Справа № 635/2755/17 Номер провадження 22-ц/814/3037/24Головуючий у 1-й інстанції Березовська І.В. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
19 листопада 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Панченка О.О.,
суддів Пікуля В.П., Одринської Т.В.,
при секретарі Філоненко О.В.
за участю представника ОСОБА_1 - адвоката Лаєвської Марине Леніківни
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції цивільну справу апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Лаєвської Марине Леніківни, ОСОБА_2 , ОСОБА_3
на рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2021 року, ухвалене суддею Березовською І.В., повний текст рішення складено - дата не вказана
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя
та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про визнання частини житлового будинку особистою власністю
та позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Гаража Наталія Петрівна, про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, визнання права власності,-
Зміст позовних вимог
22 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, в якому просив суд розподілити спільне майно подружжя - житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за кожним право власності по 1/2 частині.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 19 березня 1993 року ОСОБА_1 перебував з відповідачем ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі. 09 вересня 2005 року на спільні кошти подружжя за договором купівлі-продажу було придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який оформлено на відповідача. З часу придбання будинку за адресою його розташування зареєстровано місце проживання відповідача та трьох спільних дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач у будинку проживає з дня його придбання, але місце проживання не зареєстрував оскільки не мав громадянства України. Весь період подружнього життя позивач працював і забезпечував дружину та трьох дітей. У 2015 році відносини з відповідачем погіршилися і вона звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу. Заочним рішенням від 13 квітня 2017 року, яке набрало законної сили, шлюб розірвано. Незважаючи на вказане рішення, вони з позивачем та їхні діти продовжують проживати у спірному будинку. Після погіршення відносин з відповідачем, остання неодноразово наголошувала, що вона є єдиним власником спірного будинку, право власності позивача на будинок не визнає і не надає згоду на реєстрацію місця проживання позивача у будинку, тому він звернувся до суду з позовом.
16.08.2017 року ОСОБА_3 пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , в якому просила суд визнати її особистою власністю 43/100 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 50-51).
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 дійсно перебувала з 19 березня 1993 року з позивачем у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають трьох дітей: повнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 09.09.2005 року в період шлюбу за договором купівлі-продажу на її ім'я було придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на оплату вартості якого вона надала 93 425,00 грн. отриманих від продажу належної їй та сину ОСОБА_6 на праві власності квартири АДРЕСА_2 . Продаж квартири від імені, на той час неповнолітнього сина, вчинено з дозволу виконавчого комітету Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області із застереженням про придбання на його ім'я частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , але право власності на будинок в цілому оформлено на ім'я відповідача ОСОБА_3 . Оскільки будинок придбаний за 108 575,00 гривень, з яких 46 712,50 гривень - грошові кошти отримані відповідачем від продажу квартири, тому частка її особистої власності окрім спільної в спірному будинку становить 43/100 частини (46712,50:(108575:100 )=43/100. За вказаних обставин відповідач ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом.
16.08.2017 року третя особа ОСОБА_2 пред'явив до суду позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Гаража Н.П., в якому просив суд поновити йому строк на звернення до суду з даним позовом; визнати недійсним в частині права власності на 43/100 ідеальних часток договір від 09.09.2005 року купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Гаражою Н.П., реєстр № 2454; визнати за ним право власності на 43/100 ідеальних часток вказаного будинку (т.1 а.с. 73-75).
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 посилається, на те що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 у даній справі є його батьками. Коли у липні 2017 року батько подав позов про поділ житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , як спільного майна подружжя, де проживає вся родина, мати надала сімейні документи, з яких він дізнався, що він був разом із матір'ю співвласником квартири АДРЕСА_2 . Дозвіл на продаж квартири від його імені, на той час неповнолітньої особи, надано виконавчим комітетом Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області із застереженням про придбання на його ім'я частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Угоду купівлі - продажу будинку від себе особисто та від імені ОСОБА_2 підписувала відповідач ОСОБА_3 і будинок на праві власності в цілому оформлено на її імя. Оскільки квартиру продано за 93 425,00 грн., з яких 1/2 частина у розмірі 46 712,50 гривень належить йому, тому у праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , йому належить 43/100 частини цього будинку (46712,50:(108575:100) = 43/100. Оскільки батьки при оформленні угоди купівлі-продажу будинку всупереч вимогам діючого законодавства позбавили його права власності на частину будинку, він звернувся до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу будинку частково недійсним та про визнання права власності на частину будинку, який придбаний батьками в шлюбі.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 25 вересня 2017 року прийнято до спільного розгляду зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про визнання 43/100 частини житлового будинку особистою власністю (т.1 а.с. 65-66).
