Рівненський апеляційний суд
Іменем України
21 листопада 2024 року м. Рівне
Справа № 569/20890/24
Провадження № 11-кп/4815/635/24
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 30 жовтня 2024 року про продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 22024180000000062 від 01.04.2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч.2 ст.436-2 КК України, -
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 30 жовтня 2024 року задоволено клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_6 та продовжено обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави строком до 28 грудня 2024 року.
Не погодившись з вказаною ухвалою, обвинувачений ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що висновки суду не відповідають повноті судового розгляду та фактичним обставинам справи, тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.
Вказує, що в ухвалі суду не наведено мотивів прийнятого рішення, лише декламовано положення та обставини, які виклав прокурор у клопотанні та які не доводять необхідність застосування найсуворішого запобіжного заходу. Зазначає, що він має на утриманні неповнолітніх дітей, на яких він щомісяця сплачує аліменти, постійне джерело доходу у вигляді зайняття підприємницькою діяльністю, постійне місце проживання, що, на його думку, свідчить про можливість та доцільність зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Наголошує, що до початку судового розгляду в суді першої інстанції він заявив усне клопотання про відмову від участі в розгляді справи в режимі відеоконференції та просив доставити його конвоєм в зал судового засідання, на що йому безпідставно та необґрунтовано було відмовлено колегією суддів.
Просить скасувати ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 30 жовтня 2024 року та постановити нову, якою змінити йому запобіжний захід із тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Відповідно до ч.4 ст.422-1 КПК України, у зв'язку з відсутністю клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін, апеляційний розгляд здійснюється без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судове рішення стосовно продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно відповідати вимогам ст.370 КПК України, тобто повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, та містити як чітке визначення законодавчих підстав для його продовження, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, врахування особи винного та інших обставин, в тому числі продовження існування ризиків, наведених у ч.1 ст.177 КПК України.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч.2 ст.436-2 КК України.
Ухвалою Рівненського міського суду від 30 жовтня 2024 року строк тримання під вартою ОСОБА_5 продовжено до 28 грудня 2024 року включно без визначення розміру застави.
За змістом ч.3 ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотань, суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ст.197 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею, за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст.199 КПК України, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Такий вид запобіжного заходу як тримання під вартою, за положеннями ч.1 ст.183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Метою запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року №4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» запобіжний захід тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Дані вимоги закону при розгляді клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою місцевим судом були дотримані в повній мірі.
Так, при розгляді клопотання прокурора колегія суду першої інстанції належно дослідила обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та обґрунтовано прийшла до висновків про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали. Судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, не зменшилися й виправдовують тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою.
Висунуте останньому обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч.2 ст.436-2 КК України, одне з яких є особливо тяжким злочином, вчиненим проти основ національної безпеки України, свідчить про підвищену суспільну небезпеку цього діяння, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, в разі доведення вини ОСОБА_5 , вказують на обґрунтованість висновків суду про продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України та необхідності продовження щодо нього найсуворішого запобіжного заходу.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про недоведеність наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в апеляційній скарзі не наведено доказів щодо зменшення ризиків, які існували під час постановлення судом попередніх ухвал про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно нього.
Зокрема, на думку апеляційного суду, на даний час продовжує існувати ризик переховування обвинуваченого від слідства та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкриміновані злочини, оскільки слідчим органом встановлено, що ОСОБА_5 до застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підтримував зв'язки з представником спецслужби рф, якому надавав допомогу у проведенні підривної діяльності проти України та який проживає на тимчасово окупованій території АР Крим, тому може вжити заходів щодо надання ОСОБА_5 допомоги у втечі від переслідування правоохоронними органами України чи допомогти у переміщенні на тимчасово окуповану територію АР Крим. Крім того, він має родичів та знайомих, які там проживають та у 2020-2021 роках здійснював виїзди через КПВВ «Каланчак» до ТОТ АР Крим.
Колегія суддів зважає і на те, що при розгляді питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід враховувати серйозність звинувачення. Крім цього, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Разом з тим, апеляційний суд враховує і на те, що на даний час в Україні введено режим воєнного стану, що також є відповідним ризиком, який з врахуванням даних про особу обвинуваченого, характером злочинів, у яких він обвинувачується, додатково свідчить про правильність висновків суду. При цьому, характер кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5 , зокрема проти основ національної безпеки України у тісній співпраці із представником держави-агресора, свідчать про високий ступінь суспільної небезпеки, наявність якої вказує на те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей та інтересів суспільства.
Дані обставини вказують на те, що у випадку незастосування до останнього найсуворішого запобіжного заходу він, маючи доступ до засобів електронного зв'язку, може продовжити здійснювати дії, спрямовані на шкоду державній безпеці України, тобто продовжити вчинення даного або інших кримінальних правопорушень.
Міцність соціальних зв'язків обвинуваченого, наявність постійного місця проживання, доходу від зайняття підприємницькою діяльністю, неповнолітніх дітей на утриманні не спростовують правильності висновків суду з врахуванням вищевказаних обставин. До того ж обставини існували і на момент вчинення інкримінованих злочинів, проте жодним чином не виступили стримуючим фактором в поведінці ОСОБА_5 ..
Крім того, апеляційний суд також враховує положення ч.6 ст.176 КПК України, відповідно до якої під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.111 КК України, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а тому доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою не ґрунтуються на вимогах закону.
Доводи обвинуваченого про безпідставну відмову колегії місцевого суду в задоволенні його усного клопотання про відмову від участі в розгляді справи в режимі відеоконференції та бажання бути присутнім в залі судового засідання не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки відповідно до вимог п.п.2, 4-1 ч.1 ст.336 КПК України, судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі необхідності забезпечення безпеки осіб та введення воєнного стану.
Також є необґрунтованими твердження обвинуваченого про порушення законодавства у зв'язку з невизначенням йому альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, оскільки відповідно до абз.8 ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Отже, істотних порушень кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування ухвали суду колегія суддів не знаходить.
За таких обставин, ухвала місцевого суду є законною та обґрунтованою, винесена у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, а тому апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 30 жовтня 2024 року про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 22024180000000062 від 01.04.2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч.2 ст.436-2 КК України, залишити без зміни, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3