вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
про відмову в забезпеченні позову
22.11.2024м. ДніпроСправа № 904/5114/24
Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Дичко В.О., розглянувши заяву про забезпечення позову у справі № 905/5114/24
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Фізичної особи - підприємця Нечитайла Сергія Михайловича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )
про відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням договору транспортного експедирування
Суддя Дичко В.О.
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Нечитайла Сергія Михайловича про стягнення 47 913,47 доларів США, в тому числі збитків у сумі 44 000 доларів США та 3% річних у сумі 3 913,47 доларів США.
Судові витрати просить покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем не виконано належним чином договір транспортного перевезення вантажу (транспортного експедирування), а саме: отримав вантаж на перевезення, проте грошові кошти, отримані від покупців, не передав позивачу.
Разом з позовом ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову.
Позивач просить накласти арешт у межах ціни позову 1 978 735,27 грн на рухоме майно, що належить Фізичній особі - підприємцю Нечитайлу Сергію Михайловичу, а саме:
- транспортний засіб DAF AE 45.220, 5883 (2005 р.в.), № шасі НОМЕР_3 ;
- транспортний засіб DAF LF 45.220, 6690 (2007 р.в.), № шасі НОМЕР_4 ;
- транспортний засіб Renault Kangoo, 1461 (2012 р.в.), № кузова НОМЕР_5 .
В обґрунтування вимог про забезпечення позову позивач указує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, його значення полягає в тому, щоб захистити законні інтереси позивача на випадок, якщо відповідач буде діяти недобросовісно та виникнуть труднощі при виконанні судового рішення.
Позивач звертає увагу на те, що просить суд лише заборонити відповідачу здійснювати відчуження зазначених транспортних засобів з метою неможливості їх продажу, при цьому відповідач не буде позбавлений можливості використовувати вказані транспортні засоби, тому такий спосіб забезпечення не несе для відповідача негативних наслідків.
Разом із заявою про забезпечення позову позивач подав лист Головного сервісного центру МВС України № 31/1941АЗ-21702-2024 від 22.07.2024 про інформацію з Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо транспортних засобів, зареєстрованих за ОСОБА_2 .
З даної відповіді судом установлено, що за ОСОБА_2 зарєстровані такі транспортні засоби:
- DAF AE 45.220, 5883 (2005 року випуску), № шасі НОМЕР_3 ;
- DAF LF 45.220, 6690 (2007 року випуску), № шасі НОМЕР_4 ;
- Renault Kangoo, 1461 (2012 року випуску), № кузова НОМЕР_5 .
Позивач звертає увагу, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
На підтвердження зазначених доводів позивач надає роздруківки із сайту AUTO.RIA, згідно з якими певні транспортні засоби виставлено на продаж.
Оцінивши в сукупності матеріали заяви про забезпечення позову, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись майном або грошовими коштами, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (іншого речового права) на майно, витребування (передачу) майна або про стягнення грошових коштів.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання рішення суду.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позовної заяви.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
У п.п. 47-48 постанови від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду вказала, що при розгляді заяви про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3)співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав, про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.
Достатньо обґрунтованою для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19.10.2021 у справі № 903/533/21.
На підтвердження своїх вимог позивач надав до суду роздруківки із сайту AUTO.RIA, згідно з якими виставлено на продаж наступні транспортні засоби:
- DAF AE 2006, перевірений VIN-код НОМЕР_6 , вартість 22 000$ (918280грн);
- DAF LF 2007, продавець не надав VIN-код для перевірки, вартість 15 000$ (625950грн);
- Renault Kangoo 2012, VIN-код НОМЕР_7 , вартість 7 950$ (331 833 грн).
Однак з наведених даних неможливо встановити, хто є власником цих транспортних засобів.
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Суд звертає увагу, що чинним процесуальним законодавством України передбачено, що вжиття заходів забезпечення позову можливе, якщо заявником буде доведено, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Таким чином, при зверненні до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову заявником мають бути визначені підстави такого звернення, обставини, за наявності яких виконання рішення у справі може стати неможливим, докази того, що запропонований захід забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.
При цьому застосування заходів забезпечення позову може мати місце лише за наявності підстав, викладених у законі. При подачі заяви про забезпечення позову заявник насамперед повинен обґрунтувати звернення із заявою відповідними доказами, що підтверджують необхідність вжиття певних заходів.
З поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач просить накласти арешт на транспортні засоби, що належать відповідачу, зазначивши лише те, що відповідач ухиляється від виконання зобов'язань, не виключаючи того, що відповідач буде відчужувати належні йому на праві власності транспортні засоби.
Жодних інших доказів, окрім роздруківок із Інтернет-ресурсу AUTO.RIA, які б свідчили, що відповідач вчиняє будь-які дії щодо відчуження належних йому на праві власності транспортних засобів з метою уникнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суду не подано.
При цьому суд указує, що згідно з ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає у правовідносинах, у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наведені в заяві про забезпечення позову доводи позивача ґрунтуються лише на припущеннях останнього. Проте такі припущення щодо можливості вчинення дій відповідачем з метою уникнення відповідальності за невиконання договірних зобов'язань відповідачем документально не підтверджені. Крім того, серед доданих до заяви про забезпечення позову документів відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам позивача до ухвалення рішення у справі.
Господарський суд, оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника, наявності зв'язку між заявленими заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, дійшов висновку, що на даній стадії судового процесу відсутні достатні підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Ураховуючи вищевикладене, в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову (вх. № 53947/24 від 20.11.2024) шляхом накладення арешту на транспортні засоби відповідача суд відмовляє.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Відмова в задоволенні заяви про забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою, за наявності належного обґрунтування.
Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання заяви про забезпечення позову покладається на заявника.
Керуючись статтями 86, 129, 136-140, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову (вх.№ 53947/24 від 20.11.2024) - відмовити.
2. Витрати зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову покласти на заявника.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена в порядку та строк, визначені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В.О. Дичко