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року до спільного розгляду з позовною заявою, зустрічним позовом прийнято позов третьої особи ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 третя особа: приватний нотаріус Харківського районного нотаріального окуруг Гаража Н.П., про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку в частині права власності ОСОБА_3 , про визнання права власності на 43/100 ідеальних часток будинку (т.1 а.с. 96-97).
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанції
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 25 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково. Розділено майно подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму судових витрат у розмірі 1000 грн. У задоволенні вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання 43/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями особистою власністю - повністю відмовлено. Судові витрати понесені ОСОБА_3 - віднесено за її рахунок. У задоволенні вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, про визнання права власності - повністю відмовлено. Судові витрати понесені ОСОБА_2 - віднесено за його рахунок (т.1 а.с. 209-214).
Постановою Харківського апеляційного суду від 22.11.2018 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - задоволено частково. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 25 травня 2018 року - скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розподіл спільної сумісної власності подружжя, зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання частини житлового будинку особистою власністю, третя особа: ОСОБА_2 , позов третьої особи ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, визнання права власності, третя особа: приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Гаража Наталія Петрівна - залишено без задоволення (т.2 а.с. 46-50).
Постановою Верховного Суду від 22.07.2020 року касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - задоволено частково. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 25 травня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.2 а.с. 209-216).
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що, вважаючи не спростованою презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави відступати від рівності часток, оскільки грошові кошти, отримані ОСОБА_3 в результаті відчуження майна, набутого в результаті реалізації права громадянина на приватизацію державного майна, хоча і відповідають критеріям ознак особистого майна, але у даному випадку фактично є спільним майном подружжя тому, що квартиру отримав позивач, з його згоди та в інтересах родини відповідач набула її у власність і продала також в інтересах родини для покращення умов її проживання. Зробивши вказаний висновок суд першої інстанції не встановив фактичних обставин щодо того, за рахунок яких коштів (особистих чи спільних) було придбано подружжям спірний будинок. В обґрунтування свого позову ОСОБА_2 зазначав, що укладенням договору купівлі-продажу суттєво порушено його майнові права, оскільки він був неповнолітнім співвласником проданої квартири, такою угодою його позбавлено права власності на частину житлового будинку. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 за пропуском строку позовної давності, суд першої інстанції фактично погодився з обґрунтованістю його позову по суті, оскільки відмова у позові у зв'язку з пропуском строку позовної давності неможлива без доведеності того, що права позивача порушені. Отже, суд першої інстанції фактично не встановив, за рахунок яких коштів було придбано спірний житловий будинок та на які потреби було використано кошти, отримані від продажу квартири. Апеляційний суд вказаних суперечностей не усунув, а відмовивши у позовах, фактично залишив спір без вирішення, у зв'язку з чим усі учасники справи вимушені були звернутися із касаційними скаргами до Верховного Суду.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання частини житлового будинку особистою власністю - задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на 67/200 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя право власності на 67/200 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Визнано за ОСОБА_3 право особистої власності на 33/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволеннні іншої частини вимог ОСОБА_3 - відмовлено.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним та визнання права власності - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 670 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 4 154 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 491,16 грн.
Відмовлено ОСОБА_3 у відшкодуванні витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, у розмірі 8 120 грн.
Судові витрати, понесені ОСОБА_2 - віднесено за його рахунок.
Рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мотивовано тим, що суд визнав за необхідне визнати за ОСОБА_3 право власності на 33/100 частин спірного житлового будинку - в порядку особистої приватної власності та на 67/200 частин будинку - в порядку поділу майна подружжя, а за ОСОБА_1 визнати право власності на 67/200 частин спірного будинку - в порядку поділа майна подружжя, виходячи із наступного розрахунку: 108 575 грн. - вартість будинку, 35350 грн. - кошти, які були витрачені на придбання будинку та належали особисто ОСОБА_3 , 73 225 грн. - спільні кошти подружжя, які були ними витрачені на придбання спірного будинку (35350х100:108575=33/100 - частка ОСОБА_3 ; 73225х100:108575=67/100 - частка подружжя; 67/100:2=67/200 - частка кожного з подружжя у спільному майні).
