65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"14" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4005/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" (код ЄДРПОУ 01125666, 65082, м. Одеса, площа Митна, буд. 1)
до відповідача: Приватного підприємства "ФРОГ Агросервіс" (код ЄДРПОУ 32066963, 65012, м. Одеса, пров. Мукачівський, 4В)
про стягнення 794527,44 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Костянтин Пахомов
від відповідача: не з'явився
Позивач Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Приватного підприємства "ФРОГ Агросервіс" про стягнення 794527,44 грн.
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину використання відповідачем послуг позивача з надання місця стоянки судна без належних для цього підстав, а також не здійснення оплати наданих послуг, внаслідок чого позивачу завдано збитки у вигляді упущеної вигоди.
Ухвалою суду від 16.09.2024 позовну заяву Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання та вирішено інші процесуальні питання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.10.2024 відкладено підготовче засідання на 23.10.2024.
Ухвалою суду від 23.10.2024 закрито підготовче провадження у справі №916/4005/24; призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 14.11.2024.
У судове засідання 14.11.2024 з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.
Згідно з ч.5 ст.6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до ч. 7 ст. 6 ГПК України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Ухвали суду у цій справі були доставлені відповідачу до його електронного кабінету.
За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.
Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив.
Таким чином, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 14.11.2024 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 01.02.2022 ПП "ФРОГ Агросервіс" на підставі договору купівлі-продажу державного майна придбало нафтоналивне судно "ИНЖЕНЕР ВАЛЬЧУК" разом з приписаним до нього обладнанням.
Згідно з актом приймання-передачі державного майна від 10.02.2023, ПП "ФРОГ Агросервіс" прийняло дане судно з приписаним до нього обладнанням від ДП "Одеський морський торговельний порт" у свою власність.
06.07.2023 між Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" (далі - виконавець) та Приватним підприємством "ФРОГ Агросервіс" (далі - замовник) було укладено договір № КД-22081.
За умовами п. 1.1. договору, виконавець надає замовнику місце стоянки біля борту несамохідної майстерні "ПСМ-650" для нафтоналивного судна "ИНЖЕНЕР ВАЛЬЧУК", яке є власністю замовника, а також у разі потреби надання електроенергії та питної води.
Відповідно до п.2.2.1 договору, замовник зобов'язаний сплачувати вартість наданих виконавцем послуг та відшкодовувати (компенсувати) виконавцю вартість спожитих замовником комунальних послуг згідно виставлених рахунків.
Відповідно до п. 3.1. договору, вартість послуг за надання замовнику місця стоянки (відстою) біля борту несамохідної майстерні "ПСМ-650", які надаються виконавцем, визначається за тарифами виконавця, чинними на момент надання цих послуг. Плата за електроенергію і питну воду замовником здійснюється згідно діючих тарифів сторонніх підприємств для виконавця на момент отримання послуг.
Згідно з п. 3.3.-3.5. договору, розрахунки проводяться на банківські рахунки виконавця щомісячно. Оплата за надані послуги здійснюється замовником протягом 15 календарних днів з моменту виставлення рахунків виконавця. Виставленням вважається, зокрема, надсилання сканованої копії рахунку на електронну поштову адресу замовника frog.agroservis@gmail.com. Датою здійснення платежу вважається дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.
Відповідно до п. 6.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, та діє до 31.12.2023, а в частині розрахунків за надання послуг до повного виконання зобов'язань.
У п.6.2 договору, з посиланням на ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України, сторони встановили, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме починаючи з 10.02.2023.
Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплені печатками.
05.10.2023 та 17.10.2023 позивач звернувся до відповідача з листами, в яких вказував на те, що на судні "ІНЖЕНЕР ВАЛЬЧУК" судновласником не організовано несення вахти, тим самим не забезпечується пожежна та екологічна безпека, не виконується безпека судноплавства та наполягав терміново вирішити питання щодо перешвартування судна до іншого місця.
14.11.2023 ДП "Одеський порт" було видано наказ №363 про встановлення тарифу на стоянку біля борту несамохідної майстерні ПСМ-650 ДП "Одеський порт".
24.11.2023 позивач звернувся до відповідача з листом про необхідність погашення боргу у розмірі 175918,20 грн. та про зміну тарифу для стоянки суден.
19.03.2024 позивач звернувся до відповідача з листом про необхідність погашення боргу у розмірі 334114,99 грн. станом на 27.03.2024 та про необхідність звільнення місця стоянки.
26.04.2024 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому, окрім іншого, зазначив, що після закінчення строку дії договору відповідач продовжує користуватись послугами позивача, рахунки за надані послуги не сплачує, договір про надання послуг на 2024 рік не підписує, судно не перешвартовує. У вище вказаному листі позивачем також повідомлено, що у разі не визнання факту надання йому послуг зі стоянки судна, відмову від підписання договору про надання послуг, не здійснення розрахунку за фактично надані послуги, ДП "Одеський порт" буде змушений здійснити перешвартування судна по мірі виробничої необхідності та вимог військового командування, з подальшим виставленням рахунків ПП "ФРОГ Агросервіс" за надані буксирні послуги в межах акваторії морського порту Одеса.
15.05.2024 Господарським судом Одеської області було ухвалено рішення у справі №916/496/24 про задоволення у повному обсязі позовних вимог ДП "Одеський порт" до ПП "Фрог Агросервіс" про стягнення заборгованості за невиконання зобов'язань за договором №КД-22081 від 06.07.2023.
