пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
20 листопада 2024 року Справа № 903/821/24
Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І. О., за участю секретаря судового засідання Ведмедюка М.П.,
за участю представників:
від позивача: Карплюк П.М. - адвокат (довіреність №06/11-52 від 06.11.2023),
від відповідача: Боричевський В.М. - адвокат (довіреність №13/18-1178 від 01.01.2024),
розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньобленерго», м. Луцьк
про стягнення 982376,65 грн.,
25.09.2024 через систему “Електронний суд» до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньобленерго» 982376,65 грн. внаслідок прострочення оплати основної суми заборгованості, з них: 311308,18 грн. процентів річних, 671068,47 грн. збитків, завданих інфляцією.
Ухвалою суду від 30.09.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 30.10.2024; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України до 28.10.2024.
28.10.2024 через систему “Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
28.10.2024 в судовому засіданні представник позивача просив надати час для підготовки та подачі відповіді на відзив.
Ухвалою суду від 30.10.2024 було відкладено підготовче засідання на 06.11.2024; запропоновано позивачу до 04.11.2024 подати суду відповідь на відзив.
31.10.2024 через систему “Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.
06.11.2024 в судовому засіданні представники позивача та відповідача висловили думку про можливість закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 06.11.2024 було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 20.11.2024.
14.11.2024 через систему “Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач посилається на те, що позивач у позовній заяві ініціює стягнення інфляційних втрат за період, починаючи з 17.09.2023, пропускаючи нарахування інфляційних втрат за період з 01.07.2023 по 16.09.2023, коли була дефляція.
18.11.2024 через систему “Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, у яких представник позивача, зокрема, посилається на те, що позивач, звертаючись з новим позовом до відповідача, на підставі ч.2 ст.14 ГПК України вправі на власний розсуд визначати періоди нарахування процентів річних та інфляційних.
20.11.2024 в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити.
20.11.2024 в судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у задоволені позову відмовити.
У процесі розгляду справи встановлено, що Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються у державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 №73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 №829-р "Про погодження перетворення державного підприємства “Національна енергетична компанія “Укренерго» у приватне акціонерне товариство».
НЕК “Укренерго» є правонаступником майна, усіх прав та обов'язків Державного підприємства “Національна енергетична компанія “Укренерго» (надалі - ДП “НЕК “Укренерго») відповідно до ст. 108 Цивільного кодексу України, п. 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 №802, п. 3.2 Статуту НЕК “Укренерго» (публічно доступний за адресою https://ua.energy/pro_kompaniyu/statut/statut-ta-ustanovchi-dokumenty/).
НЕК “Укренерго» виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії (п. 55 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про ринок електричної енергії»).
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 4 Закону України “Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з диспетчерського управління. На виконання вимог Законів України "Про ринок електричної енергії" та "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, постановою від 14.03.2018 року №312 “Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» та постановою від 14.03.2018 року № 309 “Про затвердження кодексу системи передачі» затвердила типові форми договорів. Договори є публічними договорами приєднання.
04 червня 2019 року між Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" як оператором системи передачі та Приватним акціонерним товариством "Волиньобленерго" як користувачем системи передачі було укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії №0509-02041, за умовами якого оператор системи передачі (надалі - ОСП) зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (надалі - послуга) відповідно до умов цього договору, а відповідач (надалі - користувач) зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
Сторонами неодноразово вносились зміни до договору шляхом укладання додаткових угод, а саме: додаткова угода від 04.06.2019 року; додаткова угода від 29.07.2019 року; додаткова угода № 4 від 28.07.2020 року; додаткова угода № 3 від 30.12.2021 року; додаткова угода від 06.01.2023 року.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 33 Закону України “Про ринок електричної енергії» оператор системи передачі має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги з передачі.
На виконання умов договору впродовж січня 2023 - серпня 2023 року позивач надав, а відповідач отримав послугу на загальну суму 63 825 620,13 грн. грн., проте не оплатив її.
У зв'язку з цим Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося з позовною заявою до Господарського суду Волинської області про стягнення із Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго" 66 054 659,64 грн., з них: 63 825 620,13 грн. основного боргу, 77 091,84 грн. пені, 1 094 096,77 грн. інфляційних втрат, 1 057 850,90 грн. процентів річних
Відповідач після звернення позивача з позовом до суду та після відкриття судом провадження у справі № 903/822/23 повністю сплатив суму основного боргу в розмірі 63 825 620,13 грн., на підтвердження чого подав платіжні інструкції №7772 від 29.09.2023 на суму 8 006 987,82 грн., №1909 від 30.10.2023 на суму 10 914 750 грн., №2055 від 30.11.2023 на суму 44 903 882,31 грн., а тому суд закрив провадження у справі № 903/822/23 про стягнення з відповідача 63 825 620,13 грн. заборгованості на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.