В частині позову третьої особи ОСОБА_2 рішення суду мотивовано тим, що суд відмовляє ОСОБА_2 у задоволенні позову у зв'язку з неналежним суб'єктним складом учасників справи (не притягнення до участі у справі в якості відповідачів - продавців спірного будинку як сторони правочину), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому, суд вказав, що не вбачає підстав для вирішення заяви позивача ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності та надання оцінки доводам щодо пропуску строків звернення до суду з позовом, оскільки судом застосовується позовна давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 28 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лаєвської Марини Леніківни - залишено без задоволення, апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - задоволено.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2021 року в частині визнання за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на 67/200 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , в частині визнання за ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя право власності на 67/200 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , в частині визнання за ОСОБА_3 права особистої власності на 33/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , в частині відмови у задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , розподілу судових витрат - скасовано і ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - задоволено частково.
Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про визнання частини житлового будинку особистою власністю - задоволено повністю.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Гаража Наталія Петрівна, про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, визнання права власності - задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на 7/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя право власності на 7/100 частин та право особистої власності на 43/100 частин, а всього на частину житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право особистої власності на 43/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2021 року в частині відмови узадоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним - залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2 277,88 грн. витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати, пов'язані з розглядом справи, у розмірі по 2 834,90 грн. з кожного.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_8 задоволено частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 28 червня 2023 року скасовано, передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги та не дав належної правової оцінки заяві ОСОБА_1 від 09 вересня 2005 року, що посвідчена приватним нотаріусом, в якій він дав згоду своїй дружині ОСОБА_3 купити на її ім'я та за її розсудом житловий будинок, на спільні кошти, набуті ними в період зареєстрованого шлюбу; не мотивував відхилення доводів ОСОБА_1 в цій частині та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Крім того , суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що позов про визнання права може бути пред'явлено, лише з метою захисту такого права, а не для набуття права.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційних скарг.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Лаєвська М.Л. просить рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісних та зустрічних позовних вимог скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін, визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на частину спірного житлового будинку, стягнути з ОСОБА_3 на його користь понесені судові витрати у суді першої та апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішенням виконавчого комітету Пісочинської міської ради Харківського району Харківської області від 14.02.1994 року позивачу ОСОБА_1 було надано у користування квартиру АДРЕСА_2 , видано ордер №1180 на право заселення у вказане житлове приміщення сім'ї, до складу якої на той час входив лише наймач. У період з 11.04.1994 року по 08.07.1997 року місце проживання ОСОБА_1 було зареєстровано у вище вказаній квартирі. Дружина наймача ОСОБА_3 та їх спільний син ОСОБА_2 також були зареєстровані у вказаній квартирі. На той час позивач виїжджав до рф на заробітки, а у зв'язку з тим, що престижність та розмір заробітків залежали від наявності там реєстрації, то дружина запевнила його у необхідності знятися з реєстрації у вказаній квартирі та зареєструвати місце свого проживання у її родичів в рф. З 07.08.1997 року до приватизації квартири у вказаній квартирі були зареєстровані лише дружина ОСОБА_3 та неповнолітній син ОСОБА_2 . У 1998 році квартира була приватизована, участь у її приватизації прийняли зареєстровані особи - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Вказує, що на час приватизації житла діяв КпШС, ст. 22 якого передбачала, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження ним. Положення сімейного законодавства щодо віднесенння приватизованого житла до особистого майна одного з подружжя, набрало законної сили лише 13 червня 2012 року після прийнятття Закону України «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17.05.2012 року. Тобто, до 13.06.2012 року законодавець відносив майно, набуте внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя, у т.ч. приватизації, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, і на час приватизації квартири, і на час її продажу, вказане житло відносилося до спільного сумісного майна сторін, які перебували у шлюбі. Після народження у сім'ї другої дитини виникла потреба у збільшенні житлової площі. Вказує, що позивачем було передану продавцю будинку аванс у розмірі 2 000 доларів США та призначено дату укладення договору купівлі-продажу на 09.09.2005 року у нотаріуса. 09.09.2005 року була продана квартира АДРЕСА_3 за 93 425,00 грн., з яких 35 350,00 грн. було отримано продавцем під час підписання договору, решта коштів повинна була бути отримана протягом наступного дня. У цей же день було посвідчено договір купівлі-продажу будинку за 108 575,00 грн. При цьому, до суми, яка передавалася за придбання будинку, не входили кошти, отримані від продажу вкартири, уся необхідна сума для придбання будинку була в наявності у ОСОБА_1 до продажу квартири, оскільки заощаджувалася протягом декількох років. Вказує, що оскільки купівля будинку вчинялася за спільні кошти подружжя, то нотаріусом було складено, а позивачем підписано заяву про те, що ОСОБА_1 надає згоду своїй дружині ОСОБА_3 купити на її ім'я житловий будинок, відповідач своїх особистих коштів не вкладала у придбання будинку, вона їх не мала. Єдиним доводом відповідача про те, що на придбання будинку витрачені отримані кошти від продажу квартири, є той факт, що угоди посвідчувалися в один день, але звертає увагу суду на те, що бажанням ОСОБА_1 було не допустити, щоб сім'я залишилася без житла, або процес інфляції знизив купівельну спроможність заощаджених позивачем коштів. Вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що у придбання спірного будинку були вкладені особисті кошти ОСОБА_3 .
Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.
В уточненій апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його позову про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, визнання права власності - скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що його частка від продажу 09.09.2005 року квартири становить 46 712,50 грн. Рішенням виконкому Пісочинської селищеної ради Харківського району №517 від 09.08.2005 року його батькам надано дозвіл на продаж від імені малолітніх дітей - його та його брата ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , частини квартири АДРЕСА_2 , та придбати на їх ім'я частину житлового будинку. Вважає, що договір купівлі-продажу будинку, який був підписаний його матір'ю та яка одноособово набула його у власність, вчинений з порушенням діючого на той час законодавства, що призвело до порушення його майнових прав як малолітньої дитини, оскільки на час вчинення правочину йому було 11 років, на його ім'я так і не була придбана частина будинку. При цьому посилається на відповідні норми ЦК та СК України, порушення яких, як він вважає, є підставою для визнання недійсним правочину, укладеного всупереч правам або інтересам дитини. Вказує, що незалежно від того, чи є він стороною оспорюваного правочину, чи заінтересованою особою у розумінні ч. 3 ст. 215 ЦК України, для задоволення позову він повинен довести не лише існування формального порушення при укладенні договору вимоги закону, але і порушення таким договором його права або охоронювальних законом інтересів. Тому вважає, що заявлені ним позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним, а також визнання права власності на частину спірного майна, є такими, що відповідають нормам чинного законодавства, якими гарантовано захист його порушеного права власності саме у такий спосіб. Посилається на те, що під час розгляду справи його батьки підтвердили той факт, що кошти за продаж квартири ними отримані у повному обсязі, які в подальшому були витрачені на придбання будинку. Вважає, що висновок суду щодо порушенння його прав сторонами правочину - колишніми власниками будинку-продавцями є неправильним, оскільки цими особами не були порушені його права при вчиненні правочину, а тому вони не мають бути учасниками справи в якості відповідачів. Вказує, що, оскільки його частка від продажу квартири становить 46 712,50 грн., а будинок придбано за 108 575,00 грн., то його ідеальна частина у спірному будинку становить 43/100 (46712,50 : (108575 :100)).
Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині визнання за нею права власності у порядку поділу майна подружжя на 67/200 частин житлового будинку та визнання за нею права власності на 33/100 частин цього будинку, ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити її вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28.12.1998 року їй та її сину ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_2 . З моменту приватизації квартири ОСОБА_1 не заявляв про його порушене право щодо приватизації квартири, яку він отримав за ордером. Вказує, що ОСОБА_1 визнав, що він не має будь-яких прав на вказану приватизовану квартиру, яка з 1998 року є її та її сина особистим майном. Вказує, що за договором купівлі-продажу від 09.09.2005 року квартира була продана за 93 425,00 грн., продаж був вчинений від імені малолітнього сина ОСОБА_10 з дозволу виконкому Пісочинської селищеної ради згідно рішення №517 від 09.08.2005 року, яким їй та ОСОБА_1 було надано дозвіл на продаж від імені двох малолітніх дітей - синів та зобов'язано купити на їх ім'я частини житлового будинку. Вказує, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не дав належної оцінки поясненням ОСОБА_1 , який підтвердив, що вони отримали кошти за продаж квартири у повному обсязі саме 09.09.2005 року, після чого поїхали до іншого нотаріуса укладати договір купівлі-продажу будинку. Вказує, що частина від суми продажу квартири становить 46 712,50 грн., яка є її особистою власністю. Вказує, що будинок був придбаний за 108 575,00 грн., а тому частка її особистої власності у ньому становить 43/100 (46712,50 : (108575 :100)). Не погоджуться з висновком суду першої інстанції, звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що її частка становить саме в такому розмірі, оскільки продана частина квартири була її особистою власністю відповідно до вимог ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», а необхідність заявити про цей факт виникла лише після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про поділ майна подружжя, кошти від продажу квартири вона отримала в повному обсязі ще до укладення договору ківпівлі-продажу будинку. Решту коштів за купівлю житлового будинку вони внесли з їх сімейного бюджету з ОСОБА_1 . Вважає доведеним у повному обсязі той факт, що 43/100 частин житлового будинку є її особисто власністю.
