іменем України
Справа № 210/5663/24
Провадження № 1-в/210/879/24
15 листопада 2024 року
Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі - головуючої судді - ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву засудженого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про приведення покарання у відповідність до чинного законодавства, (пункт 13 частини 1 статті 537 КПК України: про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України)
ОСОБА_3 звернувся в суд із клопотання в порядку п.13 ч.1 ст.537, п.1 ч.2 ст.539 КПК України, ст. 5, ч.2 ст.74 КК України, в якому просить привести покарання у відповідність до чинного законодавства.
ОСОБА_3 скерував на адресу суду заяву, у якій просить розглядати справу у його відсутність.
Прокурор ОСОБА_4 також скерував заяву у якій просить суд розглядати справу у його відсутність, не заперечує проти задоволення клопотання.
Представник Державної установи «Криворізька виправна колонія (№ 80)» в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду клопотання. Поза межами судового засідання від представника Державної установи «Криворізька виправна колонія (№ 80)» ОСОБА_5 надійшла заява, в якій останній просив суд проводити розгляд справи без його участі.
У відповідності до ч. 4, 6 ст. 107 КПК України, за письмовою заявою учасників судового засідання, фіксація процесуальної дії за допомогою технічних засобів під час розгляду подання, не здійснювалась.
Перевіривши матеріали заяви та представлені ДУ «Криворізька ВК №80» документи судом встановлено наступне.
Згідно із ч. 1 ст.539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
Пунктом 1 частини 2 статі 539 КПК України передбачено, що клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13, 13-2 частини першої статті 537 цього Кодексу.
Відповідно до п.13 ч.1 ст.537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України.
Частинами 2 і 3 статті 74 КК України передбачено, що особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У разі якщо така межа передбачає більш м'який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими частиною першою статті 72 цього Кодексу.
Згідно із усталеною практикою Європейського суду поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб.
Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права (ч. 1 ст. 3 КК України).
Кримінальна протиправність діяння, а також його карність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки Кримінальним кодексом, що діяв на час вчинення цього діяння (ч. 3 ст. 3, ч. 2 ст. 4 КК України).
Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість (ч. 1 ст. 5 КК України).
Скасування злочинності діяння означає його декриміналізацію (повну або часткову), яка може бути досягнута шляхом: а) скасування норм Особливої частини КК; б) внесення змін до норм Особливої частини КК - включення до диспозицій додаткових ознак або виключення ознак, які були у попередній редакції норми; в) внесення змін до норм Загальної частини КК (наприклад, доповнення КК додатковою обставиною, що виключає злочинність діяння); г) нового офіційного тлумачення кримінально-правової норми, яке змінює обсяг забороненої цією нормою поведінки без зміни її змісту (без зміни "букви" закону).
Закон, який має зворотну дію в часі, поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання цим законом чинності та: а) не були притягнуті до кримінальної відповідальності (у цьому випадку кримінальна справа не може бути порушена у зв'язку з відсутністю події злочину); б) котрим пред'явлене обвинувачення у вчиненні злочину (кримінальна справа підлягає закриттю за відсутністю події злочину); в) засуджені обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, і відбувають покарання; г) відбули покарання, але мають непогашену чи незняту судимість.
За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 4 КК, злочинність, караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час його вчинення. Припинення законної сили кримінально-правової норми тягне неможливість її застосування до діянь, що передбачені чи передбачалися у КК раніше як злочини і скоєні після втрати цією нормою чинності. Водночас у випадках, коли новий закон про кримінальну відповідальність покращує юридичне становище особи, він поширюється і на діяння, вчинені до набрання ним чинності, тобто застосовується принцип ретроактивності.
У примітці до статті 185 КК України диференційовано кваліфікуючі ознаки для статей 185-191 КК України за розміром завданої матеріальної шкоди, зокрема визначено поріг відповідальності для кваліфікації цих кримінальних правопорушень за ознаками: "значна шкода", "великий розмір", "особливо великий розмір".
Натомість Кримінальний кодекс України не містить мінімального порогу - розміру матеріальної шкоди, з якого настає кримінальна відповідальність за таємне викрадення чужого майна (крадіжки) чи шахрайства.
Статті 185, 190, 191 КК України фактично містять відсилку до статті 51 КУпАП, яка, встановлюючи верхню межу вартості викраденого майна для кваліфікації його як дрібного викрадення, тим самим визначає нижню межу цього параметра для кримінальної відповідальності за крадіжку, шахрайство, привласнення чи розтрату чужого майна.
