Справа №: 343/1195/24
Провадження №: 2/343/437/24
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2024 року м. Долина
Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:
судді Монташевич С. М.,
з участю: секретаря судового засідання - Шикор Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Долинського районного суду Івано-Франківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 343/1195/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,
за участю: позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Коцковича Р.В.,
представника органу опіку та піклування Долинської міської ради - Яремій Н.Б.,
Стислий виклад позицій сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:
адвокат Коцкович Р.В. від імені ОСОБА_1 подав до суду вищевказану позовну заяву, в якій просить позбавити відповідачку батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 певний період часу перебували та проживали в незареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час відповідачка покинула сім'ю, не піклується про неї, матеріально не підтримує. Малолітній син залишився на його вихованні та утриманні. Мама ним не цікавиться, вона самоусунулась від його виховання та матеріального забезпечення. Відповідачка виїхала за кордон, не спілкується з дитиною, не займається її вихованням, не цікавиться станом здоров'я, навчанням, розвитком. Щоб уникнути негативного впливу матері на дитину і подано даний позов до суду. Після позбавлення відповідачки батьківських прав ОСОБА_1 матиме змогу в повній мірі реалізувати свої майнові та немайнові права щодо дитини. На даний час тільки він займається вихованням та утриманням сина, дбає про його добробут та здоров'я.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити. Додатково вказав, що вони з відповідачкою проживали в незареєстрованому шлюбу, під час якого у них народилася дочка, яка на даний час досягла повноліття. Коли ОСОБА_2 вдруге завагітніла, вона не хотіла народжувати, але він наполіг на цьому, вказавши, що самостійно виховуватиме дитину. Із народження син проживав із ним. Коли він почав відвідувати школу, відповідачка виїхала за кордон, де створила іншу сімю, повідомивши, що її новий чоловік не хоче її дитини від іншого чоловіка. З цього часу він більше 7 років проживає із сином сам, піклується про нього, утримує його. Натомість ОСОБА_2 не бажає з дитиною спілкуватись, не допомагає їй матерільно, хоча перешкоди у спілкуванні із сином їй не чиняться. З початком війни він телефонував до неї, повідомляв, що у країні важкий стан, що синові потрібна мати, але вона на його слова не реагувала, не виявила бажання забрати хлопчика до себе, навпаки просила не турбувати її та залишити у спокої, оскільки в неї ревнивий чоловік. Зважаючи на те, що відповідачка не хоче спілкуватись із сином, не допомагає йому матерільно, не бере участі в його вихованні, іншого виходу, ніж позбавити її батьківських прав, у нього нема. Також вжиття цього крайнього заходу необхідне йому для отримання документів, щоб мати змогу пред'являти їх на блокпостах та працівникам поліції, в яких тоді не повинно виникати до нього будь-яких питань щодо мобілізації. Вважає, що з моменту визначення місця проживання сина з ним пройшло достатньо часу, щоб відповідачку позбавити батьківських прав. Йому не потрібні від неї і гроші, оскільки він узмозі утримати сина самостійно, звернувся ж із примусовим стягненням аліментів тільки тому, що йому потрібні були такі документи для подання їх до відповідних органів.
Представник позивача - адвокат Коцкович Р.М. у судовому засіданні підтримав позицію свого довірителя, просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково зазначив, що дійсно положення Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", у тому числі, слугували підставою для звернення до суду з даним позовом. При цьому основною підставою є те, що матір вже біля 7 років як самоусунулася від виконання своїх обов'язків щодо дитини. Позивач не хотів вживати крайніх заходів щодо неї, не прагнув позбавляти відповідачку материнства, однак її поведінка ще під час вагітності вказувала на те, що дитина їй не потрібна і тільки обіцянки позивача, що він буде самостійно виховувати її, сприяли її народженню. ОСОБА_1 самостійно виховує сина, утримує його і бажає це робити надалі. Однак під час виховання дитини виникають ситуації, за яких потрібна згода матері, а такої згоди він отримати не може, тому позбавлення батьківських прав відповідачки буде сприяти можливості реалізації щодо сина прав та обов'язків в повній мірі та відповідатиме його інтересам. Позивач також зможе спокійно возити дитину до школи, на гуртки та не перейматиметься, що вона залишиться без нього в разі його мобілізації, так як інших осіб, які б могли приглянути за сином сторін нема, а мати не бажає цього робити, що підтвердила у своїх нотаріально посвідчених заявах.
