вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" жовтня 2024 р. Справа№ 910/697/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Алданової С.О.
за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Шевченко І.В.
від відповідача: представник не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агронова»
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024, повний текст якого складено та підписано 05.06.2024
у справі № 910/697/24 (суддя Князьков В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агронова»
до держави - Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації
про стягнення збитків в сумі 31 983,51 євро
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Агронова» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до держави - Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури російської федерації про стягнення збитків в сумі 31983,51 євро.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації, 21.08.2022 під час перетину лінії розмежування в населеному пункті Василівка, Запорізької області, військовими Російської Федерації було вилучено автомобіль Renault Master, державний номер НОМЕР_1 , який належав Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Агронова».
Також позивач вказує, що інший автомобіль - Suzuki державний номер НОМЕР_2 було залишено на виробничій базі товариства під час окупації міста Мелітополя. Як вказує заявник, на теперішній час вказаний автомобіль відсутність, відомості щодо осіб, якими останній вилучено у Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агронова» відсутні. Означені обставини, на думку позивача, є достатньою підставою для стягнення з держави - Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації збитків у розмірі вартості втрачених транспортних засобів.
Доводи та заперечення відповідача
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення мотивоване тим, що відсутність належного доказового обґрунтування наявності такої складової як збитки, фактично виключає наявність і інших складових, що є обов'язковими складовими предмету доказування у розглядуваному спорі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з цим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
А саме апелянт посилається на те, що:
- позивач не може розпорядитись втраченими автомобілями (здійснити їх продаж, дарування тощо) через фактичну відсутність ефективного контролю над цим майном;
- висновок суду першої інстанції щодо того, що, доки право власності позивача є зареєстрованим, а автомобілі перебувають на обліку у позивача, воно не порушене, є яскравим прикладом надмірного формалізму;
- фактична втрата автомобілів, неможливість ані володіти, ані користуватись, ані розпоряджатись ними, безперечно, є збитками позивача, навіть за умови наявності актуального запису про те, що позивач є власником цього майна;
- майно, втрачене внаслідок протиправної окупації території, безперечно відноситься до складу збитків, тож його вартість підлягає відшкодуванню;
- власники, що втратили майно, майже ніяк не можуть вплинути на процес деокупації, або хоча б передбачити тривалість цього процесу. А Російська Федерація, навпаки, отримує можливість уникати будь-якого судового розгляду щодо порушень, що відбуваються на тимчасово окупованих територіях, доки продовжує свої протиправні дії та тримає контроль над окупованими територіями.
Доводи та заперечення відповідача
Письмового відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надходило.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2024 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/697/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.
11.07.2024 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агронова» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі №910/697/24. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 02.09.2024. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі не пізніше ніж 26.08.2024. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі не пізніше ніж 26.08.2024. Явка учасників справи не визнана обов'язковою.
У судових засіданнях 02.09.2024 та 02.10.2024 оголошувались перерви до 02.10.2024 та 23.10.2024, відповідно.
Явка представників учасників справи
Представник відповідача в судовому засіданні 23.10.2024 не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся з дотриманням норм чинного законодавства.
При цьому Судом враховано, що відповідач у справі є нерезидентом України. До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.
У зв'язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
Враховуючи те, що передача будь-яких документів компетентним органам російської федерації, у тому числі дипломатичними каналами за посередництва третіх держав, під час розгляду даної справи була неможлива, Судом здійснювалося повідомлення відповідача про розгляд даної справи шляхом розміщення процесуальних документів в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/, а також шляхом публікації відповідного оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, що є належним та єдино можливим шляхом повідомлення відповідача про розгляд цієї справи.
Отже, Північним апеляційним господарським судом було вжито всіх належних заходів з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін та третьої особи обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.
Представник позивача в судовому засіданні 23.10.2024 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, прийнявши нове рішення про задоволення позовних вимог.
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права дійшов висновку апеляційну скаргу задовольнити, оскаржене рішення у даній справі скасувати.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
06.07.2018 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис про державну реєстрацію юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агронова».
Згідно розпорядження №16/02/20-П від 16.02.2020 директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агронова» з 01.03.2020 з метою розширення ринку збуту товарів Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агронова», в місті Мелітополь Запорізької області було відкрито представництво за адресою вул. Вакуленчука, 99/14г та орендована виробнича база за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вулиця Шмідта, 71/1.
Згідно наказу №80-к від 16.03.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агронова» прийнято ОСОБА_1 на посаду директора представництва.