Відзиви на апеляційну скаргу не подавалися.
Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Сторони в судове засідання не з'явилися, за адресою реєстрації відсутні.
Колегія суддів, заслухавши представника ОСОБА_1 - адвоката Лаєвської Марине Леніківни, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст..131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.
Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.
Положення частини першої цієї статті застосовуються також у разі відсутності заяви про зміну номерів телефонів і факсів, адреси електронної пошти, які учасник судового процесу повідомив суду.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Встановлені обставини справи
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 з 19 березня 1993 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 13 квітня 2017 року заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області (т.1 а.с. 6,8).
Від шлюбу сторони мають трьох дітей: повнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчать свідоцтва про їх народження, де матір'ю вказана ОСОБА_3 , батьком вказаний ОСОБА_1 (т.1 а.с. 52,53,54).
На підставі рішення Пісочинської селищної Ради народних депутатів №68 від 08.02.1994 року ОСОБА_1 14.02.1994 року видано ордер на житлове приміщення №1180 квартиру АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 134).
Згідно із довідкою форми Ф-1 місце проживання ОСОБА_1 в період з 11 квітня 1994 року по 08 липня 1997 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 (т.1 а.с. 136).
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, що видане 28 грудня 1998 року відділом приватизації Харківського міжміського бюро технічної інвентаризації, квартира АДРЕСА_2 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (т.1 а.с. 78).
Рішенням виконавчого комітету Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області №517 від 09 серпня 2005 року, батькам ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від імені їх малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 дозволено продати частину квартири АДРЕСА_2 , і купити на їх ім'я частини житлового будинку АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 77).
Заявою від 29 серпня 2005 року, що посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір Л. П., ОСОБА_1 дав згоду ОСОБА_3 продати від імені малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , належну йому частку квартири АДРЕСА_2 , підписати від імені малолітнього договір купівлі-продажу, отримати відповідні гроші від покупців (т.1 а.с. 169).
09 вересня 2005 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Полторацькою Л. М., реєстровий №1004, ОСОБА_3 , яка діяла від себе особисто та від імені малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продала квартиру АДРЕСА_2 , продаж був вчинений за 93 425 грн., що на момент укладання договору є еквівалентом 18 500 дол. США, які покупець передав продавцю у відповідних частинах таким чином: 35 350 грн. - під час підписання договору, решту суми 58 075 грн. - після одержання кредиту в банку протягом одного дня з моменту посвідчення цього договору, розрахунок має бути здійснений в м. Харкові з одночасним підтвердженням цього факту письмовою заявою, що є невід'ємною частиною договору, справжність підписів на якій засвідчується нотаріально (т.1 а.с. 160).
Заявою від 09 вересня 2005 року, що посвідчена приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаражою Н. П., ОСОБА_1 дав згоду своїй дружині ОСОБА_3 купити на її ім'я та за її розсудом житловий будинок за АДРЕСА_1 , на спільні кошти, набуті ними в період зареєстрованого шлюбу (т.1 а.с. 113).
09 вересня 2005 року за договором купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаражою Н.П., реєстровий №2454, ОСОБА_3 за 108 575,00 грн. придбала житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить договір купівлі-продажу, витяг з реєстру правочинів (т.1 а.с. 102,103).
27 вересня 2005 року ОСОБА_3 зареєструвала право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , запис № 2636 в книзі 21, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т.1 а.с. 4).