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, відзиву на позов не подавала, натомість стороною позивача до матеріалів справи долучено її нотаріально посвідчені заяви, в яких вона вказала, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свою позицію мотивувала тим, що у неї є нова сім'я та інший чоловік, якому її дитина не потрібна, а вона не бажає жертвувати своїм особистим щастям та життям заради дитини, в якої є батько, який і так нею постійно опікується та з яким вона проживає (а.с. 21, 57-59).
В судовому засіданні представниця органу опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Долинської міської ради ОСОБА_4 вказала, що комісією з питань захисту прав дитини міської ради були вивчені надані ОСОБА_1 документи. При цьому останній подав ті ж документи, що і подавав під час вирішення спору про визначення місця проживання його малолітньої дитини. Серед наданих матеріалів був акт обстеження, яким підтверджувалося, що за місцем проживання хлопчика батьком забезпечені належні умови проживання. Мати з ними не проживає, перебуває за кордоном. Комісія ж за місцем проживання позивача не виїжджала, виходила з даних, які містилися у наданих документах. Із директором школи та старостою села також не спілкувалась, оскільки від них були подані відповідні документи. На засідання комісії викликалися сторони. Був присутній ОСОБА_1 зі своїм малолітнім сином ОСОБА_3 . Члени комісії спілкувались з ними. Після їх заслуховування та на основі наданих документів комісія колегіально прийняла рішення про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідачки щодо її малолітнього сина ОСОБА_3 , що підтримує вона і під час розгляду справи.
Заяви та клопотання сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, процесуальні дії у справі:
ухвалою суду від 05.06.2024 відкрито провадження у даній справі, призначено провести підготовче судове засідання за участю сторін, зобов'язано орган опіки та піклування Долинської міської ради Івано-Фрканківської області надати висновок на виконання своїх повноважень щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
24 червня 2024 року представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 30.07.2024 продовжено строк проведення підготовчого провадження.
14 серпня 2024 року на адресу суду надійшов висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батькіських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
03 вересня 2024 року представник позивача подав клопотання про допит свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а також клопотання про долучення доказів, серед яких заява відповідачки, в якій вона не заперечила проти позбавлення її батьківських прав, які просив вирішувати за його відсутності.
Зважаючи на те, що відмова матері від дитини є неправогзідною, суд подані стороною позивача заяви відповідачки, в яких вона не заперечила проти позбавлення її батьківських прав, не прийняв як визнання позову, оскільки такі суперечать закону та інтересам малолітньої дитини, а тому рішення в підготовчому судовому засідання не приймалося, ухвалою суду від 03.09.2024 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.
В судових засіданнях 15.10.2024 заслухано малолітнього ОСОБА_3 , 12.11.2024 допитано свідків.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:
як встановлено в судовому засіданні, сторони не перебували в зареєстрованому шлюбі. Під час фактичних шлюбних відносин у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 13).
Згідно із даними Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до ст. 126, 133, 135 СК України № 00043459213 від 06.02.2024, відомості про батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , записані відповідно до ст. 126 СК України (а.с. 20), тобто за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.
Відповідно до витягів з Реєстру територіальної громади від 14.12.2023, ОСОБА_1 (з 04.11.1993) та ОСОБА_3 (з 15.02.2012) зареєстровані в АДРЕСА_1 (а.с. 18, 19).
Відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована в АДРЕСА_2 (а.с. 27). Як вбачається із даних її закордонного паспорта, вона з 2018 року регулярно виїжджає за межі України, у 2019, 2023 та 2024 роках отримувала візи, які давали їй право перебувати у відповідній країні безперервно до 1 року, у 2021, 2023 та 2024 роках приїжджала в Україну, де перебувала певний час (а.с. 10-12).
На підставі рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 19.04.2024, яке набрало законної сили 30.05.2024, малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено на проживанні з батьком ОСОБА_1 (а.с. 63-65).
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 22.04.2024, яке набрало законної сили 23.05.2024, ухвалено проводити стягнення аліментів із ОСОБА_2 на корисить ОСОБА_7 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Стягнення аліментів розпочати з 29.02.2024 і проводити до досягнення дитиною повноліття (а.с. 61-62).
На підставі рішення суду від 22.04.2024 видано виконавчий лист (а.с. 66), однак чи пред'явлений такий до примусового виконання та чи стягуються аліменти або ж сплачуються добровільно доказів суду не надано.
Згідно із даними, які містяться в характеристиці ОСОБА_1 , виданій Тростянецьким старостинським округом 16.08.2024, останній проживає в с. Слобода Долинська, на даний момент не працює, з мамою неповнолітнього сина ОСОБА_2 в шлюбі не перебуває, разом не проживають. Виховує сина самостійно. Громадський порядок не порушував, скарг на нього не поступало (а.с. 69).
Відповідно до актів обстеження від 14.12.2023, від 14.02.2023 та № 74 від 12.08.2024, складених старостою з участю сусідів, під час обстеження встановлено, що ОСОБА_1 проживає разом з сином ОСОБА_3 . З мамою сина в шлюбі не перебуває, разом не проживають, спільне господарсьво не ведуть. Мама участі у вихованні дитини не бере (а.с. 16, 17 68).
У судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показала, що вона є сусідкою позивача через паркан. Знає, що він займається сином, відправляє до школи та зустрічає з неї. Хлопчик доглянутий, завжди з батьком. Дружину позивача давно не бачила, вони з нею знайомі, так як проживали по сусідству, інколи спілкувались, зустрічаючись на своїх подвір'ях. Коли у сторін народилися діти, вони проживали разом. За яких обставин вони згодом розійшлись, їй не відомо. Не відомо їй і щоб відповідачка вчиняла аморальні вчинки. Однак ОСОБА_1 вже тривалий час сам живе з хлопчиком і самостійно займається його вихованням. Позивач не працює, але має трактор, тому вміє підзаробити з його допомогою. Робить те, що люди його попросять, так як добрий господар та все вміє зробити.
Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні показала, що вона є кумою позивача та хресною мамою його сина. Вони з відповідачкою знайомі з дитинства, жили на одній площадці. У 2016 році вони почали їздити за кордон. Вона (свідок) приїжджала додому частіше, відповідачка - рідше. Коли остання завагітніла вдруге, то не хотіла народжувати, але вони вмовили її залишити дитину. Однак після народження сина, ОСОБА_2 знову почала їздити за кордон. Спочатку вона приїжджала в Україну, а потім перестала. Останні роки ОСОБА_3 живе тільки з татом. Вона спілкувалася з відповідачкою з цього приводу, на що остання повідомила, що вона хоче трохи пожити для себе, має іншого чоловіка, а син має тата. Дитина усім забезпечена. Тато водить його на гуртки. Старша дочка сторін повнолітня, також проживає за кордоном. Відповідачка в Україні не працювала, жила за рахунок позивача. Може вона і передає дитині подарунки, але ОСОБА_3 їй таких не показував. Хлопчик дуже прив'язаний до тата, вони постійно разом, дуже близькі. Коли відповідачка приїжджала, то вона була дома біля тижня, з дитиною у них такої прив'язаності не було. Вона навіть не думала забрати дитину, незважаючина те, що в Украіні війна і позивача можуть мобілізувати. Зараз вона (свідок) перебуває у декреті, за кордон не їздить. ОСОБА_2 вже біля 5 років не бачила.
