Справа № 755/7334/22
"18" листопада 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
секретарі судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 ,
розглянувши в залі суду в м. Києві у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12015100040008784 від 17 червня 2015 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Коцюбинське, Київської обл., громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , розлученого, який має на утриманні неповнолітню дитину 2017 р.н., не працюючого, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбачен ого ч. 1 ст. 191 КК України (в редакції станом на 11.07.2014),
за участю сторін кримінального провадження:
прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
потерпілої ОСОБА_11 ,
ОСОБА_6 , влітку 2014 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи за адресою м. Київ, б-р. Перова 10-А взяв в оренду для особистого користування, транспортний засіб марки «Шевроле Авео», н.з. НОМЕР_1 , синього кольору, 2007 року випуску вартістю 125 209 гривень 07 копійок, що на праві власності належить потерпілій ОСОБА_11 .
Протягом тривалого часу, але не більше дванадцяти місяців, після укладання усної домовленості щодо оренди транспортного засобу, ОСОБА_6 експлуатував автомобіль, тим самим здійснював його використання з дозволу власника.
Однак, під час користування вказаним транспортним засобом у зв'язку з браком коштів для здійснення орендної плати потерпілій за вказаний автомобіль, у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, направлений на привласнення чужого майна, а саме автомобіля марки «Шевроле Авео», н.з. НОМЕР_1 , синього кольору, 2007 року випуску, що на праві власності належить потерпілій ОСОБА_11 та перебувало в його віданні.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений привласнення чужого майна, користуючись довірливими відносинами, які протягом тривалого часу склались у нього з власником, маючи в розпорядженні автомобіль, яким користувався на підставі усної домовленості з ОСОБА_11 , ОСОБА_6 припинив будь-яке спілкування з орендодавцем, тим самим залишивши транспортний засіб марки «Шевроле Авео», н.з. НОМЕР_1 , синього кольору, 2007 року випуску, ключі від нього та свідоцтво про реєстрацію для власного використання. Таким чином, ОСОБА_6 , діючи з корисливих мотивів привласнив чуже майно, яке перебувало в його віданні.
Своїми діями, ОСОБА_6 спричинив потерпілій ОСОБА_11 матеріальної шкоди на суму 125 209 гривень 07 копійок.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, визнав повністю, дав покази, підтвердив обставини скоєння кримінального правопорушення.
Пояснив, що дійсно влітку 2014 року за адресою АДРЕСА_2 взяв в оренду для особистого користування, транспортний засіб марки «Шевроле Авео», н.з. НОМЕР_1 , синього кольору, 2007 року випуску вартістю 125 209 гривень 07 копійок, що на праві власності належить потерпілій ОСОБА_11 . Домовленість була така, що він виплачує кредит по автомобілю і потім забирає його собі. Якийсь період часу він оплачував кошти, а потім виникли фінансові труднощі і платити він перестав. Автомобіль не повернув. Зараз повністю відшкодував шкоду потерпілій. Щиро кається у вчиненому.
Показання ОСОБА_6 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин злочину, добровільності та істинності його позиції.
Потерпіла ОСОБА_11 надала до суду нотаріально завірену заяву про те, що ОСОБА_6 відшкодував завдану їй шкоду в розмірі 41 000 грн. Матеріальних та моральних претензій не має.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України дослідження доказів по даному кримінальному провадженню, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 щодо часу, місця, способу, виду і розміру шкоди, мотиву та мети, форми вини, які ніким не оспорюються, визнано недоцільним у зв'язку із відсутністю сумнівів щодо правильного розуміння їх змісту учасниками судового провадження, добровільності їх позицій.
Таким чином, допитавши обвинуваченого ОСОБА_6 , дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують його особу, суд приходить до висновку про доведеність вини ОСОБА_6 у привласненні чужого майна, яке перебувало у його віданні, а тому знаходить правильною кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 191 КК України.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного і обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_6 , відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття, добровільне відшкодування завданої шкоди.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_6 , відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.
Суд враховує, що обвинувачений не перебуває на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра, раніше не судимий, має на утриманні малолітню дитину 2017 р.н., ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що вказане кримінальне правопорушення відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості (в редакції станом на 11.07.2014), думку державного обвинувача, потерпілої, особи винуватого, та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції ч. 1 ст. 191 КК України (в редакції станом на 11.07.2014), у виді штрафу без позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю.
Щодо додаткового покарання - позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю обвинуваченому, суд бере до уваги правову позицію, викладену у постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18.07.2024, справа № 755/12817/21, а саме: санкцією ч. 1 ст. 191 КК (у редакції, чинній на час вчинення кримінального правопорушення) передбачено як основне покарання, в тому числі, у виді обмеження волі на строк до чотирьох років, так і додаткове покарання у виді позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Вирішення питання про застосування чи не застосування такого додаткового покарання як позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, є дискреційними повноваженнями суду, при цьому є правом суду, а не обов'язком, як про це у своїй касаційній скарзі зазначив прокурор.
ККС вважає, що з урахуванням тяжкості вчиненого особою кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії нетяжких злочинів, беручи до уваги, наявність обставин, передбачених ст. 66 КК, які пом'якшують покарання (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку) та відсутність обставин, які обтяжують покарання, даних про особу засудженої, яка є раніше не судимою, має неповнолітню дитину на утриманні, на обліках у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, призначене останній судами попередніх інстанцій покарання у вигляді обмеження волі, яке з урахуванням санкції ч. 1 ст. 191 КК та положень ч. 2 ст. 61 КК, є мінімальним для даного виду покарання, з огляду на вимоги статей 50, 65 КК узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу та є достатнім для виправлення засудженої і попередження вчинення нею інших кримінальних правопорушень
Виходячи з вищенаведеного, враховуючи вищевикладені характеризуючі обставини та обставини, що пом'якшують покарання, суд приходить до висновку про те, що додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до обвинуваченого ОСОБА_6 не слід застосовувати.
Суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Процесуальні витрати суд вирішує відповідно до вимог ст. 124 КПК України.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_6 не обирався.
Керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд
ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу врозмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень в дохід держави без позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів, а саме: за проведення експертизи № 244 від 21.07.2015 у розмірі 491 грн 04 коп.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Києва шляхом подачі апеляції протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку негайно після його проголошення вручити прокурору, обвинуваченому, захиснику та направити потерпілій.
Суддя: ОСОБА_1