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що спірний житловий будинок був придбаний в день продажу квартири, яка належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , тому 35350 грн, отримані від продажу квартири, були витрачені на придбання спірного житлового будинку, за таких обставин, ОСОБА_3 має право власності на 33/100 частин спірного житлового будинку в порядку особистої приватної власності та на 67/200 частин будинку в порядку поділу майна подружжя, а ОСОБА_1 має право власності на 67/200 частин спірного будинку в порядку поділа майна подружжя; відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , суд зазначив, що не всі належні відповідачі залучені до участі у справі;
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини
Відповідно до частини 1 статті 76 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 4 статті 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Положеннями статті 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з'єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не зв'язаних з позбавленням володіння. Позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником (чи титульним власником) свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.
Згідно з частиною 1 статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
В постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23) зроблено висновок, що «вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.
Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.
Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.
Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.
Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.
Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.
У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».
З матеріалів справи вбачається, що заявою 09 вересня 2005 року, що посвідчена приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаражою Н. П., ОСОБА_1 дав згоду своїй дружині ОСОБА_3 купити на її ім'я та за її розсудом житловий будинок за АДРЕСА_1 , на спільні кошти, набуті ними в період зареєстрованого шлюбу (т.1 а.с. 113).
09 вересня 2005 року за договором купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаражою Н. П., реєстровий №2454, ОСОБА_3 за 108 575,00 грн придбала житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.9).
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що згода надана ОСОБА_1 на купівлю будинку за АДРЕСА_1 підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. Таким чином частки житлового будиноку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 у ОСОБА_3 та ОСОБА_1 складають по 114/200.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він мав повну суму для придбання будинку за рахунок інших заощаджень, то ці доводи не підвержуються належними та допустими доказами у справі, оскільки такі докази суду першої інстанції ОСОБА_1 не надано.
Колегією суддів встановлено, що 09 вересня 2005 року за договором купівлі продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Полторацькою Л.М., реєстровий № 1004, ОСОБА_3 , яка діяла від себе особисто та від імені малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 продала квартиру АДРЕСА_2 , за 93 425 грн.
Як вбачається з Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів, реєстрація договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 здійснена 09.09.2005 року о 10:40 год. (т.1 а.с. 162). Витяг з Державного реєстру правочинів щодо договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 (як основний документ правочину) сформований та виданий 09.09.2005 року о 10:42 год. (т.1 а.с. 161), тобто договір купівлі-продажу вказаної квартири відбувся, був належним чином зареєстрований у Державному реєстрі правочинів та видано сторонам правочину витяг з нього на підтвердження вчинення цього правочину.
З огляду на викладене, оскільки при укладенні договору купівлі-продажу будинку були порушені права малолітнього сина ОСОБА_10 , який на праві приватної власності мав у відчуженій квартирі АДРЕСА_3 частку вартістю 46 712,50 грн., що у частці придбаного будинку, виходячи з вартості його частки у квартирі, становить частка 43/100 (86/200), тому вимога третьої особи ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на вказану частку у житловому будинку підлягає задоволенню.
Встановивши зазначене колегія суддів приходить висновку про часткове задоволення апеляційних скарг представника ОСОБА_1 - адвоката Лаєвської Марине Леніківни, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Стосовно витрат на професійну правничу допомогу
Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 2 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові втирати витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови позові на позивача; 3) у разі задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
За частиною 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Положеннями частини 8 ст.141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонамидоказів(договорів, рахунків тощо).
Згідно матеріалів справи встановлено, що представництво позивача ОСОБА_1 у суді здійснювала адвокат Лаєвська М.Л. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1275 від 28 листопада 2014 року) на підставі договору про надання правової допомоги від 17 травня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Лаєвською М.Л.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу представником позивача надано: договір про надання правової допомоги від 17 травня 2017 року, додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 06 червня 2017 року, акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 17 травня 2017 року, в якому міститься детальний перелік робіт, здійснених адвокатом з надання правничої допомоги ОСОБА_1 у даній справі, квитанцію від 25 травня 2018 року, зі змісту якої вбачається, що 25 травня 2018 року позивачем ОСОБА_1 сплачено 6 200 гривень за послуги професійної правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги (т.1 а.с. 14,15 187-189, т.2 а.с. 222).
Враховуючи викладене та на підставі ст. 137 ЦПК України, колегія суддів вважає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, є підставою для відшкодування їх судом. При цьому, суд враховує, що розмір таких витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, а тому суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо відшкодування витрат на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3534 грн, що відповідає положенням частини другої статті 141 ЦПК України .
