Житомирський апеляційний суд
Справа №295/2299/23 Головуючий у 1-й інст. Зосименко О. М.
Категорія 53 Доповідач Борисюк Р. М.
19 листопада 2024 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,
з участю секретаря
судового засідання Нестерчук М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 295/2299/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 10 червня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Зосименка О.М. у місті Житомирі,
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом і після його уточнення (а.с.142-143), просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 11689,16 грн заподіяної майнової шкоди, 100 000 грн моральної шкоди та 38 250 грн понесених витрат на правничу допомогу.
Позов мотивував тим, що 12 квітня 2017 року о 12 годин 10 хвилин на перехресті вулиць Домбровського-Перемоги у місті Житомирі, ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Опель Астра», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , у порушення п.10.1 Правил дорожнього руху України, розпочала маневр повороту ліворуч у напрямку проспекту Миру, не переконавшись перед зміною напрямку руху, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, здійснила зіткнення з ним, оскільки сам рухався на велосипеді у зустрічному напрямку.
Внаслідок ДТП він отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому середини третини лівої малогомілкової кістки, трикісточкового перелому лівого гомілково-ступневого суглобу із підвивихом, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.
Органами досудового слідства вищевказані дії ОСОБА_2 було кваліфіковано за частиною 1 статті 286 КК України. Його було визнано потерпілим по справі. У кримінальному провадженні до ОСОБА_2 ним було заявлено цивільний позов.
08 лютого 2023 року ухвалою Богунського районного суду міста Житомира ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, а його цивільний позов залишено без розгляду.
Зазначав, що вина ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується його показами, показаннями свідків, висновками експертиз та іншими матеріалами кримінального провадження.
Враховуючи, що його цивільний позов був залишений без розгляду, він не позбавлений права його заявити у порядку цивільного судочинства.
Своїми неправомірними діями ОСОБА_2 спричинила йому матеріальну шкоду, яка полягає у понесенні витрат на придбання медичних препаратів та обладнання, санаторно-оздоровче лікування, витрати на проїзд та проживання, а також ремонт велосипеда. Такі витрати у загальному складають 11689,16 грн, що підтверджено відповідними документами.
Також до матеріальних збитків він відносить і витрати, які поніс за надану правничу допомогу у загальній сумі 38 250 грн.
Крім того, внаслідок протиправних дій відповідачки йому спричинена моральна шкода, яка виразилася у настанні фізичного болю від отриманих тілесних ушкоджень. Внаслідок цього пережив стрес, змушений до цього часу постійно лікуватися, витрачати кошти на відвідування медичних закладів, лікарів, масажиста. На протязі 6 років пережив моральні страждання, ця справа змінила його звичайний спосіб життя. А поведінка ОСОБА_2 щодо затягування розгляду кримінальної та цивільної справ, подання необґрунтованих клопотань спричинила йому додаткових моральних страждань.
Враховуючи викладене, він розмір заподіяної моральної шкоди оцінює у 100 000 грн.
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 10 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі, позивач просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалене рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи.
Вказує, що із матеріалів кримінального провадження вбачається, що він у кримінальному провадженні був визнаний потерпілим. Звертаючись з позовними вимогами, свої доводи зводив до того, що за наслідками ДТП винною у якій є відповідачка, йому як потерпілому було завдано матеріальну та моральну шкоду, відшкодування якої просив стягнути. Заподіяна шкода підтверджена матеріалами справи та наданими ним доказами
Зазначає, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 закрито на підставі статті 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючою підставою. Вважає, що зазначені вище обставини, а саме подія, а також особа, яка була причетна до кримінального провадження, встановлена та мала місце, тобто, закриття кримінального провадження є нереабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини відповідача у вчиненні кримінального правопорушення.
Таким чином, незважаючи на постанову про закриття кримінального провадження, відповідачка не звільняється від цивільної відповідальності за спричинення шкоди, а потерпілий має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку цивільного судочинства.
Отже, суд допустив однобічність судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, не встановив дійсних обставин справи, які випливають з матеріалів кримінального провадження, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення і ухваленні нового рішення про задоволення його позову.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити і надали пояснення, які відповідають доводам поданої скарги та змісту уточнених позовних вимог.
Відповідач та її представник апеляційну скаргу не визнали, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтував своє рішення недоведеністю ОСОБА_1 своїх позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком місцевого суду, мотивуючи таким.
В ухвалі Богунського районного суду міста Житомира від 08 лютого 2023 року, якою звільнено ОСОБА_2 на підставі статті 49 КК України від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України у зв'язку із закінченням строку давності, зазначено:
«12.04.2017 0 12 годині 10 хвилин, ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автомобілем марки Опель Астра, номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись в м. Житомир по вул. Новосінній, зі сторони вул. Чехова, в порушення вимог п.2.3 б) Правил дорожнього руху України, проявила неуважність до дорожньої обстановки та її змін, в порушення вимог п.10.1, вказаних вище Правил, на перехресті вул. Домбровського-Перемога- Новосінна в м. Житомирі, розпочала маневр повороту ліворуч в напрямку пр. Миру, при цьому перед зміною напрямку руху, не переконалася, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, в результаті чого здійснила зіткнення із велосипедистом ОСОБА_1 , який рухався в зустрічному напрямку, по вул. Домбровського зі сторони вул. Покровської.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди велосипедист ОСОБА_1 отримав закриту тупу травму лівої ніжної кінцівки у вигляді уламкового перелому малогомілкової кістки та трикісточкового перелому гомілково-ступневого суглобу, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.
