 921.
При цьому позивач до ІНФОРМАЦІЯ_15 не викликався і не отримував повістку, не проходив обов'язковий медичний огляд військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_6 , що є порушенням абзацу 2 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», частин 1, 3, 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Натомість, якщо б позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_6 і дійсно проходив медичний огляд та опитування, то обов'язково б повідомив про наявність хронічних захворювань, які з 2016 року прогресують і перешкоджають його призову та проходженню військової служби.
Позивач посилається на проходження ним досліджень 14.09.2016, 05.05.2023 в діагностичному центрі «ЛідерМед», 27.02.2020, 03.03.2020, 27.05.2022, 10.05.2023 в діагностичному центрі «ВИТАМЕД-І», лікування з 24.06.2022 по 01.07.2022 та з 08.05.2023 по 15.05.2023 в ревматологічному відділенні Багатопрофільного медичного центру ОНМедУ, а також на встановлення йому 27.07.2022 Київською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією Одеського обласного центру медико-соціальної експертизи ІІІ групи інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ № 532076.
Крім того, позивач стверджує, що військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_6 і не міг проводитися медичний огляд позивача без його особової справи, оскільки особова справа позивача до 12.09.2022 знаходилася в ІНФОРМАЦІЯ_11 , а тому члени військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_6 не мали можливості 01.03.2022 ознайомитися з документами особової справи ОСОБА_1 , а, отже, призов позивача не проводився, що є порушенням абзацу 3 частини 10 статті 1, статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», абзацу 3 частини 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункту 1.1, пунктів 3.1., 3.2., 3.4., 3.5, 3.6, 3.8, 22.1, 23.3., 23.5, 23.6 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, статті 15.6.21 Переліку документів, що утворюються в діяльності Міністерства оборони України та Збройних Сил України, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 28.08.2019 № 474.
Також позивач зазначає, що військова частина НОМЕР_1 була зареєстрована (створена) тільки 04.03.2022, а 01.03.2022 року позивача призначили на посаду, зарахували до списків та направили до неіснуючої військової частини НОМЕР_1 , що додатково свідчить про протиправність наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 01.03.2022 № 5 «Про призов резервістів та військовозобов'язаних за мобілізацію» та начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.03.2022 № 132 «Про призов військовозобов'язаних військової частини НОМЕР_1 ».
Щодо протиправності наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.03.2022 року № 1 позивач вказує як на вищенаведені аргументи стосовно того, що його не призивали на військову службу під час мобілізації, так і на те, що відповідачем 3 порушено положення пунктів 2.7., 2.8. та 2.11. глави 2 розділу ІІ, пунктів 1.1. - 1.4., 1.7. глави 1 розділу ІІІ Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 № 333, оскільки позивача зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення і призначено на посаду командира розвідувального взводу, по-перше, без його присутності та без наявності документів, які б посвідчували його особу, особової справи та послужної картки, а по-друге, зарахування до списків особового складу здійснено наказом по особовому складу замість наказу по стройовій частині.
Також зазначає, що його зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення і призначено на посаду командира розвідувального взводу з 01.03.2022, в той час як саму військову частину сформовано пізніше цієї дати, а саме 04.03.2022.
Щодо протиправності наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 19.05.2022 року № 58 та від 31.08.2022 року № 169 позивач зазначає, що факт перебування його в військовій частині НОМЕР_1 за місцем дислокації АДРЕСА_1 не підтверджується жодними доказами.
