Справа № 348/1500/24
Провадження № 22-ц/4808/1372/24
Головуючий у 1 інстанції Остап'юк М. В.
Суддя-доповідач Луганська
20 листопада 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Луганської В.М.
суддів Василишин Л.В., Девляшевського В.А.,
за участю секретаря - Струтинської Д.В.
учасники справи
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 ,
на ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 02 вересня 2024 року, яка постановлена судом у складі судді Остап'юк М.В. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріального та морального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
В червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріального та морального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, просив суд стягнути з ОСОБА_2 різницю між фактичним розміром матеріального збитку та страховим відшкодуванням в розмірі 491 241, 12 грн, 50000 грн моральної шкоди, 34 000 грн відшкодування витрат на евакуацію транспортного засобу, 9287, 99 грн витрат на діагностику транспортного засобу, 5 000 грн витрат на залучення експерта, 40 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 7166 грн витрат по сплаті судового збору.
Позовна заява обґрунтована тим, що 22.12.2023 року о 12 год 24 хв відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулося зіткнення автомобілів Dacia Duster, реєстраційний номер НОМЕР_1 , за кермом якого перебував ОСОБА_2 , та транспортним засобом марки Audi Q5, реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 , внаслідок чого останній відкинуло на транспортний засіб марки ЗІЛ 131, реєстраційний номер НОМЕР_3 . В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Постановою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 05.03.2024 року відповідача ОСОБА_2 визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Власником пошкодженого автомобіля Audi Q5 є ОСОБА_1 .
Цивільно-правова відповідальність відповідача, як водія транспортного засобу Dacia Duster на час настання транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ «УПСК» відповідно до полісу №АТ/4807278 із франшизою в розмірі 3200 грн.
Згідно Висновку експерта № 86-24 від 01.05.2024 вартість заподіяного позивачу матеріального збитку становить 648 041, 12 грн.
Страховиком відповідача було здійснено виплату відшкодування вартості матеріального збитку в межах ліміту відповідальності страховика у сумі 156 800 грн.
В серпні 2024 року від ОСОБА_1 до суду надійшла заява про забезпечення позову, в обґрунтування якої зазначив, що в період з січня по травень 2024 року неодноразово в телефонному режимі звертався до відповідача з вимогою про відшкодування заподіяної шкоди.
03.05.2024 року позивачем направлено на адресу відповідача претензію з долученими до неї копією висновку експерта, квитанції за евакуацію транспортного засобу. Однак дана претензія була проігнорована, а в телефонному режимі ОСОБА_2 повідомив, що немає грошей і майна та відмовив у відшкодуванні заподіяної шкоди.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 на праві власності володіє житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 261326926110 та 1/3 частиною домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Враховуючи небажання відповідача добровільно відшкодовувати заподіяний збиток та можливість відчужити належне йому майно, для подальшої можливості виконання рішення у разі задоволення позову, вважає необхідно забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно.
Просив суд накласти арешт на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 , 1/3 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 10912085 та накласти арешт на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 , 1/1 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 261326926110.
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 02 вересня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Не погодившись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 02 вересня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 , 1/3 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 10912085 та накласти арешт на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 , 1/1 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 261326926110.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що подана до суду першої інстанції заява про забезпечення позову була обґрунтована необхідністю забезпечити ефективний захист та поновлення порушеного права позивача, упередити настання для позивача негативних наслідків у вигляді чергових звернень до суду із наступними позовами про визнання недійсними правочинів з відчуження належного відповідачу майна.
Вважає, що ним доведено суду недобросовісність відповідача ОСОБА_2 , яка полягала у наданні ним недостовірної інформації щодо майнового стану та відмовою добровільно відшкодовувати заподіяну неправомірними діями шкоду.
Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відсутня інформація, що відповідач має намір відчужити належне йому нерухоме майно, а захід забезпечення не пов'язаний з предметом спору та не відповідає співмірності заявлених позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги послався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 11.12.2023 року у справі №904/1934/23 та зазначив, що у разі звернення з позовом про стягнення коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Вважає, що захід забезпечення позову у вигляді арешту нерухомого майна забезпечить збалансованість інтересів сторін під час вирішення спору та можливість ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів відповідача.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу в межах її доводів.