Для здійснення повсякденної діяльності, на представництво у місті Мелітополь, були передані автомобілі Suzuki Vitara 1.6 GL 2WD (VIN номер НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_2 ) та RENAULT MASTER (VIN номер НОМЕР_4 , державний номер НОМЕР_1 ), право власності на які позивач отримав на підставі наступних документів:
- Suzuki Vitara 1.6 GL 2WD - договір фінансового лізингу №350-КВ-МСБ-Ф-092 від 14.08.2018;
- RENAULT MASTER- договір купівлі продажу транспортного засобу від 16.02.2021.
Відповідні транспортні засоби наказами по підприємству введені в експлуатацію та наказами «Про закріплення» №14/12 від 14.12.2021 й №16/02 від 16.02.2021 відповідно, передані працівникам представництва у місті Мелітополь з встановленим місцем знаходженням: вул. Вакуленчука, 99/14г, м. Мелітополь, Запорізька область.
24.02.2022 року Російською Федерацією було розпочато широкомасштабне військове вторгнення на територію України.
Як вказує позивач, на момент початку окупації збройними силами Російської Федерації міста Мелітополь, автомобілі Suzuki Vitara 1.6 GL 2WD (VIN номер НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_2 ) та RENAULT MASTER (VIN номер НОМЕР_4 , державний номер НОМЕР_1 ) перебували на орендованій виробничій базі в Запорізькій області, м. Мелітополь, вулиця Шмідта, 71/1.
У березні-травні 2022 року, після окупації Російською Федерацією південної частини Запорізької області, частина працівників представництва Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агронова» у місті Мелітополь виїхали до міста Кропивницький, залишивши майно позивача, в тому числі, вказані вище транспортні засоби, яке зберігалось на вказаній вище виробничій базі.
У позовній заяві зазначено, що з метою вивезення до м. Кропивницький автомобіля RENAULT MASTER, у приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Новікової Н.М. 19.07.2022 року була оформлена довіреність на ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виключно на право управляти автомобілем RENAULT MASTER (VAN номер НОМЕР_4 , державний номер НОМЕР_1 ), яка була їм передана у м. Мелітополь.
Під час перетину 21.08.2022 року лінії розмежування в населеному пункті Василівка Запорізької області, зв'язок з ОСОБА_2. , який пересувався автомобілем RENAULT MASTER, був втрачений.
Згідно змісту заяви свідка ОСОБА_4 , підпис якого посвідчено приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області, ОСОБА_2., який не зміг перетнути лінію розмежування та на той час знаходився у м. Мелітополь, повідомив ОСОБА_4 , що 21.08.2022 року близько 11.30 год., під час перетину другого блокпосту КПП Василівка Запорізької області, автомобіль RENAULT MASTER (VAN номер НОМЕР_4 , державний номер НОМЕР_1 ) у нього був вилучений військовими Російської Федерації. Останній раз вказаний автомобіль він бачив у м. Мелітополь у грудні 2022 року, але вже на російських номерах (номер регіону 85).
Стосовно автомобілю Suzuki Vitara 1.6 GL 2WD (VIN номер НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_2 ) позивачем вказано, що ОСОБА_2. повідомлено, що вказаний автомобіль на виробничій базі мелітопольського представництва, де він був залишений під час окупації, відсутній. Коли, ким та при яких обставинах вказаний транспортний засіб був вкрадений - йому не відомо.
Враховуючи той факт, що на автомобілі Suzuki Vitara 1.6 GL 2WD (VIN номер НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_2 ) на момент окупації міста Мелітополь був встановлений GPS-трекер, за архівними даними програмного комплексу «ANTENOR» останнім відомим місцем перебування вказаного транспортного засобу є 01.06.2022 року село Веселе, що розташоване між містами Токмак та Мелітополь Запорізької області, яке є окупованим Російською Федерацією з березня 2022 року.
За відповідними обставинами, на підставі заяви представника позивача, 24.01.2023 року Кропивницьким РУП ГУНП в Кіровоградській області порушено кримінальне провадження №12023121010000246 за ч.1 ст.438 Кримінального кодексу України, за фактом заволодіння військовими Російською Федерацією зазначеними транспортними засобами позивача.
01.02.2023, у зв'язку з порушенням вказаного кримінального провадження №12023121010000246, беручи до уваги норму НП(С)БО 121 та не маючи доступу до відповідних активів, наказом №01/02 по Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Агронова» було припинено нарахування амортизації на автомобілі Suzuki Vitara 1.6 GL 2WD (VIN номер НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_2 ) та RENAULT MASTER (VIN номер НОМЕР_4 , державний номер НОМЕР_1 ).
Згідно експертного висновку Кіровоградського науково-дослідного експертно- криміналістичного центру МВС України №СЕ-19/112-23/11053-АВ від 20.11.2023 середня ринкова вартість ціна автомобіля Suzuki Vitara, державний номер НОМЕР_2 станом на момент проведення експертизи (20.11.2023) становить 578 950 грн, а автомобіля RENAULT MASTER, державний номер НОМЕР_1 - 681 155,41 грн.
Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення позивача до суду з розглядуваним позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно зі статтею 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В силу статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до статті 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до частини третьої статті 85 ГПК обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні. Обставини окупації частини території України також не підлягають доведенню як загальновідомий факт.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
З наданих позивачем доказів, що знаходяться в матеріалах справи вбачається, що саме внаслідок неправомірний дій відповідача, що пов'язані із окупацією частини території України, зокрема, міста Мелітополь позивач був позбавлений правомочностей власника з володіння, розпорядження та користування майном - транспортними засобами, які згідно показань свідків були або незаконно вилучені військовими Російської Федерації під час перетину лінії розмежування в уповноваженої особи позивача, або взагалі втрачені у зв'язку з незаконним вилученням у належного власника.
24.01.2023 року Кропивницьким РУП ГУНП в Кіровоградській області порушено кримінальне провадження №12023121010000246 за ч.1 ст.438 Кримінального кодексу України, за фактом заволодіння військовими Російською Федерацією транспортними засобами позивача.
Представлені позивачем докази в їх сукупності є належними, допустимими і достовірними доказами в розумінні приписів статей 76-78 ГПК України в підтвердження обставин позбавлення позивача права власності на вказане рухоме майно. При цього, з урахуванням того, що місто Мелітополь у зв'язку з незаконною його окупацією перебуває під фактичним контролем військ агресора, якими вчиняються дії із конфіскації майна як юридичних, так фізичних осіб, які виїхали на підконтрольну територію України, що є загальновідомим фактом, колегія суддів вважає, що місцевий господарський при вирішенні цього спору вдався правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи та судовий захист, при цьому, поклавши на позивача надмірний тягар доказування наявності у нього збитків, що вже в певній мірі доведені в т.ч. загальновідомими фактами.
Доведення факту знищення (пошкодження) майна шляхом надання висновків спеціалістів у відповідній галузі чи представлення інших доказів перебуває поза площиною суб'єктивної поведінки сторони позивача у зв'язку з фізичною неможливістю доступу до окупованих територій, де дія норми Українського законодавства обмежена в т.ч. і щодо належної фіксації означених фактів. Утім, на переконання колегії суддів, зазначене жодними чином не спростовує обставин позбавлення позивача як законного власника прав власності на майно через його втрату, не виключено, шляхом незаконної конфіскації військовими російської федерації.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що вимогами процесуального закону визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо (близька за змістом правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, і у постановах від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 05.02.2019 у справі №914/1131/18 та від 03.11.2020 у справі №920/611/19, від 24.02.2021 у справі №910/1873/20).
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з пунктом 1 частини першої статі 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
До предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов'язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини першої статі 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 86 ГПК України).
Водночас слід зазначити, що належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).
Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Отже, допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №913/38/20, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 26.02.2021 у справі №908/2847/19, від 14.04.2021 у справі №910/7431/19).
Верховний Суд зазначав про необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, на які посилається скаржник).
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
За змістом ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів.
Резюмуючи вищенаведене в сукупності, на підставі оцінки представлених до матеріалів доказів, колегія суддів вважає, що позивачем належними засобами доказування підтверджено факт втрати належного йому майна у зв'язку з неправомірними діями окупаційних військ Російської Федерації, чим йому було завдано збитків в розмірі вартості цього майна.
За встановленого, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у цій справі та стягнення з відповідача завданої ним шкоди у заявленому позивачем розмірі у зв'язку із доведеністю наявності всіх складових складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, яка виявилась у незаконному вилученні належного позивачу майна; причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою відповідача, адже шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача (через незаконні дії позивачем втрачено рухоме майно); самої шкоди, розмір якої підтверджено висновком експертного дослідженя. Відповідач відсутність своєї вини належними доказами не довів.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За результатом апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскарженого рішення мало місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, помилкове застосування норм матеріального та процесуального права, тому оскаржене рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
Судові витрати
Судові витрати пов'язані з розглядом справи слід розподілити згідно вимог ст. 129 ГПК України. У зв'язку із задоволенням позову судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі №910/697/24 скасувати.
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (103793, ГСП-3, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15/а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Агронова» (Україна, 25006, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, ВУЛИЦЯ ВІКТОРА ЧМІЛЕНКА, будинок 35; код ЄДРПОУ 42286157) 31 983 (тридцять одна тисяча дев'ятсот вісімдесят три) євро 51 євроцентів.
Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (103793, ГСП-3, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15/а) в дохід Державного бюджету України 19 895 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) гривень 34 коп. судового збору за подачу позову та 29 843 (двадцять дев'ять тисяч вісімсот сорок три) гривні 01 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.
Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
С.О. Алданова