Також посилається на суперечності в матеріалах службового розслідування:
- рапорт начальника штабу військової частини ОСОБА_2 від 09.03.2022 містить невідповідності стосовно особи порушника « ОСОБА_1 » та « ОСОБА_4 » та час самовільного залишення військової частини в рапорті (9 год 00 хв) не співпадає з часом самовільного залишення в акті службового розслідування (14 год 00 хв);
- наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 29.04.2022 року № 41 «Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцями» був виданий тільки на 51-ий день після рапорту начальника штаба ОСОБА_2 ;
- в акті не зазначена дислокація військової частини станом на 09.03.2022 року, тобто на дату вчинення правопорушення, та підстави такої дислокації (наказ, розпорядження), а, отже, актом не встановлено, яку саме дислокацію військової частини залишив позивач;
- згідно службової записки начальника служби РАО від 21.12.2022 позивачу 03.03.2022 була видана зброя, що є неможливим в силу положень абзацу 2 пункту 17 розділу І Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 29.06.2005 № 359, оскільки військова частина НОМЕР_1 була створена тільки 04.03.2022, а до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивач був зарахований 08.03.2022;
- рапорти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 взагалі не можуть розглядатися як матеріали службового розслідування, оскільки датуються 09.10.2022, в той час як службове розслідування закінчено 19.05.2022, отже, рапорти були складені через 4 місяці 20 днів після закінчення службового розслідування.
У підсумку позивач просить задовольнити позов.
ІНФОРМАЦІЯ_3 відзиву та витребованих доказів не подав.
ІНФОРМАЦІЯ_4 подав відзив з пропуском строку на його подання та у поновленні цього строку відмовлено ухвалою від 21.11.2024.
ВЧ НОМЕР_1 відзиву та витребованих доказів не подала.
При вирішенні цього спору суд виходить з такого.
В силу статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Приписами статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Зі змісту статті 23 Конституції України слідує, що кожна людина має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. З цього випливає, що людина є частиною суспільства, інтереси якого (як от національна безпека, громадський порядок, права та свободи інших людей) можуть виправдати обмеження прав людини, які не є абсолютними. Належне виконання громадянами своїх обов'язків має бути забезпечене державою.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб згідно з Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжено до сьогоднішнього дня.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 (далі - Указ № 65/2022), затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року №2105-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації продовжено з 25 травня 2022 року на 90 діб згідно з Указом Президента № 342/2022 від 17 травня 2022 року, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2264-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня). Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
Із початком широкомасштабної військової агресії РФ фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.
Частиною другою статті 17 Закону України «Про оборону України» передбачено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі також - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно о статті 3 Закону № 2232-ХІІ правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частинами першою, п'ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно з частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частинами сьомою - дев'ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ установлено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджується Кабінетом Міністрів України.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
За частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (частина 2 статті 2 Закону № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини шостої статті 2 Закону № 2232-ХІІ видами військової служби є:
строкова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Частиною 14 статті 2 Закону № 2232-ХІІ установлено, що виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За змістом частин першої та третьої статті 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом, зокрема, призову громадян України на військову службу; порядок комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями встановлюється цим Законом та прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Статтями 39 та 39-1 Закону № 2232-ХІІ установлено, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Для оперативного доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України за поданням Головнокомандувача Збройних Сил України може бути прийнято рішення про призов громадян України, зарахованих до військового оперативного резерву, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Завдання, обсяги, строки та порядок проведення призову на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період визначаються Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України в рішенні про його проведення.
Призов громадян України на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та їх оповіщення здійснюються командирами військових частин - стосовно громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом та/або зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву, та керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки - стосовно громадян України, які після їх звільнення з військової служби зараховані до військового оперативного резерву.
Резервісти зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих повістках (повідомленнях).
Порядок проведення призову громадян України на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період визначається цим Законом. Особливості призову громадян України на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період встановлює Генеральний штаб Збройних Сил України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів - визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ (далі також - Закон № 3543-ХІІ).
За змістом статті 1 Закону № 3543-ХІІ, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Цією ж статтею визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно із частинами 1, 4 статті 3, частин 1, 2, 5, 8, 9 статті 4 Закону № 3543-ХІІ мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації.
Зміст мобілізації становить, зокрема: переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду; переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.
Організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Загальне керівництво у сфері мобілізаційної підготовки і мобілізації держави здійснюється Президентом України; організаційне керівництво мобілізаційною підготовкою і мобілізацією в Україні - Кабінетом Міністрів України; координація діяльності органів виконавчої влади з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації здійснюється Радою національної безпеки і оборони України.
