про повернення позовної заяви
20 листопада 2024 року м. Київ № 320/52244/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз , Хмельницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз , Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, договору та бездіяльності,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, Хмельницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, Міністерства юстиції України, у якому просить суд:
- поновити термін на подання позовної заяви щодо невиконання договірних зобов'язань за N81725/06-24 від 28.06.2024 щодо експертизи Київським науково-дослідним інститутом та нереагуванням Міністерства Юстиції України на звернення від 07.10.2024 №ДО-17893456 (вх. №Д-30103 від 07.10.2024), скероване ДУ «Урядовий контактний центр» щодо неналежної експертизи та визнання бездіяльності Міністерства Юстиції України та визнання клопотання експерта ОСОБА_2 про надання додаткових матеріалів від 02.08.2024 року за №8493/24-26/7422/24-61 та клопотання від 07.10.2024 за №7422/24-61, отриманого 24.10.2024 простим листом неправомірним;
- визнати клопотання експерта ОСОБА_2 від 02.08.2024 року за №8493/24-26/7422/24-61 та клопотання від 07.10.2024 за №87422/24-61, отриманого 24.10.2024 простим листом неправомірним без врахування мого клопотання від 18.09.2024 про здійснення експертизи на підставі поданих документів до ХВ КНДІСЕ та КНДІСЕ;
- визнати договір КНДІСЕ за №81725/06-24 від 28.06.2024 щодо експертизи таким, що не виконаний у встановлений законом термін протягом 90 днів та підлягає відшкодуванню витрачених коштів з ХВ КНДІСЕ та КНДІСЕ;
- зобов'язати КНДІСЕ у короткий термін здійснити експертизу на підставі поданих документів до ХВ КНДІСЕ та КНДІСЕ;
- визнати бездіяльність Міністерства Юстиції України, яке формально надало відписку від 10.10.2024 за №139724/Д-30103/6.3, отриману 24.10.2024.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Утвердження правової держави відповідно до приписів ст.1, другого речення ч.3 ст.8, ст.55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Завданням адміністративного судочинства, згідно ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Публічно-правовий спір, згідно п.2 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У п.7 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до ч.1 ст.172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Суд зазначає, що зі змісту позовної заяви вбачається, що в останньому заявлено вимоги одним позивачем до декількох відповідачів.
Поряд з цим, аналізуючи зміст позовної заяви та додані до нього документи, суд наголошує, що підстави позову щодо кожного з відповідачів є різними, індивідуальними, оскільки кожен з них діяв окремо в межах повноважень та у спосіб, які встановлені законом.
Тобто, предметом даної позовної заяви є об'єднані вимоги, які мають самостійні та значні предмети та обсяги доказування, що супроводжуються різними доказами. При цьому, для з'ясування правомірності кожного з окремих оскаржуваних рішень, дій та бездіяльності, є необхідним з'ясування значного обсягу обставин та дослідження кожного окремого документу відносно кожного звернення позивача, що вочевидь свідчить про індивідуальний предмет доказування у кожному конкретному випадку.
Суд, також, звертає увагу на те, що об'єднані позивачем в одній позовній заяві вимоги, не є основними та похідними позовними вимогами.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, Хмельницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, Міністерства юстиції України, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України від 25 лютого 1994 року № 4038-XII «Про судову експертизу» (далі - Закон № 4038-XII) визначено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Частиною першою статті 10 Закону № 4038-XII передбачено, що судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань.
Згідно з частиною першою статті 68 КАС України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з'ясування відповідних обставин справи.
Аналогічне визначення експерта містяться у статті 69 КПК України та у статті 72 Цивільного процесуального кодексу України ( далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням ним владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії органу влади чи місцевого самоврядування.
Отже, під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію-визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
Підпункт 4.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини): отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Так, судом встановлено, що предметом спору в цій справі є дії експертної установи (КНДІСЕ) та конкретних експертів щодо проведення експертизи, призначеної у порядку КПК України, та складання висновку експертного дослідження у кримінальній справі.
Водночас жодний з відповідачів (Київський науково-дослідний інститут судових експертиз, Хмельницьке відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз) не здійснює владно-управлінських функцій щодо позивача у межах виниклих спірних правовідносин.
Також суд звертає увагу на те, що результатом діяльності експерта є створення письмового документа, котрий за своєю правовою суттю та юридичною природою є доказом, а відтак, належність, допустимість, достовірність та достатність цього доказу має оспорюватись особою виключно у межах того судочинства, де такий доказ подається іншою стороною судової справи.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до Київського науково-дослідний інститут судових експертиз, Хмельницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.10.2021 у справі №640/2076/21.
Суд, також, звертає увагу на те, що об'єднані позивачем в одній позовній заяві вимоги, у тому числі й до Міністерства юстиції України, не є основними та похідними позовними вимогами.
Відповідно до ч.4 ст.172 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно п.6 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Відповідно до ч.8 ст.169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, Хмельницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, Міністерства юстиції України, - повернути позивачеві.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Лисенко В.І.