Справа № 643/14060/24
Провадження № 2/643/5823/24
22.11.2024 м. Харків
Суддя Московського районного суду м. Харкова Поліщук Т.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,-
Позивачка звернулась до суду із позовною заявою до відповідача про стягнення аліментів, в якій прохає стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітної плати (доходів) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08.07.2023 і до досягнення дитиною повноліття.
Перевіривши вказану позовну заяву вважаю, що вона не відповідає вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України, а тому підлягає залишенню без руху з таких підстав.
У відповідності до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Позивачка посилається в позовній заяві на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.11.2015, проте до матеріалів позовної заяви додано копію зазначеного рішення із знеособленими персональними даними.
Знеособлення - процедура маскування в тексті електронного примірника судового рішення або окремої думки судді відомостей, що не можуть бути розголошені відповідно до вимог законодавства за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення з подальшою вибірковою візуальною перевіркою результатів такого маскування. Результатом процедури знеособлення є створення образу електронного документа (пункт 11 частини першої Розділу І Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого рішенням Вищої Ради правосуддя від 19 квітня 2018 року № 1200/0/15-18).
Положеннями ст. 95 ЦПК України закріплено зміст поняття письмових доказів, що застосовується у розумінні цивільного процесу. Так, частиною першою вказаної статті зазначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Копії судових рішень підлягають засвідченню виключно судовою інстанцією-видавником, оскільки їхні оригінали зберігаються у матеріалах судових справ, згідно з Інструкцією з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказам ДСА України від 20 серпня 2019 року № 814 (пункт 9 Розділу ХІ «Засвідчення та видавання копій судових рішень і документів»).
Оскільки паперова копія судового рішення, що міститься серед додатків, не засвідчена належним чином, позивач необхідно надати копію рішення суду від 11.11.2015 засвідчену належним чином.
Крім того, позивачка в позовній заяві зазначає, що згідно інформації державного виконавця Салтівського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Іванової К.С. стягнення аліментів за виконавчим листом № 643/8345/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання двох дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частини, починаючи з 21.05.2015 й до досягнення найстаршою дитиною повноліття, припинено з 07.07.2023, у зв'язку з досягненням найстаршою дитиною - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 повноліття. Таким чином стягнення аліментів автоматично припинено на неповнолітнього сина ОСОБА_3 .
Водночас суд зауважує, що ч.ч. 2,3 ст. 183 СК України визначено, якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Отже, після досягнення старшою дитиною повноліття державний виконавець зобов'язаний продовжувати стягнення аліментів на молодшу дитину за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття, до досягнення молодшою дитиною повноліття.
Такий обов'язок для державного виконавця визначений ч. 3 ст. 183 СК України.
В іншому випадку стягувач аліментів має право оскаржити дії державного виконавця звернувшись до суду із відповідною скаргою в порядку визначеномуст.ст.447 453ЦПК України.
Позовна заява не містить відомостей чи зверталась позивачка зі скаргою на дії державного виконавця.
Відповідно до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Частиною 3 ст. 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Слід зазначити, що зміна способу стягнення аліментів (ч. 3ст. 181 СК України) і зміна визначеного раніше розміру аліментів (ч. 1ст. 192 СК України) є різними правовими інститутами.
У відповідності до висновків, викладених у Постанові Верховного Суду від 03.09.2018 по справі № 134/192/17, СК України передбачає підстави для змін розміру аліментів, визначеного за рішення суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Враховуючи вищевикладене, позивачці необхідно конкретизувати свої позовні вимоги.
Звертаючись до суду із заявою про стягнення аліментів, позивач у поданій заяві посилається на те, що дитина проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні.
Однак, в підтвердження викладених доводів, позивачем до матеріалів заяви про стягнення аліментів не долучено посилань на докази, які підтверджують викладені обставини, на які заявник посилається як на обґрунтування заявлених вимог, а саме: відсутні відомості щодо проживання неповнолітньої дитини разом з позивачем.
Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України, до позовної заяви додаються письмові докази в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Відмітка про засвідчення копії документа складається: зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, копії додатків, які були подані позивачем разом з позовною заявою для відповідача, не завірені належним чином.
Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Зазначена вимога позивачкою також не виконана, позовна заява не містить вищевказаного підтвердження позивачки про те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цих відповідачів з тим самим предметом та з тих самих підстав, а відтак вказана заява і в цій частині не відповідає вимогам закону.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом. Однак, практика Європейського Суду з прав людини свідчить, що це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності позовних заяв.
У рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, залишення позовної заяви без руху з підстав, передбачених законом, не є порушенням права на справедливий судовий захист, оскільки після усунення недоліків позовна заява буде вважатися поданою в день первісного її подання до суду.
Керуючись ст. ст.185, 258-261, 353-355 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.
У разі невиконання ухвали суду у зазначений строк позовну заява буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню.
Копію ухвали надіслати позивачці.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя Т.В. Поліщук