Відповідно до обвинувачення, необережні дії, які виразилися в порушенні водієм ОСОБА_2 вимог пункту 10.1 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, перебувають у прямому причинному зв'язку із створенням аварійної обстановки й виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками у вигляді спричинення потерпілому ОСОБА_1 середньої тяжкості тілесних ушкоджень та кваліфіковані за ч.1 ст. 286 КК України» ( а.с. 22 цивільна справа (надалі ц.с.), том 2 а.с. 188-189 кримінальне провадження (надалі к.п.)).
Згідно протоколу огляду дорожньо-транспортної пригоди від 12 квітня 2017 року у межах перехресті вулиць Перемоги та Домбровського у м. Житомирі відповідно до записів плану-схеми розташовані транспортні засоби: автомобіль Опель р/н НОМЕР_1 та велосипед «Canondale»( том 1 а.с. 118-125 к.п.).
Висновком експерта за результатами проведення судово-автотехнічної експертизи № 678/17-25 від 13 вересня 2017 року встановлено, що із врахуванням вихідних даних та проведеного дослідження, з технічної точки зору, в наведених умовах дорожнього руху створення аварійної обстановки слід вважати невідповідність дій водія ОСОБА_2 вимогам пункту 10.1 ПДР України ( а.с. 12-13 ц.с., том 1 а.с. 177-181 к.п.).
Згідно висновку експерта № 1667 від 09 серпня 2017 року на підставі медичних документів на ім'я ОСОБА_1 , рентгенологічного дослідження, враховуючи обставини справи у ОСОБА_3 виявлено садно на нижній губі зліва, яке відноситься до легкого тілесного ушкодження; закритий перелом середньої третини правої малогомілкової кістки, трикісточкового перелому правого гомілково-ступневого суглобу із підвивихом в ньому, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я ( том 1 а.с. 176 к.п.).
Висновком судово-медичної експертної комісії № 151 від 24 січня 2022 року встановлено, що на підставі матеріалів досудового розслідування, медичних документів, даних висновку експерта № 1667 від 09.08.2017 р., у ОСОБА_1 виявлено садно на нижній губі зліва, яке відноситься до легкого тілесного ушкодження; закриту тупу травму лівої ніжної кінцівки: уламковий перелом малогомілкової кістки та трикісточковий перелом гомілково-ступневого суглобу, яка відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я (а.с. 16-19 ц.с., том 2 а.с. 108-110 к.п.).
Зважаючи на презумпцію невинуватості (стаття 62 Конституції України, стаття 17 КПК України) факт вчинення особою кримінального правопорушення та вина такої особи в його вчиненні повинні встановлюватися у порядку кримінального провадження.
Суд в порядку цивільного провадження не має юрисдикційних повноважень встановлювати факт вчинення кримінального правопорушення.
Верховний Суд колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі №449/1689/19 наголосив, що нереабілітуючі підстави закриття кримінального провадження означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.
Як вбачається з матеріалів справи, кримінальне провадження щодо особи закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючою підставою.
Отже, вищевказані обставини, подія, а також особи, які були причетні до кримінального провадження були встановлені та мали місце, тобто, закриття кримінального провадження не є реабілітуючою, а саме, не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини відповідача у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами 1, 2 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини першої, пункту дев'ятого та абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Юридичною підставою позадоговірної відповідальності (делікту) є склад цивільного правопорушення, необхідними елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.
У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
За приписами статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
Згідно частини 1 статті 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
А за приписами частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до частини 1 статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Частина 3 статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як убачається із матеріалів цивільної справи та кримінального провадження, які суд першої інстанції помилково не взяв до уваги, що саме внаслідок порушення Правил дорожнього руху відповідачем під час керування власним транспортним засобом, призвело до створення аварійної обстановки та виникнення дорожньо-транспортної пригоди із настанням вище вказаних негативних наслідків.
Отже, встановлено, що дії ОСОБА_2 були неправомірними, між ними і шкодою є причинний зв'язок та не спростована останньою її вина, хоча кримінальне провадження і закрито.
Апеляційний суд також зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази щодо наявності вини чи необережності позивача у виникненні ДТП, і такі не встановлені судом.
Факт заподіяння потерпілому ОСОБА_1 тілесних ушкоджень підтверджений висновками судових експертів, які не спростовані ОСОБА_2 під час розгляду справи.
Помилковість у висновку експерта №1667 від 09 серпня 2017 року, щодо зазначення перелому не лівої, а правої малогомілкової кістки, підтверджена висновком комісійної експертизи № 151 від 24 січня 2022 року, а також копіями первинних лікарських документів, які знаходяться у матеріалах справи (а.с. 9-11, 23-27 ц.с.).