Ці факти були встановлені рішенням Господарського суду Волинської області від 17.01.2024 у справі №903/822/23 за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго" про стягнення 66 054 659,64 грн. і згідно із ч.4 ст.75 ГПК України не потребують повторного доказування.
Рішення Господарського суду Волинської області від 17.01.2024 у справі №903/822/23 не оскаржувалось, набрало законної сили 13.02.2024.
Разом з цим, суд у справі № 903/822/23 стягнув з відповідача проценти річних у розмірі 1 057 850,90 грн. за період з 01.07.2021 по 16.09.2023, інфляційні втрати у розмірі 1 094 096,77 грн. за період з 01.01.2023 по 30.06.2023.
Посилаючись на те, що повне погашення основної суми заборгованості відбулось лише 30.11.2023, Приватне акціонерне товариство “Національна енергетична компанія “Укренерго» звернулося з позовною заявою до суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньобленерго» 982376,65 грн., з них: 311308,18 грн. процентів річних за період з 17.09.2023 по 29.11.2023, 671068,47 грн. збитків, завданих інфляцією, за період жовтень - листопад 2023 року.
Позовна вимога Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго» обгрунтована і підлягає до задоволення.
Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності із ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. ст. 526, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610, ч.1 ст.612, ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим. Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
З огляду на викладене, у зв'язку з тим, що повне погашення боргу відповідачем у розмірі 63 825 620,13 грн. грн. відбулось лише 30.11.2023, підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з відповідача 311308,18 грн. процентів річних за період з 17.09.2023 по 29.11.2023, 671068,47 грн. збитків, завданих інфляцією, за період жовтень - листопад 2023 року (розрахунки наведені у позовній заяві а.с.9-12, а також на а.с.13).
У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на настання форс-мажорних обставин, які унеможливили виконання ПрАТ «Волиньобленерго» своїх зобов'язань за договором про надання послуг з передачі електричної енергії
Також відповідач посилається на підтвердження ТПП у листі від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 форс-мажорних обставин, які виникли у відповідача.
Посилання відповідача на форс-мажорні обставини, зумовлені воєнними діями на території України, є безпідставними, оскільки відповідач посилається на ці обставини лише як на факт, при цьому не наводячи обставин, які зумовили неможливість виконання зобов'язань саме для нього.
Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі №922/4544/16, від 26.04.2018 у справі №910/11857/17, від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 06.11.2018 у справі №910/9947/15, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 19.02.2019 у справі №910/7086/17, від 10.09.2019 у справі №920/792/18.
Нарахування, передбачені ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №920/505/22.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі №910/8741/22, досліджуючи питання щодо форс-мажору в контексті застосування ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, зазначив, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання. Цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування форс-мажору. Отже, нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст.611 Цивільного кодексу України та ст.217 Господарського кодексу України. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 Цивільного кодексу України та ст.218 Господарського кодексу України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.
З огляду на наведені вище висновки Верховного Суду наявність обставин непереборної сили не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку сплати процентів річних та інфляційних втрат за весь час прострочення.
Водночас, згідно з ст. 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Відтак, ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абз.3 ч.3 ст.14 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Президент України видав Указ №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі якого в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан.
ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія Російської Федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Отже, факт настання форс-мажорних обставин не може були підтверджений лише листом ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1.
Верховний Суд у постановах від 01.06.2021 у справі №910/9258/20 та від 17.08.2022 y справі №922/854/21 вказав, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.
До матеріалів справи відповідачем не надано сертифікату про форс-мажорні обставини.
Водночас, сертифікат ТПП теж не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; наявність обставин форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, від 21.07.2021 у справі №912/3323/20, від 25.11.2021 у справі №905/55/21).
У постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №922/999/22 зазначено:
- наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку;
- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання;
- той факт, що ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію Російської Федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру і при їх визначенні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов'язання повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення дії непереборної сили покладається на сторону, яка порушила зобов'язання.
Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
За змістом пункту 1.15 Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 307 (із змінами та доповненнями), під форс-мажором розуміють надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань будь-якого учасника ринку, передбачених умовами цих Правил(пп.1.15.1);
Обставини форс-мажору поділяються на такі категорії (1.15.2.):
1) викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом (повінь, циклон, шторм, цунамі, осідання ґрунту, землетрус, пожежа тощо);
2) надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань учасника ринку, передбачених умовами цих Правил, а також бездіяльність третіх осіб, на яких не поширюється дія цих Правил (страйки, саботаж, локаут, вибухи та вихід з ладу чи пошкодження машин та устаткування, оголошена чи неоголошена війна, масові заворушення, піратство тощо);
3) регламентовані умови відповідних рішень та акти державних органів влади (ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо).
