Справа № 344/9225/24
Провадження № 2/344/2619/24
12 листопада 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої-судді Бабій О.М.,
секретаря Волощук Є.Ю.,
за участі представника позивача адвоката Голуба Г.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів,-
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Голуб Г.С., звернулась на суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів. Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони із 03.06.2015 року перебувають у зареєстрованому шлюбу, та у них народився син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сторони разом не проживають вже більше року, хоч син зареєстрований за місцем реєстрації батька, однак проживає разом із матір'ю. Батько не забезпечує синові належний рівень утримання, не забезпечуює повністю його найкращі інтереси, постійні конфлікти, які створює батько негативно впливають на дитину, а матір стикається з різними проблемами, які стосуються дитини, при забезпеченні умов проживання, розвитку та виховання сина. У ті окремі моменти, коли дитина може бути з батьком, то дитина прогулює школу, негарно поводиться, внаслідок чого між сторонами виникають конфлікти. Дитина перебуває на постійному утриманні позивача. При цьому, саме позивач змогла створити належний рівень життя дитини, забезпечує сина матеріально (фінансово), забезпечує сталий та гармонійний психологічний та духовний розвиток дитини. Позивач оплачує школу та забезпечує інші потреби. Однак доходи позивача не можуть забезпечити рівень життя, який необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У зв'язку із збільшенням витрат, пов'язаних із постійними змінами цін, витрат на повсякденні необхідні продукти харчування, одяг, товари для школи та інші товари для самореалізації дитини, а також для підтримання фізичного, інтелектуального та культурного розвитку дитини позивачці дуже важко одній нести всі ці витрати. Утримувати та забезпечувати дитину є обов'язком батька та матері. Матеріальний стан у відповідача дозволяє сплачувати аліменти на утримання дитини, за наведених обставин позов просила задовольнити.
12 червня 2024 року на поштову адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що позовна вимога про визначення місця проживання дитини не підлягає задоволенню, оскільки дитина фактично і так проживає з матір'ю та щодо цього між сторонами відсутній спір, окрім того між сторонами визначений графік проживання дитини із кожним із них. Щодо стягнення аліментів вказав, що позивач не надала жодних доказів на підтвердження понесених витрат, він постійно бере участь у фінансовому та матеріальному забезпеченні сина, та не заперечує щодо стягнення із нього аліментів у фіксованій сумі. а саме в розмірі 5000 грн.
11 вересня 2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити із підстав наведених у ньому.
Відповідач в судове засідання не з'явився, оскільки мобілізований та перебуває на військовій службі з 29.07.2024.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Пояснила, що дитина й так проживає з матір'ю, оскільки відповідач мобілізований і він не заперечує щодо цього. До того, як відповідача мобілізували, то батьки домовились коли і з ким проживає дитина та жодних непорозумінь щодо цього не було, тому спір між сторонами відсутній.
Щодо стягнення аліментів, то представник відповідача зазначила, що відповідач надавав та продовжує надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, а коли син проживає з ним, то всі витрати несе він, що підтверджується доказами доданими до відзиву.
Представник третьої особи Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради у судове засідання не прибув, подала висновок про недоцільність визначення місця проживання з матір'ю у зв'язку з відсутністю спору між батьками та заяву про розгляд справи за відсутності представника.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи приходить до наступного висновку.
Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 81 цього Кодексу.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Докази надаються сторонами та іншими. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.ч.2, 3 ст. 77 ЦПК). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.18).
Згідно копії нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживають разом у квартирі АДРЕСА_1 (а.с.19).
Згідно поданого до суду відзиву, відповідач зазначає, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання, оскільки син і так проживає із матір'ю.
Згідно копії довідки №223 відповідач перебуває на військовій службі із 29.07.2024 року (а.с.85).
Згідно висновку органу опіки та піклування №1085 від 13.09.2024 року орган опіки та піклування вважає за доцільне відмовити у визначені місця проживання малолітнього ОСОБА_3 у зв'язку з відсутністю спору між батьками (а.с.106-108).
Суд погоджується із таким висновком з огляду на наступне.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
З матеріалів справи та пояснень наданих представниками сторін судом встановлено, що позивачка та відповідач добровільно, за взаємною згодою між собою визначили місце проживання дитини. Син періодично проживав то з матір'ю то з батьком та спору щодо цього між сторонами не було, жодних скарг чи заяв з приводу перешкоджання у спілкуванні дитини сторонами до органу опіки чи суду не подавали.
З серпня 2024 року відповідач перебуває на військовій службі і логічно, що син не може на даний час проживати з ним, і відповідач не заперечує щодо проживання сина з позивачкою - матір'ю.
Таким чином, позивачкою не доведено, що її права порушено та що їй чиняться перешкоди в тому щоб син проживав з нею. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняв.
Верховний Суд в Постанові від 10.07.2024 у справі №127/16211/23 по аналогічній справі, звернув увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою.
З урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі. Тому в цій частині доводи касаційної скарги безпідставні.
Така правова позиція зазначена в Постанові Верховного Суду від 10.07.2024 у справі №127/16211/23.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визначення місця проживання ОСОБА_3 із ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Відносно позовної вимоги про стягнення з відповідача аліментів на утримання сина, суд зазначає наступне.
В судовому засіданні встановлено, що син знаходиться на утриманні ОСОБА_1 .
Сторонами надано суду довідки про свої доходи. Доходи позивачки дещо вищі ніж доходи відповідача починаючи з липня 2024 року.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Аліменти це обов'язок утримання у визначених законом випадках одним членом сім'ї інших, які потребують цього. За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України).
Статтею 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідно до ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначаються судом.
Згідно копії довідки №32/2-32 від 02.05.2024 року позивачка працює в Приватному акціонерному товаристві «Тернопільський молокозавод» із 19.05.2022 року менеджером із збуту (а.с.20).
Згідно довідки про доходи №112 від 09.10.2024 року дохід позивачки за період із 01.01.2024 року по 30.09.2024 року становив 267 540,19 грн.
Згідно викладених у відзиві обставин відповідач не заперечує щодо стягнення із нього аліментів на утримання сина, однак саме у твердій грошовій сумі у розмірі 5000 грн. щомісячно.
Згідно копії виписки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців ОСОБА_2 є ФОП (а.с.55-56).
На даний час відповідач є військовослужбовцем Збройних сил України.
Угоди про сплату аліментів у добровільному порядку між сторонами не досягнуто.
Стан здоров'я та матеріальне становище відповідача дозволяє йому утримувати свого сина.
А тому, необхідно стягувати аліменти з відповідача на користь позивача на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення сином повноліття.
Відповідно до вимог ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Тому стягнення аліментів слід розпочати з дня коли позивачка звернулась із позовом до суду - 14 травня 2024 року.
Згідно із ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Тому з відповідача необхідно стягнути на користь держави судовий збір в сумі 1211грн. 20 коп.
На підставі ст.ст. 80, 157, 160, 180-183, 191 Сімейного Кодексу України, керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 12, 81, 141, 209, 258,259, 263, 265, 268,273 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів задовольнити частково.
Стягувати із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини від всіх видів його доходів щомісячно, але не менше 50 відсотків встановленого прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
Стягнення аліментів розпочати з 14 травня 2024 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , на користь держави (в спеціальний фонд Державного бюджету України із зарахуванням на рахунок UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 22.11.2024 року.
Суддя Бабій О.М.