Безпосереднє керівництво щодо реалізації заходів з мобілізаційної підготовки і мобілізації здійснюється в центральних органах виконавчої влади, інших державних органах їх керівниками, а в Збройних Силах України, інших військових формуваннях - центральними органами управління відповідних військових формувань.
Організація безпосередньої реалізації заходів з мобілізаційної підготовки та мобілізації на відповідній території чи сприяння їх виконанню здійснюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.
Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. У тому числі, громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно з пунктом 1 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Пунктами 2, 3 зазначеного Положення установлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки очолюють керівники, які організовують діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються оперативному командуванню, в зоні відповідальності якого вони перебувають згідно з військово-адміністративним поділом території України.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.
Пунктами, 8, 9, 10, 11 цього ж Положення визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, у виконанні завдань з підготовки та ведення територіальної оборони, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань:
ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам;
забезпечують захист цілісності бази Реєстру, його апаратного та програмного забезпечення, достовірності даних Реєстру, захист від несанкціонованого доступу, незаконного використання, копіювання, спотворення, знищення даних Реєстру, безпеку персональних даних відповідно до Законів України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», «Про захист персональних даних» та міжнародних договорів у сфері захисту інформації, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України;
взаємодіють з місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування з питань військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час;
здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період;
взаємодіють з місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування та беруть участь у здійсненні контролю за підготовкою підприємств до виконання мобілізаційних завдань (замовлень) щодо задоволення в особливий період потреб Збройних Сил, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецзв'язку, зокрема з питань оповіщення та збору військовозобов'язаних та резервістів, виділення необхідних споруд та об'єктів інфраструктури, утримання запасу матеріально-технічних ресурсів, постачання техніки на збірні пункти та до військових частин, розгортання спеціальних формувань, призначених для передачі до складу Збройних Сил та інших військових формувань під час мобілізації, виконання інших завдань згідно з мобілізаційними планами, тощо.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, крім виконання функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення:
координують та здійснюють контроль за діяльністю підпорядкованих територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, контролюють дотримання ними вимог законодавства, виконання наказів і директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, наказів і директив Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил та інших органів військового управління;
здійснюють формування команд поповнення та їх відправлення із збірних пунктів територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки областей до військових частин.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення:
здійснюють приписку допризовників до призовних дільниць;
розподіляють призовників під час їх приписки до призовних дільниць і призову на строкову військову службу за видами (родами сил і військ) Збройних Сил, іншими військовими формуваннями;
організовують та проводять професійно-психологічний відбір громадян під час приписки до призовної дільниці, призову на військову службу, службу у військовому резерві, відбору кандидатів на військову службу за контрактом;
беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань призову громадян на строкову військову службу, службу у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від призову на строкову військову службу, службу у військовому резерві;
сприяють організації призовними комісіями проведення медичного огляду, обстеження та лікування призовників;
здійснюють формування команд призовників для організованого їх відправлення на збірний пункт територіального центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя;
організовують з визначеною періодичністю проведення медичних оглядів та психологічних обстежень військово-лікарськими комісіями військовозобов'язаних і резервістів;
оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік;
сприяють особам, звільненим з військової служби, у своєчасному огляді в медико-соціальних експертних комісіях, якщо їх право на пенсію, допомогу або пільги пов'язане з установленням інвалідності;
надають допомогу в розшуку документів, необхідних для призначення Міноборони одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів;
сприяють особам, звільненим з військової служби, а також членам їх сімей в оформленні документів для надання визначених законодавством пільг та допомог;
видають в установленому порядку особам, які перебувають у запасі або відставці, посвідчення та інші документи для отримання передбачених законодавством пільг;
беруть участь у похованні, а у разі відсутності на відповідній території військових частин і гарнізонів організовують поховання військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які померли (загинули) під час проходження відповідно військової служби або зборів, та згідно із законодавством інших осіб, які померли (загинули);
ведуть облік та повідомляють в установленому порядку сім'ям або родичам про смерть (загибель) військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, і про тих, що пропали безвісти, а також потрапили в полон в особливий період, надають таким сім'ям соціально-психологічну допомогу;
перевіряють за зверненням командира військової частини або за заявою родичів (за наявності підстав) сімейний стан військовослужбовця;
беруть участь у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони у відповідному районі територіальної оборони;
забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних відповідно до законодавства та в порядку, визначеному Міноборони;
надають громадянам України інформацію відповідно до статті 9 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» шляхом взаємодії (обміну інформацією) через інформаційні (інформаційно-телекомунікаційні) системи Мінцифри в порядку, визначеному спільним наказом Мінцифри з Міноборони.