Згідно копій медичних документів, які містяться у матеріалах цивільної справи, зокрема виписки із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_1 № 2875, останній звернувся 12 квітня 2017 року до травматологічного пункту, де встановлено наявність тілесних ушкоджень після ДТП і призначено лікування. Такі саме тілесні ушкодження визначені і у висновку комісійної експертизи ( а.с. 10-11, 23, 124 ц.с.).
Відповідно до виписки медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 , копії медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_1 № 4465, копії карти хворого, який лікується у фізіотерапевтичному відділенні, останньому після наслідків ДТП було призначено відповідне лікування, у т. ч. із зазначенням медичних препаратів та обладнання, а також рекомендовано санаторно-курортне лікування ( а.с. 27-33, 124-130 ц.с.).
Встановлено, що понесені витрати на придбання медичного обладнання, зокрема милиць, медичних препаратів, на саноторно-куротне лікування, витрати на проїзд, проживання, ремонт велосипеда позивачем підтверджені долученими до матеріалів справи оригіналами відповідних фінансових та проїзних документів ( а.с. 133-137). Зазначені докази відповідачкою не спростовані.
Таким чином, колегія суддів вважає, що вимоги позивача у частині відшкодування заподіяної йому матеріальної шкоди у розмірі 11689,16 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення у повному обсязі.
При вирішенні питання відшкодування моральної шкоди колегія апеляційного суду враховує наступне.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, тощо. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до пункту 9 Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У постанові Об'єднаної Палати Касаційного Цивільного Суду Верховного Суду від 5 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, яка в силу частини 4 статті 263 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами, вказано, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості. В деяких випадках в законодавстві визначено мінімальний розмір моральної шкоди. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних страждань підлягає встановленню та доказуванню в судовому порядку на загальних засадах змагальності сторін та доказування в цивільному процесі, виходячи із їх характеру та тривалості, стану здоров'я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин у справі, наслідків, що наступили, оскільки сума компенсації за спричинення моральної шкоди не встановлена законом.
З огляду на викладене, дослідивши матеріали справи та наявні докази, колегія суддів вважає, що позивачем доведено факт спричинення йому моральної шкоди, що виразилася у його фізичних та моральних стражданнях.
Згідно правової позиції Верховного Суду у справі №752/17832/14-ц від 15 грудня 2022 року, відшкодування моральної шкоди не має бути засобом збагачення, отримання доходу. Моральна шкода виконує компенсаційну функцію саме моральних витрат. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
ОСОБА_3 просив суд стягнути із ОСОБА_4 на його користь у відшкодування заподіяної йому моральної шкоди 100 000 грн.
Приймаючи до уваги характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, яких зазнав позивач внаслідок ДТП, тривалість його лікування (амбулаторне, санаторно-оздоровче лікування), душевні страждання,вимушені зміни у його життєвих стосунках, тривалий розгляд судових справ у кримінальному і цивільному провадженні ( 7 років), невчинення будь-яких дій зі сторони відповідачки, направлених на відшкодування заподіяної шкоди, а також із урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення із відповідачки на користь позивача 15 000 грн у відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Відповідно до уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь із ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 38 250 грн, які складаються із понесених ним витрат на правничу допомогу під час розгляду кримінального провадження та даної цивільної справи.
Частиною 1 статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України).
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина перша та друга статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін».
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Встановлено, що на підставі Договору про правничу допомогу та ордеру на надання правничої (правової) від 09 лютого 2023 року під час розгляду даної цивільної справи позивачу надавалася правова допомога адвокатом Сидорчуком М.В. (а.с. 66-68 ц.с.). Згідно умов договору гонорар адвоката складав 10 000 грн.
Як видно із копії квитанції, долученої до справи, 27 лютого 2023 року вказана сума коштів була сплачена позивачем своєму представнику ( а.с. 69 ц.с.).
З урахуванням викладеного, враховуючи складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, часом витраченим на їх виконання, тривалість судового розгляду у першій інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що із відповідачки на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Правові підстави для стягнення понесених позивачем витрат на правову допомогу під час кримінального провадження у межах перегляду даної цивільної справи відсутні.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неповним з'ясування обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому у відповідності до вимог частини 1 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 6 статті 141 ЦПК України).
Згідно із частиною 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З урахуванням вимог статті 141 ЦПК України та враховуючи те, що позивач звільнений від справи судового збору, із відповідачки на користь держави підлягає стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог 266,8 грн судового збору за подання позовної заяви та 400,2 грн - за подання апеляційної скарги, а всього 667 грн.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 10 червня 2024 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11689, 16 грн у відшкодування матеріальної шкоди, 15 000 моральної шкоди та 10 000 грн витрат, понесених на правничу допомогу.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_2 в дохід держави 266,80 грн судового збору за подання позову та 400,2 грн за подання апеляційної скарги, а всього 667,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 22 листопада 2024 року.