номер провадження справи 27/195/24
18.11.2024 Справа № 910/8737/24
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, розглянувши матеріали справи
за позовом: Моторного (транспортного) страхового бюро України (Русанівський бульвар, буд. 8, м. Київ, 02154, адреса для листування: вул. Малопідвальна, 10, оф. 2, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код юридичної особи 21647131)
до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО» (пр. Моторобудівників, 34, м. Запоріжжя, 69068, ідентифікаційний код юридичної особи 13622789)
про стягнення 5 084 грн 79 коп.
без виклику сторін
Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО» 5 084 грн 79 коп. збитків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 справу № 910/8737/24 за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО» 5 084 грн 79 коп. збитків передано за встановленою підсудністю на розгляд Господарського суду Запорізької області.
Супровідним листом Господарського суду міста Києва від 23.08.2024, на підставі ст. 31 Господарського процесуального кодексу України направлено за встановленою підсудністю до Господарського суду Запорізької області матеріали справи № 910/8737/24.
12.09.2024 матеріали справи № 910/8737/24 надійшли до Господарського суду Запорізької області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2024 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 910/8737/24 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача суми 5 084 грн 79 коп., беручи до уваги те, що справа не відноситься до визначеного ч. 4 ст. 247 ГПК України виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку про розгляд поданої позовної заяви у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 18.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8737/24, присвоєно номер провадження 27/195/24. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 18.09.2024 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 15.10.2024.
14.10.2024 відповідач сформував в системі «Електронний суд» заяву про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що сплата страхового відшкодування потерпілій особі у розмірі 5 084 грн 79 грн. була здійснена МТСБУ 08.06.2021. Таким чином, перебіг строку позовної давності розпочався 09.06.2021. До суду з позовною заявою про стягнення страхового відшкодування МТСБУ звернулося 08.07.2024, тобто з пропуском трирічного строку на подання такого позову.
Справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 18.11.2024.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд
16.02.2020 водій ОСОБА_1 , керуючи технічно справним автомобілем «АUDI А6» реєстраційний номер НОМЕР_1 порушив правила дорожнього руху та допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_2 , що переносив на плечах малолітню ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Згідно вироку Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 19.01.2021 у справі № 202/2124/20, ОСОБА_1 визнано винним за ч. 2 ст. 286 КК України.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08.06.2021 у справі № 20/2124/20 з Моторно (транспортного) страхового бюро України, стягнуто на користь потерпілої особи 5 084 грн 79 коп. майнової шкоди.
На виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 08.06.2021 у справі № 202/2124/20 Моторно (транспортне) страхове бюро України сплатило на користь потерпілої особи 5 084 грн 79 коп. майнової шкоди.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що під час реалізації останнім було з'ясовано, що цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «АUDI А6», реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована за полісом АО2006849 у Товаристві з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО».
У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО» 5 084 грн 79 коп. збитків.
Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 39.1 статті 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам.
Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" основним завданням МТСБУ є, зокрема, здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Абзацом 2 пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За змістом підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Згідно з пунктом 38.2 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов: до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону (підпункт 38.2.1); до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов'язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом (підпункт 38.2.3).
Згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19 викладено узагальнюючий висновок щодо питання чи є юридичні підстави для стягнення зі страховика суми відшкодування, яке МТСБУ виплатило потерпілому.
Так, стаття 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначає перелік випадків, за наявності яких МТСБУ зобов'язане відшкодувати шкоду на умовах, визначених цим Законом. А його стаття 38 визначає, у яких випадках і до кого МТСБУ після виплати відшкодування має право звернутися з регресним позовом.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що для цілей регресного позову МТСБУ приписи статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" застосовуються у поєднанні з відповідними приписами статті 41 цього Закону. Так, припис підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" кореспондує припису підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а припис підпункту 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 - припису підпункту «б» пункту 41.1 статті 41 цього Закону.
Суб'єкт, до якого МТСБУ може заявити регресний позов на підставі підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", є чітко визначеним. Коли МТСБУ виплатило відшкодування через те, що шкоду заподіяв транспортний засіб, власник (водій) якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність (тобто, коли зробило виплату на підставі підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"), воно набуває право на регресний позов на підставі підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" до власника чи водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, бо саме він відповідальний за невиконання обов'язку зі страхування своєї цивільно-правової відповідальності. Можливість застосування цієї підстави для регресного позову до страховика у ситуації, коли після виплати відшкодування з'ясувалося, що цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП застрахована, не передбачена.
До страховика МТСБУ може звернутися з регресним позовом тільки на підставі підпункту 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Таке звернення можливе за декількох умов: 1) на час виплати МТСБУ відшкодування транспортний засіб, яким завдана шкода, не був встановлений (підпункт «б» пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"); 2) надалі встановили як такий транспортний засіб, так і те, що він є забезпеченим; 3) страховик був зобов'язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відзначила, що попри незастосовність у спірних правовідносинах приписів пункту 38.2 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", позивач має право на стягнення з відповідача суми відповідного відшкодування відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина 1 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (пункт 4 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (див. п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17). Отже, предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (пункт 27)).
Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14.06.2022 у справі № 915/517/21 відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин та їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
При цьому положення статті 1212 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись і після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 920/1122/19, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 21.02.2020 у справі № 910/660/19, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 08.06.2021 у справі № 202/2124/20 Моторно (транспортне) страхове бюро України сплатило на користь потерпілої особи 5 084 грн 79 коп. майнової шкоди, що підтверджується платіжною інструкцією № 1032200 від 02.07.2021.
04.03.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією про відшкодування шкоди в порядку регресу.
Відповіді на претензію матеріали справи не містять.
Доказів сплати відповідачем суми грошових коштів позивачу в розмірі 5 084 грн 79 коп. матеріали справи не містять та відповідачем, у порядку передбаченому ГПК України, суду таких доказів не надано.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи та в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов про стягнення з відповідача суми грошових коштів у розмірі 5 084 грн 79 коп. підлягає задоволенню.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності.
Відповідач зазначив, що сплата страхового відшкодування потерпілій особі у розмірі 5 084 грн 79 грн. була здійснена позивачем 08.06.2021. Таким чином, перебіг строку позовної давності розпочався 09.06.2021. До суду з позовною заявою про стягнення страхового відшкодування МТСБУ звернулося 08.07.2024, тобто з пропуском трирічного строку на подання такого позову.
Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Частинами 3 та 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд зазначає, що Верховний Суд у Постанові № 200/13392/13-ц від 10 січня 2019 року зробив висновок по те, що строк позовної давності при регресі починає обчислюватися з того моменту, коли страховик виплатив відшкодування.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08.06.2021 у справі № 20/2124/20 з Моторно (транспортного) страхового бюро України, стягнуто на користь потерпілої особи 5 084 грн 79 коп. майнової шкоди.
На виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 08.06.2021 у справі № 202/2124/20 Моторно (транспортне) страхове бюро України сплатило на користь потерпілої особи 5 084 грн 79 коп. майнової шкоди, що підтверджується платіжною інструкцією № 1032200 від 02.07.2021.
Позивач звернувся засобами поштового зв'язку з даним позовом до Господарського суду міста Києва 12.07.2024, згідно поштового штемпелю позовну заяву з доданими до неї документами направлено суду 10.07.2024.
Отже, сплата страхового відшкодування була здійснена 02.07.2021, а не 08.06.2021.
02.04.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно якого Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача страхового відшкодування в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року: з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України запроваджено карантин. Карантин діє протягом всього часу з дати запровадження з 12.03.2020 року, та в подальшому був продовжений постановою Кабінету Міністрів України №383 від 25.04.2023 року до 30.06.2023 року.
Отже, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу з урахуванням дії карантину на території України з 12.03.2020 по 30.06.2023 строк позовної давності збільшено на увесь строк дії карантину.
Разом з цим, згідно з пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Розділ "Прикінцеві положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 згідно із Законом України "Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-IX від 15.03.2022 року (далі Закон України № 2120-IX від 15.03.2022 року).
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб, який продовжено згідно зі змінами, внесеними Указами Президента і діє по даний час.
Таким чином, відповідно до пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, строк позовної давності за вимогою про стягнення 5 084 грн 79 коп. станом на момент звернення позивача з даним позовом (12.09.2024, направлено 10.07.2024) не пропущено.
Враховуючи викладене, суд відзначає, що позивачем на момент звернення з позовом до суду не пропущений встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності.
За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов'язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір в розмірі 3 028 грн 00 коп. покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України до Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО» задовольнити.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО» (пр. Моторобудівників, 34, м. Запоріжжя, 69068, ідентифікаційний код юридичної особи 13622789) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (Русанівський бульвар, буд. 8, м. Київ, 02154, адреса для листування: вул. Малопідвальна, 10, оф. 2, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код юридичної особи 21647131) 5 084 (п'ять тисяч вісімдесят чотири) грн 79 коп. збитків в порядку регресу, 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 22.11.2024.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.