31.08.2024 комісією несамохідної майстерні місцезнаходження плавзасобу складено акт, в якому комісія підтвердила, що станом на 31.08.2024 нафтоналивне судно "ІНЖЕНЕР ВАЛЬЧУК" знаходиться на стоянці (пришвартований) біля борту несамохідної майстерні "ПСМ-650" ДП "Одеський порт".
В матеріалах справи також наявна довідка про недоотриману вигоду за послуги надання місця стоянки біля борту несамохідної майстерні ПСМ-650 ДП "Одеський порт" за період з 01.01.2024 по 31.08.2024.
Позивач у позові зазначає, що строк дії договору закінчився 31.12.2023, однак відповідач, продовжуючи отримувати від позивача послуги з надання місця стоянки належного йому судна, систематично ігнорує вимоги позивача щодо укладання договору про надання послуг стоянки судна на 2024 рік і до теперішнього часу не виконує свій обов'язок щодо підписання договору про надання послуг та не здійснює оплату наданих позивачем послуг.
Позивач наголошує, що він, як державне підприємство, не має права безоплатно надавати послуги, оскільки це є порушенням чинного законодавства та суперечить діяльності державного підприємства.
Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням здійснити перешвартування належного йому судна, зокрема, вказуючи на те, що на судні "ІНЖЕНЕР ВАЛЬЧУК" судновласником не організовано несення вахти, тим самим не забезпечується пожежна та екологічна безпека, не виконується безпека судноплавства.
Відповідач не вчиняє жодних дій для убезпечення стоянки належного йому судна, іногрує вимоги позивача щодо перешвартування належного йому плавзасобу в інше місце, що позбавляє позивача можливості отримувати прибуток, надаючи послуги зі стоянки судна іншому контрагенту.
З урахуванням наведеного позивач вважає, що через ігнорування відповідачем вимог позивача щодо звільнення місця стоянки або підписання необхідного договору та оплати наданих йому послуг, позивачу завдано збитків у вигляді упущеної вигоди, яка відповідачем не відшкодована, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Згідно ч.2 ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Породжуючи настання цивільних прав та обов'язків згідно ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням негативного результату. Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами. Стягнення збитків як виду цивільно-правової відповідальності можливе у випадку наявності таких збитків та обґрунтованості їх розміру.
З аналізу вищевказаних норм законодавства вбачається, що об'єктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов'язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
За частиною третьою статті 147 ГК України збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до положень частини 1 статті 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Отже, збитки це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №908/2261/17 (за позовом про відшкодування збитків).
У частині 2 статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Згідно з частиною 2 статті 224, частиною 1 статті 225 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення.
Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного з елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).
Суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди/стягнення збитків, повинні виходити із того, що для застосування такої санкції, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника передбачених законом невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового, додаткового. Для застосування заходів цивільно-правової відповідальності необхідний склад цивільного правопорушення.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміють майнову шкоду, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Частиною 2 статті 623 ЦК України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується. Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, завданими потерпілій особі. Позивачу в цій категорії справ слід довести в порядку, передбаченому положеннями частини 3 статті 13, статей 74, 76, 77 ГПК України, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, наслідком такої протиправної поведінки.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування). Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Зазначені висновки узгоджуються з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 916/1466/21, від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20, від 17.02.2021 у справі № 916/450/20, від 03.11.2020 у справі № 916/3563/19, від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19.
Тобто, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
Також позивач (кредитор) повинен довести факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
Так, 06.07.2023 між Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" та Приватним підприємством "ФРОГ Агросервіс" було укладено договір № КД-22081, за умовами п. 1.1. якого виконавець надає замовнику місце стоянки біля борту несамохідної майстерні "ПСМ-650" для нафтоналивного судна "ИНЖЕНЕР ВАЛЬЧУК", яке є власністю замовника, а також у разі потреби надання електроенергії та питної води
Вище вказаний договір набрав чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, та діяв до 31.12.2023.
Матеріалами справи підтверджено, що після закінчення строку дії договору відповідач продовжував користуватись послугами позивача, оплату наданих послуг за період з 01.01.2024 по 31.08.2024 не здійснив, відповідний договір надання послуг не уклав, судно не перешвартував, що, в свою чергу, позбавило позивача можливості отримувати прибуток, надаючи послуги зі стоянки судна іншому контрагенту.
Отже судом встановлено повний склад цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка (або порушення зобов'язання); шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; та вини правопорушника.
Також судом враховано, що розрахунок заявленої до стягнення упущеної вигоди здійснено позивачем за період з 01.01.2024 по 31.08.2024 з урахуванням наказу ДП "Одеський порт" №363 від 14.11.2023 "Про встановлення тарифу на стоянку суден біля борту, лагом до несамохідної майстерні ПСМ-650 ДП "Одеський порт", довідки ВСП "Судноверф "Україна" №22/023 від 09.09.2024.
Таким чином, враховуючи, що бездіяльність відповідача суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74-80, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства "ФРОГ Агросервіс" (код ЄДРПОУ 32066963, 65012, м. Одеса, пров. Мукачівський, 4В) на користь Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" (код ЄДРПОУ 01125666, 65082, м. Одеса, площа Митна, буд. 1) - 794527 (сімсот дев'яносто чотири тисячі п'ятсот двадцять сім) грн. 44 коп. збитків у вигляді втраченої (упущеної) вигоди, 11917 (одинадцять тисяч дев'ятсот сімнадцять) грн. 91 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Повний текст рішення складено і підписано 22 листопада 2024 р.