Справа № 395/2056/24
Провадження № 2-з/395/12/2024
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ про забезпечення позову
22 листопада 2024 року м.Новомиргород
Новомиргородський районний суд Кіровоградської області у складі:
головуючого - судді Орендовського В.А.,
за участю секретаря Піддубної Н.С.,
розглянувши заяву адвоката Данила Сергія Михайловича в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову,
До суду надійшла заява адвоката Данила Сергія Михайловича в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову. В обґрунтування заявленої вимоги заявник зазначив, що ним, надається правова допомога ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги № 1-17/09/24 від 17.09.2024 року. З метою дотримання прав і законних інтересів ОСОБА_1 була встановлена необхідність звернення до суду із позовом про оспорювання батьківства та виключення запису про батька з актового запису про народження дитини.
04.07.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Від шлюбу та спільного проживання сторони мають трьох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Внаслідок погіршення сімейного життя через те, що ОСОБА_1 дізнався про зради зі сторони ОСОБА_2 , між ними як подружжям зникло взаєморозуміння, почалися розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки, у зв'язку з чим між ними постійно виникали конфлікти. Розбіжності у цінностях, поглядах на сімейне життя та сімейні обов'язки призвели до фактичного припинення сімейних відносин та згідно рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 13.06.2024 р. у справі № 395/769/24 (провадження № 2/395/226/2024) шлюбні відносини між ними були розірвані. ОСОБА_1 мав сумніви в тому, що є батьком дітей, у зв'язку з тим, що помітив несхожість дітей з ним, а на запитання ОСОБА_2 від відповіді ухилялася, при цьому впевнено говорила, що діти є його. У зв'язку із тим, що ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_1 про те, що він є батьком дітей, чим ввела його в оману, адже на час ймовірного зачаття кожного із дітей підтримувала стосунки з іншими чоловіками й у розмові остання обмовилась про те, що він ніколи не був біологічним батьком її трьох дітей, які зачаті від інших чоловіків.
Таким чином, ОСОБА_1 не є біологічним батьком ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , у зв'язку із чим необхідним є виключення з кожного актового запису про народження дитини даних про батька дитини на підставі оспорювання батьківства. У зв'язку із тим, що між Позивачем та Відповідачем існує спір щодо оспорювання батьківства, а висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання/оспорювання батьківства, було встановлено необхідність проведення судово-генетичної експертизи для встановлення відсутності кровної спорідненості між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 й ОСОБА_5 , у зв'язку із чим до позовної заяви було додано відповідне клопотання про призначення експертизи. Заявник вважає, що існують ризики того, що ОСОБА_2 вивезе з собою за кордон малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , тим самим порушить права та законні інтереси ОСОБА_1 , адже у такому разі неможливо буде встановити факт відсутності кровної спорідненості між ОСОБА_1 та малолітніми дітьми з огляду на неможливість відібрання у них біологічних зразків для проведення ДНК-експертизи.
Заявник просить суд забезпечити позов шляхом заборони виїзду за державний кордон України ОСОБА_2 , а також заборони вивезення за кордон малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .
Розглянувши заяву, дослідивши додані матеріали, суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до положень ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Відповідно до пунктів 2, 3, 10 ч. 1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
З матеріалів заяви вбачається, що заявник просить заборонити виїзд за межі державного кордону України ОСОБА_2 , а також заборонити вивезення за межі державного кордону малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд враховує, що відповідно до п. 20 ч. 1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.03.2022 №64/2022 в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. введено воєнний стан, який на час розгляду даної заяви продовжує діяти.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», постановою КМУ від 27.01.1995 № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України. Пунктами 3,4 Правил визначені підстави виїзду з України громадян, які не досягли 16-річного віку. Виїзд дитини з України здійснюється у супроводі обох батьків або у супроводі одного із батьків за згодою другого. Підпунктами 2-4 п.4 Правил визначені умови, за яких виїзд дитини здійснюється без згоди другого з батьків.
Постановою КМУ від 01.03.2022 №179 внесено зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України де серед іншого визначено, що виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.
Спрощена процедура перетину державного кордону обумовлена ризиками для життя та здоров'я цивільного населення у зв'язку з введенням воєнного стану, а тому, на думку суду, у разі початку активних бойових дій у регіоні проживання дитини, наявність заборони щодо її виїзду за кордон, не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини й нестиме загрозу для її здоров'я та життя.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, яка набрала чинності для України 27 лютого 1991 року, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (Заява №31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у Справі Olssonv. Sweden (№2) від 27 листопада 1992 року, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц, провадження № 61-47217св18, від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19, провадження № 61-11750св19, 08 березня 2023 року у справі № 263/989/21, провадження № 61-16075св21.
Більше того, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року, справа № 754/7569/21, провадження № 61-15886сво2, наведено висновок про застосування норм права, згідно якого у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. Саме в таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.
В інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України не є можливим.
Посилання заявника у заяві про забезпечення позову на те, що у зв'язку з виїздом за кордон ОСОБА_2 та малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 неможливо буде встановити факт відсутності кровної спорідненості між ОСОБА_1 та малолітніми дітьми з огляду на неможливість відібрання у них біологічних зразків для проведення ДНК-експертизи є непереконливим також і по тій причини, що згідно до ст.109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Враховуюче наведене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись вимогами ст. ст. 149-153, 260-261, 353 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви адвоката Данила Сергія Михайловича в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання до Кропивницького апеляційного суду. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Повний текст ухвали виготовлений 22 листопада 2024 року.
Суддя В.А. Орендовський