Пунктом 4 частини першої, частиною другою статті 24 Закону № 2232-XII передбачено, що початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
За змістом статті 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1994 № 551-XIV, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Відповідно до статей 84, 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України.
Відповідно до пунктів 2, 3, 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Громадяни, які добровільно вступають на військову службу (далі - військова служба за контрактом) або призиваються, проходять обов'язковий медичний огляд у порядку, що затверджується Міністерством оборони України за погодженням із центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з пунктом 251 указаного Положення в особливий період військовослужбовці проходять військову службу, резервісти призиваються на військову службу, а військовозобов'язані виконують військовий обов'язок у запасі в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють порядок проходження військової служби в особливий період.
Підпунктом 1 пункту 252 Положення № 1153/2008 передбачено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду проводиться призов на військову службу військовозобов'язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону № 3543-XII, а також прийом громадян на військову службу за контрактом.
Пунктами 253 - 256 Положення № 1153/2008 визначено, що призови на військову службу військовозобов'язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а резервістів - командирами військових частин на підставі указів Президента України. Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період є день, визначений статтею 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Доукомплектування особовим складом Збройних Сил України в особливий період здійснюється за рахунок призову військовозобов'язаних, громадян призовного віку чоловічої статі та резервістів, а також прийому громадян на військову службу за контрактом.
Залежно від правового режиму, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях, призначення військовослужбовців на посади та переміщення по службі проводяться наказами по особовому складу посадових осіб, які мають право призначення військовослужбовців на посади у мирний або у воєнний час згідно з номенклатурою посад. Присвоєння військових звань військовослужбовцям військової служби за призовом здійснюється у порядку, визначеному цим Положенням.
Даний спір виник з приводу правомірності рішень обласного та районного територіальних центрів комплектації та соціальної підтримки про мобілізацію позивача та наказів командира військової частини про зарахування позивача до списків особового складу частини, на всі види забезпечення, призначення на посаду, про передачу матеріалів службового розслідування до військової служби правопорядку для вирішення питання про розшук та притягнення до відповідальності військовослужбовців, які самовільно залишили розташування військової частини, а також про призупинення військової служби.
Спір виник на тлі обставин введення воєнного стану в Україні та оголошення й проведення загальної мобілізації у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Позивач стверджує, що його мобілізація не мала реального характеру, тобто в дійсності його не мобілізовували, однак відповідачі тим не менш склали і видали оскаржувані у цій справі накази.
Слід відзначити, що обставин видання безпосередньо відповідачами оскаржених наказів та їх дійсного існування сторони не спростовують.
Натомість протиправність цих наказів позивач умотивовує через порушення процедури їх прийняття в аспекті відсутності прямих доказів його призову по мобілізації (не надання таких на адвокатські запити та на вимоги ухвал суду).
Оцінюючи доводи позивача, суд відзначає таке.
Так, посилання позивача на те, що його призвано на військову службу по мобілізації не за місцем реєстрації та перебування на військовому обліку не можуть бути взяті до уваги, оскільки положення частини 3 статті 33, частини 1, 3, 5 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, пунктів 15, 16, абзацу 18 пункту 56 Порядку організації та ведення обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 921 не містять прямого припису щодо прийняття рішень про мобілізацію військовозобов'язаного виключно тим територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, в якому такий військовозобов'язаний знаходиться на обліку.
При цьому частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ установлений імперативний припис про те, що на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Отже, такі доводи позивача не свідчать про протиправність наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 01.03.2022 № 5 «Про призов резервістів та військовозобов'язаних за мобілізацію», начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 № 132 «Про призов військовозобов'язаних військової частини НОМЕР_1 ».
