Справа № 168/444/24 Головуючий у 1 інстанції: Сухоручко Ю. О.
Провадження № 22-ц/802/1069/24 Доповідач: Шевчук Л. Я.
14 листопада 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Шевчук Л. Я.,
суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,
секретар с/з Трикош Н. І.,
з участю:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 , подану його представником ОСОБА_1 , на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 03 вересня 2024 року,
У квітні 2024 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Білецьку І. М. звернувся в суд із зазначеними позовними вимогами, які обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір - ОСОБА_3 . Спадщину за законом, як спадкоємці першої черги, прийняли її сини - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , спадщину за законом після смерті якого прийняв його брат ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно. При житті ОСОБА_5 заповіту не складав.
Позивач ОСОБА_2 також зазначив, що він є спадкоємцем другої черги за законом і єдиним спадкоємцем після смерті свого рідного брата. 15 квітня 2024 року він звернувся до нотаріуса з метою оформлення своїх спадкових прав, однак нотаріусом прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з підстав пропуску ним шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини та роз'яснено право на звернення до суду із відповідним позовом.
Позивач вважає, що строк для прийняття спадщини ним пропущений з поважної причини, оскільки він вважав, що фактично прийняв спадщину.
Покликаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті його брата ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 03 вересня 2024 у цій справі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Білецька І. М. подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Білецька І. М. апеляційну скаргу підтримала, просила скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.
Представник відповідача Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області - Камінський В. Ф. подав суду заяву, у якій просив розглянути справу у його відсутності.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, хоча у встановленому законом порядку був повідомлений про час і місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у його відсутності.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_2 з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що стороною позивача не доведено, що позивач з поважних причин пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини. Окрім того суд вважав, що юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини не є поважною причиною для визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.
Такі висновки суду першої інстанції зроблені з порушенням вимог закону.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як передбачено частиною 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 12 ЦПК України, частина 1 статті 13 ЦПК України).
За матеріалами справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 (мати позивача), що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 07 листопада 2012 року (а. с. 10).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 (рідний брат позивача), що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 30 січня 2013 року (а. с. 11).
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 (рідний брат позивача), що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 26 січня 2024 року (а. с. 12).
Згідно з довідками Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області від 11 січня 2024 року та від 06 лютого 2024 року спадкодавець ОСОБА_3 до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1 , за життя заповіту не складала. Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, яке складається з житлового будинку та господарських споруд, які розташовані у АДРЕСА_1 ; земельної ділянки, яка розташована на території Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; земельної частки (паю) згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ВЛ № 0117510 від 17 жовтня 1997 року. Спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 шляхом постійного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини прийняли її сини - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер син ОСОБА_2 , спадщину за законом після смерті якого прийняв його брат ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . При житті ОСОБА_5 заповіту не складав, на час смерті проживав один (а. с. 13, 14).
Після смерті спадкодавця ОСОБА_5 залишився один спадкоємець другої черги за законом його рідний брат ОСОБА_2 - позивач у цій справі.
15 квітня 2024 року державним нотаріусом Рожищенської державної нотаріальної контори Волинської області прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії та відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з пропуском останнім строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті його рідного брата ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 16).
У листі державного нотаріуса Любомльської державної нотаріальної контори Волинської області Демчук Т. також зазначено про відсутність відкритого провадження по спадковій справі щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 станом на 09 серпня 2024 року (а. с. 44, 45).
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1218, частиною 2 статті 1220 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Як передбачено частиною 1 статті 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частини 1, 3, 4, 5 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Згідно з частиною 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Як передбачено частиною 1 статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
За положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Принцип «пропорційності» тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц (провадження № 61-26164св18).
Прецедентна практика ЄСПЛ містить принцип «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах: «Беєлер проти Італії», «Онер'їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, що зачіпають майнові інтереси.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює захист власності і встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі»; пункт 32 рішення ЄСПЛ від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України»). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (пункт 32 рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства»). «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Копецький проти Словаччини»).
Отже, враховуючи принцип автономного тлумачення понять, застосовний у практиці Європейського суду з прав людини, отримане (хоча і не оформлене належним чином) спадкове майно охоплюється поняттям «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу.
У справі, що переглядається, колегія суддів враховує, що наслідки пропущення позивачем строку для прийняття спадщини будуть непропорційними, оскільки ОСОБА_2 , який є єдиним спадкоємцем після смерті свого рідного брата, втратить право на спадкування майна, яке залишилось після смерті його брата. Вказані обставини будуть для нього занадто надмірним тягарем. Крім того судом за матеріалами справи встановлено, що відповідач Старовижівська селищна рада Ковельського району Волинської області позов визнала, просила суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 та визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини. .
Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд першої інстанції зазначених обставин справи не врахував, а також не врахував усталену практику Європейського суду з прав людини щодо дотримання розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересам суспільства.
На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що із-за невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 , подану його представником ОСОБА_1 , задовольнити.
Рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 03 вересня 2024 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 задовольнити.
Визначити ОСОБА_2 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини - два місяці.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді