21 листопада 2024 року ЛуцькСправа № 140/9846/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Стецика Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки виконання судового рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) через свого представника (адвоката Шумського Б.А.) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі також - ГУНП у Волинській області, відповідач) в якому просив:
1) стягнути з ГУНП у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виконання постанови Волинського окружного адміністративного суду від 31.05.2016 у справі №803/745/16 за період з 01.11.2023 по 14.06.2024 в розмірі 46989,00 грн, з урахуванням сум обов'язкових до сплати податків та внесків, в тому числі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
2) зобов'язати відповідача нарахувати, обчислити та сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із нарахованого та сплаченого середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі ОСОБА_1 відповідно до рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі №140/33292/23 за період з 01.06.2016 по 31.10.2023, з помісячним відображенням в обліку виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску.
В обгрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 працював на посаді старшого інспектора управління превентивної діяльності ГУНП у Волинській області. Наказом ГУНП у Волинській області «По особовому складу» від 28.04.2016 №85о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». В подальшому, постановою Волинського окружного адміністративного суду від 31.05.2016 у справі №803/745/16 вказаний наказ в частині звільнення ОСОБА_1 визнано протиправним та скасовано, вирішено поновити позивача на посаді старшого інспектора управління превентивної діяльності ГУНП у Волинській області з 29.04.2016.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 р. у справі №140/33292/23 стягнуто з ГУНП у Волинській області на користь ОСОБА_1 560763,00 грн середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 01.06.2016 по 31.10.2023.
Наказом ГУНП у Волинській області «По особовому складу» від 14.06.2024 №214о/с ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого інспектора управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції у Волинській області з 29.04.2016.
Відтак, відповідачем допущено затримку виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на попередній посаді у період з 01.06.2016 по 14.06.2024. Оскільки середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 01.06.2016 по 31.10.2023 був стягнутий згідно із рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 р. у справі №140/33292/23, залишився період затримки виконання рішення суду з 01.11.2023 по 14.06.2024.
Окрім того ОСОБА_1 вважає, що ГУНП у Волинській області було допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні, необчисленні та несплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із нарахованого та сплаченого середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі ОСОБА_1 за період з 01.06.2016 по 31.10.2023, виплаченого на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20.12.2023р. у справі №140/33298/23.
З огляду на вказане просив суд задовольнити його позовні вимоги.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні (а.с.36).
У відзиві на позов представник відповідача позовні вимоги не визнала та зазначила, що 25.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до ГУНП у Волинській області із заявою про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31.05.2016 у справі №803/745/16 в частині поновлення позивача на посаді.
Волинським окружним адміністративним судом видано позивачу виконавчі листи у справі №803/745/16, що підтверджується особистим підписом ОСОБА_1 на заяві від 13.06.2016.
Разом з тим, в ГУНП у Волинській області наявне повідомлення Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області від 12.05.2017 №07-12/160-2182, відповідно до якого вбачається, що 04.05.2017здійснено безспірне списання з Головного управління Національної поліції у Волинській області згідно виконавчого листа Волинського окружного адміністративного суду від 13.06.2016 по справі №803/745/16 на користь ОСОБА_1 коштів в сумі 6210 грн грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
При цьому, позивачем не надано жодних доказів щодо добровільного виконання рішення суду, відсутні докази щодо реалізації позивачем свого права на виконання судового рішення, зокрема, звернення до органів виконавчої служби з метою примусового виконання рішення. Відповідач стверджує, що позивач, як особа, яка ініціювала судовий процес з метою захисту своїх прав, свобод та інтересів, має бути зацікавлений у тому, щоб організувати належне та своєчасне виконання рішення суду.
На переконання відповідача, відповідно до статті 236 КЗпП України середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі виплачується працівнику у разі затримки його виконання з вини роботодавця. Оскільки позовні вимоги щодо стягнення за весь час затримки є похідними вимогами від вимоги про визнання протиправними бездіяльності, та зважаючи на те, що ГУНП у Волинській області діяло з дотриманням вимог чинного законодавства, та жодним чином не порушило права та інтереси позивача, вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідач вказує, що середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, тому не може бути базою нарахування єдиного соціального внеску.
Відтак, відповідач вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.
У відповіді на відзиві представник позивача підтримав обгрунтування позовних вимог, що були викладені у позовній заяві, просив суд позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 працював на посаді старшого інспектора управління превентивної діяльності ГУНП у Волинській області, що підтверджується даними його трудової книжки (а.с.25-27).
Наказом ГУНП у Волинській області «По особовому складу» від 28.04.2016 №85о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (а.с.12).
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 31.05.2016 у справі №803/745/16 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю та вирішено:
«Визнати протиправним та скасувати рішення Атестаційної комісії № 1 Головного управління Національної поліції у Волинській області, оформлене протоколом ОП №15.00003161.0018441 від 12.02.2016.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Волинській області «По особовому складу» від 28.04.2016 №85о/с в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції у Волинській області зі служби в поліції за пунктом 5 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність) з 29.04.2016.
Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції у Волинській області з 29.04.2016.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у Волинській області в користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 6 624 (шість тисяч шістсот двадцять чотири) гривні 00 копійок.
Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення грошового забезпечення в межах стягнення за один місяць в розмірі 6 210 (шість тисяч двісті десять) гривень 00 копійок підлягає до негайного виконання» (а.с.13-17).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі №140/33298/23, яке набрало законної сили, вирішено стягнути з Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Волинського окружного адміністративного суду від 31.05.2016 у справі №803/745/16 за період з 01.06.2016 по 31.10.2023 в розмірі 560 763 (п'ятсот шістдесят тисяч сімсот шістдесят три) гривень 00 копійок (а.с.18-19).
Наказом начальника ГУНП у Волинській області від 14.06.2024 №214 о/с «По особовому складу» скасовано пункт наказу Головного управління Національної поліції у Волинській області «По особовому складу» від 27.04.2016 №85 о/с в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора управління превентивної діяльності головного управління Національної поліції у Волинській області зі служби в поліції за пунктом 5 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність) з 29 квітня 2016 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора управління превентивної діяльності головного управління Національної поліції у Волинській області, з 29.04.2016 (а.с.23).
Листом від 19.08.2024 №7568-2024 ГУНП у Волинській області надало відповідь на адвокатський запит представника позивача та повідомило, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі №140/33298/23 Головним управлінням Національної поліції у Волинській області проведено нарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду на суму 5600763,00 грн. Відповідно до Податкового кодексу України з вказаної суми утримано військовий збір у розмірі 1,5%, що становило 8411,45 грн. Кошти в сумі 552351,55 грн виплачені ОСОБА_1 31.07.2024 шляхом зарахування на його картковий рахунок у АТ КБ «Приватбанк». Відповідно до постанови КМУ від 22.12.2010 №1170 «Про затвердження переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» середній заробіток за час затримки виконання рішення суду входить до переліку видів оплати, на які не нараховується єдиний внесок. У зв'язку із цим, Головним управлінням Національної поліції у Волинській області нарахування та сплата єдиного соціального внеску із нарахованого ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, не здійснювалась (а.с.28).
Вважаючи бездіяльність ГУНП у Волинській області щодо невиплати в його користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.11.2023 по 14.06.2024, ненарахування та несплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із виплаченого йому раніше середнього заробітку за час затримки виконання рішення (за період з 01.06.2016 по 31.10.2023) протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).
Частиною першою статті 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Частинами першою та сьомою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Приписами статті 236 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Відповідно до частини другої статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов'язок. Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
Суд звертає увагу на те, що наведений обов'язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу, згідно ст.236 КЗпП України, не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді та пов'язаний виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Суд встановив, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 31.05.2016 у справі №803/745/16, яка набрала законної сили, ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого інспектора управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції у Волинській області з 29.04.2016.
На виконання вказаного судового рішення 14.06.2024 начальником ГУНП у Волинській області видано наказ за №214 о/с «По особовому складу» про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора управління превентивної діяльності головного управління Національної поліції у Волинській області з 29.04.2016 (а.с.23).
Тобто позивача поновлено на посаді лише 14.06.2024, тоді як на підставі вищевказаних положень закону позивача належало поновити на посаді негайно після проголошення відповідного рішення суду від 31.05.2016.
Отже, в період з 01.06.2016 по 14.06.2024 відповідач не виконав покладений на нього законодавством та судовим рішенням обов'язок та допустив протиправну бездіяльність щодо поновлення позивача на посаді.
Саме означений період, на переконання суду, є періодом затримки виконання рішення суду, що обумовлює право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до ст.236 КЗпП України.
Суд враховує, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі №140/33298/23 стягнуто з Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Волинського окружного адміністративного суду від 31.05.2016 у справі №803/745/16 за період з 01.06.2016 по 31.10.2023 в розмірі 560763,00 (п'ятсот шістдесят тисяч сімсот шістдесят три) гривень 00 копійок (а.с.18-19).
Вказана сума виплачена позивачу 31.07.2024, про що свідчить лист ГУНП у Волинській області від 19.08.2024 №7568-2024 (а.с.28) та не заперечується ОСОБА_1 .
Таким чином, відповідач зобов'язаний сплатити в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за решту періоду, а саме: з 01.11.2023 по 14.06.2024.
Обраховуючи належний до виплати позивачеві середній заробіток за вказаний період, суд керується вимогами ст.27 Закону «Про оплату праці», правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.021995 №100, а також враховує, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 31.05.2016 у справі №803/745/16 встановлено, що середньоденний заробіток позивача за 1 день складає 207,00 грн.
Вказаний розрахунок випливає і з даних довідки про доходи ГУНП у Волинській області від 31.08.2023, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с.29).
Такий розрахунок зроблено із кількості календарних днів у двох останніх місяцях роботи позивача перед звільненням (29 днів у лютому 2016 року та 31 день у березні 2016 році).
За підрахунками суду, у період з 01.11.2023 по 14.06.2024 припало 227 календарні дні.
Отже, середній заробіток позивача за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01.11.2023 по 14.06.2024 складає 46989,00 грн (207 грн. х 227 дні).
З огляду на вказане правове регулювання спірних відносин та обставини даної справи, суд приходить висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами правомірність позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови Волинського окружного адміністративного суду від 31.05.2016 у справі №803/745/16 за період з 01.11.2023 по 14.06.2024 в сумі 46989,00 грн.
Як наслідок, дана вимога ОСОБА_1 підлягає до задоволення.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача нарахувати, обчислити та сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із нарахованого та сплаченого середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01.06.2016 по 31.10.2023, з помісячним відображенням в обліку виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу що здійснює його збір та ведення обліку визначні Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464 -VI (далі - Закон №2464 -VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Статтею 4 Закону №2464-VI визначений перелік платників єдиного внеску.
Так, згідно із пунктом 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 6 Закону 2464 -VI платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до пункту 1 частини першої Закону №2464 -VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Положеннями частини другої статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів), та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.
Зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул.
Згідно з частиною п'ятою статті 7 Закон №2464-VI єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.
Відповідно до підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 ПК платником податку на доходи фізичних осіб є податковий агент.
Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу (підпункт 14.180 пункту 14.1 статті 14 ПК).
У пункті 164.1 статті 164 ПК вказано, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
За змістом підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 ПК до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Частинами шостою, восьмою статті 9 Закону №2464-VI визначено, що для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів.
Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв'язку.
Відповідно до абзацу 2 підпункту 4 пункту 2 Інструкції про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час після звільнення з роботи або згідно з рішенням суду,- середню заробітну плату за вимушений прогул.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно зі ст. 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
В контексті обставин даної справи суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, де визначено правову природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зокрема, у даній постанові вказано, що такий заробіток є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію. Незаконне звільнення - це незаконне припинення роботодавцем із працівником трудового договору в односторонньому порядку. У свою чергу, виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства. У цій постанові Велика Палата розмежувала правову природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (ст. 117 КЗпП): середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є; відступила від раніше висловлених об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та неодноразово продубльованих нею висновків про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Отже, у разі визнання звільнення незаконним та постановлення судом рішення про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі держава гарантує отримання ним середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, - оскільки цей працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату. Тому при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний одночасно прийняти рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період, що обчислюється починаючи з дати незаконного звільнення по дату постановлення рішення про поновлення на роботі, що підлягає негайному виконанню (ст. 235 КЗпП). Якщо ж роботодавець затримує/ухиляється від виконання рішення суду про поновлення на роботі (котре підлягає негайному виконанню), то вимушений прогул триває, а суд виносить ухвалу про виплату незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу (від дати постановлення рішення про поновлення на роботі до дати фактичного поновлення цієї особи на роботі). При цьому стягнуті судом суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу мають правову природу заробітної плати.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 04.08.2022 у справі №380/6129/20 до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 Кодексу законів про працю України).
Аналогічна правова позиція викладена також і в постанові Верховного Суду від 03.05.2023 у справі №280/4125/21.
Зважаючи на викладене, суд приходить висновку, що ГУНП у Волинській області є платником єдиного внеску як роботодавець, який використовує працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, тому зобов'язане своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску, а також вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.
Приписи Закону №2464-VI та Інструкції №449 поширюються, в тому числі, і на випадки нарахування і виплату доходу згідно із рішенням суду у вигляді середньої заробітної плати за вимушений прогул.
Із вказаного слідує, що виплата особі доходу у вигляді «середньої заробітної плати за вимушений прогул», із якого в силу вимог абзацу 2 пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI і абзацу 2 підпункту 4 пункту 2 Інструкції №449 визначено обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, має таку ж юридичну природу як і «середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі», оскільки в обох випадках вказані виплати є відшкодуванням (оплатою) заробітку працівнику, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин, і право на отримання якої передбачено статтями 235 і 236 КЗпП України.
Відтак, посилання відповідача на те, що у нього відсутній обов'язок здійснювати нарахування та сплату єдиного внеску на підставі є помилковими.
Суд відхиляє доводи представника відповідача про необхідність врахування при розгляді даної справи правових висновків Верховного суду, що викладені у справах за №522/13736/15 та №461/1303/19.
Так, вказані висновки зводяться до того, що середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі не відноситься до структури заробітної плати, а тому, не є базою для нарахування та сплати єдиного соціального внеску. Вказані висновки висловлені Верховним судом у 2019 (постанова у справі №522/13736/15) та 2021 році відповідно (постанова у справі №461/1303/19).
Разом з тим, як уже вказувалося судом вище у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від раніше висловлених аналогічних висновків та зазначила, що стягнуті судом суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу мають правову природу заробітної плати.
Таким чином, дії відповідача щодо ненарахування, необчислення та несплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 із середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01.06.2016 по 31.10.2023, виплаченого на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі №140/33298/23, є протиправною бездіяльністю відповідача як суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням вказаного відповідач не довів ті обставини, на яких ґрунтується його відзив, а також не спростував доводів позивача.
Оцінюючи в сукупності обставини справи та вищенаведені положення законодавства, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на задоволення позову за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить відшкодувати позивачу судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 968,96 грн, сплаченого згідно квитанції №9454-1284-7672-8519 від 16.09.2024 (а.с.8).
Окрім цього, в адміністративному позові представник ОСОБА_1 , адвокат Шумський Б.А., ставить питання про стягнення із відповідача в користь позивача судових витрат на правничу допомогу в розмірі 20000,00 гривень.
При вирішені даного питання суд зазначає наступне.
За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі №540/2307/21.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі №520/6658/21).
Позивач на підтвердження витрат на правничу допомогу надав договір про надання правової допомоги від 11.09.2024 відповідно до пункту 1.1. якого передбачено, що за цим договором адвокат приймає на себе доручення клієнта по захисту інтересів та наданню правової допомоги останньому у справ про визнання протиправною бездіяльності ГУНП у Волинській області, яка пов'язана із не нарахуванням ЄСВ на сплачені кошти за час вимушеного прогулу, та про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги і фактичні витрати адвоката, понесені ним у зв'язку з виконанням цього договору (а.с.32).
Відповідно до п.7.1. даного договору сторонами погоджено, що за надану адвокатом правову допомогу по справі, клієнт сплачує гонорар у фіксованому розмірі, який становить 20000 грн.
Пунктом 7.2. договору визначено, що клієнт сплачує гонорар у наступному порядку: 10000 грн - протягом 5-ти календарних днів після виставлення рахунку; 10000 грн - протягом 15 днів після набрання рішенням суду першої інстанції законної сили.
Суд, враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, з урахуванням сталої судової практики Верховного Суду у цій категорії справ) та значення справи для сторін, час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
З урахуванням наведеного, на користь позивача підлягають до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати в загальному розмірі 5968,96 грн (з них: судовий збір в сумі 968,96 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн).
Керуючись статтями 139, 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки виконання судового рішення та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Волинського окружного адміністративного суду від 31.05.2016 у справі №803/745/16 за період з 01.11.2023 по 14.06.2024 в розмірі 46989,00 грн (сорок шість тисяч дев'ятсот вісімдесят дев'ять грн, 00 копійок), з урахуванням сум обов'язкових до сплати податків та внесків, в тому числі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Волинській області нарахувати, обчислити та сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із нарахованого та сплаченого середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі ОСОБА_1 відповідно до рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі №140/33292/23 за період з 01.06.2016 по 31.10.2023, з помісячним відображенням в обліку виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Волинській області судові витрати у сумі 5968,96 грн (з них: судовий збір в сумі 968,96 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн).
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано судом 21 листопада 2024 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Національної поліції у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 11; код ЄДРПОУ 40108604).
Суддя Н. В. Стецик