У судове засідання ОСОБА_2 не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без відповідача по справі, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в оскаржуваній частині, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що предметом позову є стягнення грошових коштів у сумі 584 929,11 грн, тому такий захід забезпечення позову, як накладення арешту на належні на праві власності відповідачу об'єкти нерухомості не пов'язаний із предметом позовної вимоги та не відповідає принципу співмірності із заявленою позовною вимогою, а тому не може бути застосований судом.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду не відповідає вимогам закону, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між сторонами існує спір з приводу стягнення матеріального збитку завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 491 241, 12 грн, 50000 грн моральної шкоди, 34 000 грн відшкодування витрат на евакуацію транспортного засобу, 9287, 99 грн витрат на діагностику транспортного засобу, 5 000 грн витрат на залучення експерта.
Згідно з наданими представником позивача інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ОСОБА_2 на праві приватно власності належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 261326926110, право власності на який виникло на підставі рішення Яремчанського міського суду Івано-Фракнівської області від 05.12.2012 року №0917/823/2012 та 1/3 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 10912085, право власності на який виникло на підставі свідоцтва про спадщину, загальна вартість якого складає 228687 грн.
Згідно рішення Яремчанського міського суду Івано-Фракнівської області від 05.12.2012 року №0917/823/2012 вартість будинковолодіння АДРЕСА_1 , до складу якого входять: житловий будинок площею 210.2 кв. м., житловий будинок площею 146,3 кв.м., літня кухня, навіс, басейн, навіс, криниця, огорожа, становить 1416762 грн.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, заборона вчиняти певні дії.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3, 4 частини першої, частина п'ята статті 151 ЦПК України).
Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що «жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. […] Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні».
У постанові Верховного Суду від 11.12.2023 року у справі № 904/1934/23 зазначено, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувшись до суду з позовом, просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь різницю між фактичним розміром матеріального збитку та страховим відшкодуванням в розмірі 491 241, 12 грн, 50000 грн моральної шкоди, 34 000 грн відшкодування витрат на евакуацію транспортного засобу, 9287, 99 грн витрат на діагностику транспортного засобу, 5 000 грн витрат на залучення експерта, а в загальній сумі 539 929,11 грн.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/3 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 10912085 та на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 , 1/1 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , заявник обґрунтував необхідність вжиття таких заходів тим, що відповідач не бажає добровільно відшкодовувати заподіяний збиток, та може відчужити належне йому майно, що утруднить виконання рішення у разі задоволення позову.
У постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року в справі № 20/3560/18 (провадження № 61-5051св19), зазначено, що метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Колегія суддів виходить з того, що спір між сторонами виник щодо стягнення з ОСОБА_2 матеріальної та шкоди в розмірі 539 929,11 грн та моральної шкоди в розмірі 50 000 грн, вказана сума є безумовно значною, а тому захід забезпечення позову в частині накладення арешту на майно, яке належить на праві власності відповідачу, в межах ціни позову, буде обґрунтованим, адекватним і співмірним із заявленими позовними вимоги та спрямованим на те, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Враховуючи ціну позову - 589 929,11 грн та вартість житлового будинкуз господарськими будівлями та спорудами який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка відповідно до рішення Яремчанського міського суду Івано-Фракнівської області від 05.12.2012 року у справі №0917/823/2012 становить 1416762 грн, колегія суддів, вважає за доцільне вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту лише на вказний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами у межах ціни позову, а саме в межах суми 589 929,11 грн, що буде співмірним із заявленими позовними вимоги, збереже баланс прав і законних інтересів усіх учасників правовідносин та є спрямованим на те, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви в частині накладення арешту на 1/3 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , яке належить на праві власності ОСОБА_2 , оскільки на переконання суду, вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у межах ціни позову, а саме в межах суми 589 929,11 грн, буде достатнім для забезпечення позивачу реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що накладення арешту на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 не пов'язано із предметом позову . Суд першої інстанції не врахував правовий висновок, який викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного Господарського суду від 03 березня 2024 року у справі №905/448/22 згідно якого виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції не здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, залишив поза увагою необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 02 вересня 2024 року слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 02 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.
Накласти арешт на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 261326926110, який належить на праві власності ОСОБА_2 , в межах суми позову 589 929,11 грн.
У задоволені заяви в частині накладення арешту на 1/3 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 10912085, на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 , відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 липня 2024 року.
Головуючий В.М. Луганська
Судді: Л.В. Василишин
В.А. Девляшевський