09 серпня 2024 року набрав чинності Закон України №3886-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» (надалі - Закон №3886-ІХ).
Відповідно до частини другої статті 51 КУпАП (в новій редакції) адміністративна відповідальність настає за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, викрадення чужого майна стане кримінально караним діянням, якщо його вартість становитиме більше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, кількісна зміна розміру дрібного викрадення з 0,2 до 2 НМ безпосередньо вплинула на суть таких кримінально караних діянь, як крадіжка, шахрайство, привласнення та розтрата, адже в тексті кримінального закону цей розмір прямо не визначено і він указаний законодавцем у статті 51 КУпАП.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 07 жовтня 2024 року у справі № 278/1566/21 зазначено, що із часу набуття 09 серпня 2024 року чинності Законом N 3886-IX кримінальна відповідальність за статтями 185, 190, 191 КК може настати, лише якщо розмір викраденого перевищує 2 неоподаткованих мінімумів. Унаслідок цієї зміни частина діянь, які на час їх вчинення передбачали кримінальну відповідальність, після цього охоплюється диспозицією ст. 51 КУпАП.
Зміни, внесені Законом України № 3886-IX, мають зворотну дію в часі.
При визначенні, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, діючий на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень пункту 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ та підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Податкового кодексу України.
Згідно з пункту 5 підрозділу 1 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1пункту 169.1статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.
Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 Податкового кодексу України, податкова соціальна пільга дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь - якого платника податку.
Як встановлено із матеріалів справи, вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2022 року ОСОБА_3 засуджений до 1 року обмеження волі. На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік.
Вказаним вироком ОСОБА_3 визнаний винуватим та засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, а саме: таємне викрадення чужого майна. Злочин вчинено 21 грудня 2021 року, сума збитків 3 300 грн.
Крім того, ОСОБА_3 засуджений 21.07.2022 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ст. 185 ч.3 КК України (таємне викрадення чужого майна поєднане із проникненням у житло) до 3 років позбавлення волі. Злочин вчинено 25.12.2021 року, сума збитків 3228 гривень 23 копійок.
На підставі ст.70 ч.4 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного за вироком від 01.02.2022 року, більш суворим покаранням, призначеним за цим вироком, остаточно призначено строк 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 75,76 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки. Вирок набрав законної сили 22.08.2023 року.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19.02.2024 року скасовано випробувальний строк та ОСОБА_3 направлений в місця позбавлення волі на строк 3 роки позбавлення волі.
Станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2270,00 грн., а 50 відсотків від його розміру становили 1135,00 грн., відтак кримінальна відповідальність у 2021 році передбачена за таємне викрадення чужого майна, вартість якого становить більше 2270,00 грн.
Таким чином розмір шкоди, завданої злочином 21 грудня 2021 року та 25 грудня 2021 року, передбаченим ч. 1 ст. 185 КК України та ч.3 ст. 185 КК України відповідно за вчинення яких ОСОБА_3 засуджено, перевищує розмір двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тому Закон України № 3886-ІХ не має зворотну дію у часі щодо засудженого та не підлягає застосуванню.
Враховуючи вищевикладене підстави приведення вироків у відповідність до чинного законодавства та звільнення ОСОБА_3 від покарання, призначеного йому вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2022 року та вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2022 рокувідсутні, адже розмір матеріальної шкоди, завданої потерпілим внаслідок крадіжок, становить більше двох розмірів неоподаткованого мінімуму доходів громадян, встановленого на 2021 року, а саме більш ніж 2270,00 (дві тисячі двісті сімдесят ) гривні.
Отже, підстави для застосування положень частини 2 статті 74 КК України (особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання), відсутні, адже караність діянь в розрізі кожного вироку не усунута законом, на який покликається засуджений..
Відтак у задоволенні заяви засудженого слід відмовити.
Керуючись ст.74, КК України, ст.ст.537, 539 КПК України, Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення» та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання інших питань діяльності правоохоронних органів», суд,-
Заяву засудженого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про приведення вироку у відповідність з Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом семи днів з дня її оголошення.
Відповідно до частини 3 статті 395 КПК України для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Ухвала, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги - ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя: ОСОБА_1