Посилання позивача на те, що він до ІНФОРМАЦІЯ_15 не викликався і не проходив обов'язковий медичний огляд військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_6 , оскільки в протилежному випадку була б виявлена наявність хронічних захворювань, які перешкоджають його призову та проходженню військової служби, то у контексті обставин цього спору та з урахуванням подій початку повномасштабної агресії російської федерації проти України також не можуть бути взяті до уваги.
По-перше, у межах розгляду цієї справи наявні її матеріали не дають підстав для однозначного висновку про те, що він не проходив медичного огляду.
Зокрема, наявними у справі доказами підтверджується, що на виконання розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_11 від 08.05.2022 № 2980 та відповідно до наказу ІНФОРМАЦІЯ_6 від 08.05.2022 «Про організацію службової діяльності в ІНФОРМАЦІЯ_14 в умовах збройної агресії», згідно із протоколом засідання експертної комісії з проведення експертизи цінності документів від 13.05.2022 №10, акту про вилучення для знищення документів не внесених до Національного архівного фонду № 876 від 19.05.2022, було вилучено та знищено шляхом спалення документи за 2014-2022 роки за списком, у тому числі: журнали професійно-психологічного відбору; накази військового комісара; накази, керівні документи ІНФОРМАЦІЯ_6 ; листування; журнали обліку наказів; справи з виправдувальними документами на видачу військових квитків; листування щодо обліку військовозобов'язаних запасу; листування по медичному обстеженню; справи з медичними картками медичного обстеження; алфавітна книга обліку військовозобов'язаних, призваних під час мобілізації; книги протоколів засідань військово-лікарських комісії; журнали обліку особових справ і так далі.
Таким чином, медичні документи позивача не надані відповідачами не тому, що вони відсутні як такі, а у зв'язку з їх знищенням.
При цьому правомірність знищення військових та військово-лікарських документів, підтверджена передбаченими законодавством документами (актами знищення), не є і не може бути предметом дослідження у межах розгляду даної справи.
По-друге, наявність у позивача станом на час його мобілізації захворювань, які перешкоджають його призову та проходженню військової служби, спростовуються ним же наданими доказами, за змістом яких певні діагнози поставлені та статус інваліда ІІІ групи встановлено йому вже після призову на військову службу.
По-третє, довід позивача про те, що військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_15 не міг проводитися медичний огляд позивача без його особової справи, яка лише 12.09.2022 була надіслана відповідачу-2 ІНФОРМАЦІЯ_11 , не є переконливим, оскільки з наявного листа-відповіді ІНФОРМАЦІЯ_11 не вбачається відомостей про те, де саме знаходилась особова справа позивача станом на час його мобілізації.
Твердження позивача про те, що 01.03.2022 його призначили на посаду, зарахували до списків та направили до неіснуючої військової частини НОМЕР_1 , яка сформована лише 04.03.2022, не свідчить про те, що призову на військову службу по мобілізації не відбувалось у дійсності, оскільки наведене не унеможливлює призову задля формування військової частини.
Таким чином, суд не знаходить підстав для визнання протиправними наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 01.03.2022 № 5 «Про призов резервістів та військовозобов'язаних за мобілізацію», начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 № 132 «Про призов військовозобов'язаних військової частини НОМЕР_1 »
У контексті доводів позивача щодо відсутності прямих доказів його призову по мобілізації, а саме не надання таких на адвокатські запити та на вимоги ухвал суду, то суд звертає увагу на те, що згідно із статтею 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із статтями 77, 79 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідні документи, які мали складатись під час мобілізації позивача, знищені, про що відповідачем-2 надані до суду акти та протоколи про знищення документів.
Зазначене унеможливлює застосування приписів частини 6 статті 77, частини 9 статті 80 КАС України.
У той же час, позивачем не доведено стверджуваного ним факту про те, що він не проходив призову під час мобілізації.