Строк виконання зобов'язання учасника ринку, що зазнав впливу форс-мажору, переноситься на весь період його дії, включаючи період ліквідації наслідків. При цьому такий учасник ринку не буде нести відповідальність за прострочені зобов'язання (1.15.3).
Учасник ринку, який зазнав впливу форс-мажору, зобов'язаний негайно за допомогою будь-якого засобу зв'язку повідомити ОСП (ОСП - оператор системи передачі) та Регулятора про настання форс-мажору не пізніше ніж через 2 робочі дні з моменту виникнення форс-мажору, а також надати у письмовій формі офіційне підтвердження настання форс-мажорних обставин. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про неможливість виконання прийнятих за цими Правилами зобов'язань позбавляє відповідного учасника ринку права посилатися на будь-яку вищевказану обставину як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання вимог за цими Правилами (1.15.4).
Протягом трьох календарних днів після настання форс-мажору учасники ринку, на яких поширилася його дія, повинні обговорити і погодити продовження своєї роботи відповідно до цих Правил і Кодексу системи передачі (1.15.5).
Учасник ринку не звільняється від виконання зобов'язань, що виникли перед настанням форс-мажору, що викликав призупинення виконання зобов'язань за цими Правилами (1.15.6).
Наявність обставин форс-мажору підтверджується відповідним документом Торгово-промислової палати України або відповідними територіальними відділеннями (1.15.7).
Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач звертався до позивача з повідомленням про неможливість виконання договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 04.06.2019 №00509-02041.
З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що для відповідача виникли невідворотні та надзвичайні обставини саме за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 04.06.2019 №00509-02041.
Відповідачем не надано доказів існування форс-мажорних обставин які б повністю унеможливлювали виконання ним грошових зобов'язань перед позивачем за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 04.06.2019 №0509-02041.
Відповідач - ПрАТ «Волиньобленерго»:
- не було дотримано передбачених умовами договору та Правилами ринку порядку повідомлення контрагента про настання форс-мажорних обставин;
- не було доведено причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажором та неможливістю виконати грошове зобов'язання за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 04.06.2019 №0509-02041 у спірний період;
- не було доведено, що саме у спірний період надання послуг для ПрАТ «Волиньобленерго» діяли обставини непереборної сили.
За таких обставин відсутні підстави для звільнення відповідача від сплати процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих за порушення строку виконання умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0509-02041 від 04.06.2019 у зв'язку з форс-мажорними обставинами.
Не доведено відповідачем й здійснення всіх можливих заходів щодо належного виконання зобов'язань за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 04.06.2019 №0509-02041.
Таким чином, відповідачем не доведено поважність причин прострочення виконання договірних зобов'язань перед позивачем.
Щодо доводів відповідача про те, що позивач заявив до стягнення інфляційні втрати за період, починаючи з 17.09.2023, пропустивши нарахування інфляційних втрат за період 01.07.2023 по 16.09.2023, що є необгрунтованим і безпідставним.
Зі змісту позовної заяви та доданого до неї розрахунку вбачається, що позивач заявив до стягнення з відповідача внаслідок прострочення оплати основної суми заборгованості 311308,18 грн. процентів річних за період з 17.09.2023 по 29.11.2023, 671068,47 грн. збитків, завданих інфляцією, за період жовтень - листопад 2023 року (розрахунки наведені у позовній заяві а.с.9-12, а також на а.с.13).
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема диспозитивність, згідно з якою учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Користуючись своїм правом, позивач, звертаючись з позовом до Господарського суду Волинської області, самостійно визначив період прострочення, за який заявив до стягнення з відповідача проценти річних та інфляційні втрати внаслідок прострочення оплати основної суми заборгованості.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Перерахунок судом інфляційних втрат та включення до розрахунку іншого періоду - з 01.07.2023 по 16.09.2023 суперечило б принципу диспозитивності, передбаченого п. 5 ч. 3 ст. 2 ГПК України, приписам ч. 2 ст. 14 ГПК України та ч. 2 ст. 237 ГПК України.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із задоволенням позову, витрати, пов'язані з оплатою судового збору, слід покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго" (43023, Волинська область, м. Луцьк, вул. Яремчука Назарія, буд. 4, код ЄДРПОУ 00131512) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" ( 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25, код ЄДРПОУ 00100227)
- 311308 грн.18 коп. процентів річних;
- 671068 грн. 47 коп. збитків, завданих інфляцією,
- 11788 грн. 52 коп. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду впродовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено і підписано: 22.11.2024.
Суддя І. О. Якушева