Житомирський апеляційний суд
Справа №279/1326/24 Головуючий у 1-й інст. Коваленко В. П.
Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М.
21 листопада 2024 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу № 279/1326/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Касьяненка Дмитра Леонідовича на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Коваленко В.П. у місті Коростені,
У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ ФК «ЄАПБ», Товариство, Позивач) звернулось з даним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором № Z06.169.79508 від 22 вересня 2017 року в сумі 79532,11 грн, з яких: 29055,62 грн - заборгованість за основним боргом; 50476,49 - заборгованість за відсотками та судові витрати.
Позов мотивувався тим, що 22 вересня 2017 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Z06.169.79508.
07 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 07072023. Відповідно до умов вищезазначеного договору позивач набув право вимоги грошових коштів від відповідача ОСОБА_1 .
Відповідачка належним чином не виконувала свої зобов'язання за вищевказаним кредитним договором, внаслідок чого перед позивачем у неї утворилась заборгованість в загальному розмірі 79532,11 грн,
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 травня 2024 року позов задоволено та вирішено питання судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі, представник відповідачки - адвокат Касьяненко Д.Л. просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалене рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи.
Зазначає, що дійсно на виконання умов вказаного договору, Відповідачкою щомісячно вносились платежі в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором і вона погасила заборгованість за укладеним договором в повному обсязі.
Оскільки зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором №Z06.069.79508 від 22 вересня 20017 року було припинено належним чином, ПАТ «Ідея Банк» не мав права відступити право вимоги до Відповідачки за вказаним Кредитним договором.
Вищевикладене свідчить про відсутність у Позивача права вимоги до Відповідача за кредитним цим договором.
Натомість, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов помилкового висновку про набуття Позивачем ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги до Відповідача та наявності правових підстав для задоволення позову.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 25 червня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, але надійшли письмові пояснення від представника позивача, в яких вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що 22 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» укладено кредитний договір №Z06.169.79508 на отримання кредиту від ПАТ «Ідея Банк», підписана заява-анкета, та паспорт споживчого кредиту, за змістом яких ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у розмірі 33 620,00 гривень, на 48 місяців, процентна ставка, відсотків річних - 9,5%; тип процентної ставки: змінювана, плата за обслуговування кредитної заборгованості: 3,03% щомісячно від початкової суми кредиту, реальна річна процентна ставка, відсотків річних: 21,9900% (а.с.5-6).
Пунктом 1.3 Кредитного договору встановлено, що за користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки збільшена на 12,49% (маржу Банку).
Згідно пункту 1.14 Договору, позивальнику було відкрито поточний банківський рахунок № НОМЕР_1 у гривні в рамках пакету послуг «БПР Стартовий», що обслуговується на умовах Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. Пунктом 2.1 договору встановлено, що позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 48 щомісячних внесках включно до 22 дня/числа кожного місяця, згідно графіку щомісячних платежів.
У відповідності до пункту 5.7 Договору згідно з Законом України «Про споживче кредитування», реальна річна процентна ставка складає 102,3000 %. Орієнтована вартість кредиту для споживача на весь строк користування кредитом на момент укладання договору складає 62049,17 грн. Вказані показники діють за умови своєчасного погашення позивальником грошових зобов'язань відповідно до пункту 2.1 цього договору та за дії процентної ставки, вказаної в пункті 1.4 договору.
07 липня 2023 року між ПАТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 07072023, у відповідності до якого, ПАТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «ФК «ЄАПБ», а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає права вимоги за плату та на умовах, що визначені договором (а.с.21-22).
З огляду на те, що договір факторингу не є нікчемним за законом та не визнаний судом недійсним, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на підставі чинного договору набуло право вимоги до відповідачки за кредитним договором.
Відповідно до реєстру боржників № 4 права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набув права грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № Z06.169.79508 в сумі 79 532,11 гривень (а.с.23).
Як зазначено у пункті 5.2 договору факторингу, в день підписання Реєстру боржників, за умови виконання ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов'язань, передбачених п. 4.1 цього Договору, ПАТ «Ідея Банк» втрачає права на будь-які плати боржників в оплату їх заборгованостей за первинними договорами. У разі звернення боржників до ПАТ «Ідея Банк» з приводу виконання зобов'язань за відступленими ТОВ « ФК «ЄАПБ» правами вимог, ПАТ «Ідея Банк» повідомляє про необхідність виконання зобов'язань на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Згідно довідки-розрахунку заборгованості за кредитними договором № Z06.169.79508 від 22 вересня 2017 року, ОСОБА_1 станом на 30 січня 2024 року має заборгованість у розмірі 79 532,11 грн з яких: 29 055,62 грн - заборгованість за основним боргом; 50 476,49 грн - заборгованість за відсотками (а.с.20).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.
З урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачка, отримавши обумовлену у кредитному договорі суму, належним чином не виконала взяті на себе кредитні зобов'язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підтверджується письмовими доказами та підлягає стягненню із позичальника на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до пунктів 61, 62, 65 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 75 від 04 липня 2018 року, форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам та органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.
Аналогічного змісту норма закріплена у пункті 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою).
Банківська виписка з особового рахунку клієнта банку може слугувати документом, який підтверджує проведення банком касових операцій, за умови зазначення в ній інформації про проведення банком таких операцій, сум і дат операцій та заповнення обов'язкових реквізитів.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 31 жовтня 2018 року в справі № 755/2284/16-ц, у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.
Водночас, у постановах від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц та від та від 17.12.2020 року у справі № 278/2177/15, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, суд касаційної інстанції також виходив із того, що виписки із банківських рахунків є належними і допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, мають враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як убачається із матеріалів справи, окрім копій заяви про акцепт публічної оферти, кредитного договору, укладеного між ПАТ «Ідея банк» та ОСОБА_1 паспорту споживчого кредиту, додатку до паспорту споживчого кредиту, ордеру-розпорядження про отримання коштів, документів про відступлення прав вимоги за спірним кредитним договором, позивач на обґрунтування своїх вимог надав до суду також довідку-розрахунок заборгованості за кредитним договором.
Отже, надані позивачем розрахунок заборгованості та витяг з реєстру боржників у сукупності є належними та допустимими доказами у справі, відповідають вищенаведеним вимогам та підтверджують факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитним договором.
Натомість відповідачкою визначений у позовній заяві розрахунок заборгованості не спростовано, будь-яких доказів щодо погашення нею боргу за кредитним договором суду не надано. Сама лише незгода ОСОБА_1 з наведеним розрахунком заборгованості не може свідчити про неналежність такого доказу. Окрім того, ОСОБА_1 за правилом частини 2 статті 78 ЦПК України на спростування вказаного розрахунку ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції контррозрахунку надано не було.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених підстав, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Касьяненка Дмитра Леонідовича залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 травня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Судді