Крім того, згідно матеріалів справи встановлено, що представництво ОСОБА_3 у суді здійснювала адвокат Мякота О.Ю. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1446 від 16 травня 2007 року) на підставі договору № 64/17 про надання юридичних та інформаційно консультативних послуг від 25 липня 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та адвокатом Мякотою О.Ю.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу відповідачем надано акт приймання-передачі виконаних робіт від 25 травня 2018 року, в якому міститься перелік робіт, здійснених адвокатом з надання правничої допомоги ОСОБА_3 із зазначенням інформації щодо сплати 8120 гривень за надані послуги.
Водночас, відповідачем та її представником під час судового розгляду не надано суду документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку. Крім того, матеріали справи не містять довіреності /ордеру на підтвердження повноважень адвоката Мякоти О.Ю. як представника ОСОБА_3 .
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що витрати на правничу допомогу ОСОБА_3 документально не підтверджені та не доведені.
Крім того, згідно матеріалів справи встановлено, що представництво ОСОБА_2 у суді здійснювала адвокат Мельник Н.О. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1553 від 11 червня 2008 року) на підставі договору про надання правової допомоги від 14 серпня 2017 року та 01 вересня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Мельник Н.О.
На підтвердження понесених ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги від 14 серпня 2017 року та 01 вересня 2020 року, укладені між ОСОБА_2 та адвокатом Мельник Н.О., ордер, акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 25 травня 2018 року, в якому міститься детальний перелік робіт, здійснених адвокатом з надання правничої допомоги ОСОБА_2 у даній справі із зазначенням вартості наданих послух у розмірі 6 840 гривень (т.1 а.с. 37-38, 196-199, т.2 а.с. 237,238).
Враховуючи викладене та на підставі ст. 137 ЦПК України, колегія суддів вважає, що надані ОСОБА_2 докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, є підставою для відшкодування їх судом. При цьому, суд враховує, що розмір таких витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, а тому колегія суддів приходить до висновку про задоволення вимог ОСОБА_2 щодо відшкодування витрат на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вказаних витрат у розмірі по 1 470,60 грн. з кожного, що відповідає положенням частини другої статті 141 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо судового збору
За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
По справі вбачається, що ОСОБА_1 при подачі позову до суду першої інстанції сплачено судовий збір у розмірі 1000 грн. (т.1. а.с. 1), при подачі апеляційної скарги 2 460 грн. (1123,50 грн. +1336,50 грн.) (т.3 а.с. 86, 124, 138), при подачі касаційної скарги - 1498,90 грн. (т.2 а.с. 91), та 3 412,24 грн. (т.4 а.с.10-11), а всього 8371,14 грн.
ОСОБА_3 при подачі зустрічного позову до суду першої інстанції сплачено 640 грн. (т.1 а.с. 49), при подачі апеляційної скарги - 960 грн. (т.2 а.с. 227) та 960 грн. (т. 3 а.с. 109), касаційної скарги - 1280 грн. (т.2 а.с. 144), а всього 3 840 грн.
ОСОБА_2 при подачі позову до суду першої інстанції сплачено 644,53 грн. (т.1 а.с. 72), апеляційної скарги 1927,50 грн. (т.2 а.с. 219) та 1927,50 грн. (т.3 а.с. 101), а всього 4 499,53 грн.
У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог ОСОБА_1 , з ОСОБА_3 підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 694,12 грн.
У зв'язку із задоволенням зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 840 грн.
У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог ОСОБА_2 , з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору на користь ОСОБА_2 у розмірі по 1124,90 грн. з кожного.
Керуючись ст.ст. 141, 367, п.2 ч.1 ст. 374, п.3, 4 ч.1 ст. 376, 382, суд -
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Лаєвської Марине Леніківни, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про визнання частини житлового будинку особистою власністю задовольнити частково.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: Приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Гаража Наталія Петрівна, про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, визнання права власності - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 57/200 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 57/200 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 43/100 (86/200) частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору купілі-продажу частково недійсним - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі по 2385,70 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі по 1767 грн. з кожного.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі по 1094,40 грн. з кожного.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі по 1934,57 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі по 1470 грн. з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 19 листопада 2024 року.
Головуючий О.О. Панченко
Судді Т.В. Одринська
В.П. Пікуль