У такому випадку належним і допустимим доказом того, що позивач в дійсності не призивався по мобілізації, міг би бути його військовий квиток, до якого відповідно до затвердженого Указом Президента України від 30.12.2016 № 582/2016 «Положення про військовий квиток офіцера запасу» в обов'язковому порядку повинні уноситись відповідні записи та підстави їх унесення.
Суд витребовував військовий квиток двічі, однак позивач його не надав, вперше зіславшись на втрату військового квитка, а вдруге - взагалі заперечивши здатність військового квитка бути джерелом доказування у цьому спорі.
Також суд відмічає, що позивач не надав жодних доказів втрати військового квитка, хоча в силу приписів вищезгаданого Положення він обтяжений обов'язком надійно зберігати військовий квиток, стежити за своєчасним і точним внесенням до нього змін та невідкладно повідомити керівнику територіального центру комплектування та соціальної підтримки про втрату військового квитка.
З наведеного суд висновує, що доводи позивача про відсутність реального характеру його призову по мобілізації не підтверджені належними і допустимими доказами, а протилежний висновок ґрунтувався би на припущеннях, що є неприпустимим.
У зв'язку з цим та в контексті обставин цієї справи суд також звертає увагу на відсутність обґрунтування порушення прав позивача оскарженими ним рішеннями (наказами) відповідачів.
Відповідно до частин першої та третьої статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За змістом частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
У Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).
За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом пункту 9 частини п'ятої статті 160 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень у позовній заяві зазначається обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень.
Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
Разом з цим, порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок, сформований також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Відсутність у заявника прав чи обов'язків у зв'язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Отже, таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16, від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18, від 23.12.2019 у справі № 712/3842/17, від 27.02.2020 у справі № 500/477/15-а.
Як вбачається з матеріалів справи, жодного аргументу щодо порушення прав позивача оспорюваними рішеннями та діями відповідачів, позивачем не наведено, окрім посилань на положення законодавства в галузі військової служби та мобілізації, які, за твердженням позивача, були тією чи іншою мірою порушені (недотримані) відповідачами.
Тобто, у спірних правовідносинах, позивач не обґрунтовує свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес, а вказує лише на недоотримання відповідачами процедури прийняття спірних рішень.
При цьому суд зважає на таке.
Відповідно до Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (частина перша статті 17); захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України (частина перша статті 65).
Підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України. Захист суверенітету та територіальної цілісності України є «найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу» (частина перша статті 17 Основного Закону України).
В умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України.
Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими. Починаючи з 24 лютого 2022 року збройна агресія Російської Федерації проти України набула повномасштабного характеру. Головну роль в обороні України відіграють Збройні Сили України та інші військові формування, які своєю мужньою боротьбою здійснюють ефективний захист Української держави та Українського народу.
Суд зважає на реалії, пов'язані зі збройною агресією Російської Федерації проти України, ролі Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні Української держави, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності, які є осердям конституційного ладу України.
Тому саме по собі залучення позивача до виконання конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, не може порушувати його прав, свобод та інтересів, за виключенням передбачених законодавством випадків, коли виключається або відтерміновується для конкретного громадянина України виконання такого обов'язку.
Відповідних обставин та обґрунтувань позивачем не наведено.
Наведені ж позивачем обставини в обґрунтування неможливості проходження ним військової служби (стан здоров'я) не існували на час винесення оскаржуваних наказів, а тому не могли такими, що унеможливлювали призов його на військову службу по мобілізації.
Втім, ці самі обставини за належної кваліфікації відповідним суб'єктом можуть слугувати підставою для звільнення з військової служби за станом здоров'я.
Слід врахувати, що за змістом статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Наведена правова норма, зокрема, означає, що суд не в праві самостійно замість позивача визначати, які саме права, свободи та інтереси позивача порушені суб'єктом владних повноважень, та у який спосіб.
З урахуванням викладеного суд вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не обґрунтовано і не доведено, які його права, свободи та інтереси порушені оскарженими діями та наказами..
Судові витрати згідно із статтею 139 КАС України розподілу не підлягають у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд
вирішив:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказів.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А.С. Пекний