В довідках зі шкільних закладів № 6 від 24.01.2023, № 83 від 20.12.2023 та № 38 від 12.08.2024 вказано, що ОСОБА_1 виконує свої обов'язки щодо виховання та навчання сина ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_2 не виконує такі свої обов'язки, часто перебуває за межами Украни, не спілкується з дитиною в повному обсязі, який є необхідний для її нормального розвитку, не відвідує батьківські збори, ігнорує дзвінки від класного керівника, не цікавиться життям класу. Мати не знаходить спільної мови з дитиною, не приходить до єдиної думки та допускається суперечок у принципових питаннях, не спілкується з дитиною в тому обсязі, який є необхідним для її нормального розвитку. Психологом закладу було проведено ряд бесід, на основі яких встановлено, що син має тісий зв'язок з батьком. У зв'язку з цим відповідальність за виховання та навчання сина рекомендовано покласти на батька ОСОБА_1 , тому що дитина потребує більшого піклування, догляду та опіки (а.с. 14, 15, 67).
Як вбачається з повідомлення КНП "Центр первинної медичної допомоги" Долинської міської ради Івано-Франківської області № 10/01-20 від 16.08.2024, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в лікаря-педіатра ОСОБА_12 . Зі слів лікаря-педіатра, ОСОБА_3 неодноразово звертався за медичною допомогою з приводу простудних захворювань та профілактичних оглядів у супроводі батька ОСОБА_1 (а.с. 70).
Як вказує позивач, ОСОБА_2 не виконує свої материнські обов'язки, не цікавиться сином, тому є підстави для позбавлення її батьківських прав.
До матерілів справи стороню позивача долучено нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 від 20.02.2024, у якій вона висловила свою позицію щодо спору про визначення місця проживання дитини, який розглядався в рамках цивільної справи № 343/182/24, та вказала, що вона не бажає, щоб її син проживав з нею. Вона постійно знаходиться з межами території України, де влаштовує своє особисте життя, постійно проживає та працює. На територію України майже не приїжджає, тому не має змоги виховувати та доглядати за своєю дитиною. Цим займається тільки батько ОСОБА_1 , чого вона не заперечує. За кордоном у неї є інша сім'я та чоловік, якому її дитина не потрібна. Вона не бажає жертвувати своїм особистим щастям та особистим життям заради дитини, в якої є батько, з яким він постійно проживає. При цьому серед іншого остання зазначила, що визнає заявлені до неї позовні вимоги (в разі їх заявлення) щодо позбавлення її батьківських (материнських) прав та не заперечує проти ухвалення судом рішеня про задоволення такого позову ОСОБА_1 до неї про позбавлення її батьківських прав, оскільки насправді її батьківські обов'язки по відошенню до сина ОСОБА_3 вже тривалий час і постійно не виконуються, як і надалі вони не будуть виконуватися (а.с. 21).
Крім того представником позивача долучено і нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 від 20.08.2024, яка перекладена на українську мову, в якій остання повідомила, що, повністю розуміючи значення своїх дій та їх правових наслідків, без будь-якого примусу зі сторони та відповідно до свого дійсного волевиявлення, стверджує, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 57-60).
Як вбачається з висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав, затвердженого рішенням виконавчого комітету від 09.08.2024 № 1099, орган опіки та піклування Долинської міської ради вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по відношенню до її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У висновку серед іншого вказано, що питання про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до її малолітнього сина було розглянуто комісією з питань захисту прав дитини міської ради 06.08.2024. Члени комісії заслухали батька дитини ОСОБА_1 , який повідомив, що мати не цікавиться дитиною та не бере участі в її вихованні, тому просить позбавити її батьківських прав. ОСОБА_2 на засідання комісії не з'явилася, проте, як вбачається з позовної заяви, добровільної згоди на самостійне виховання дитини батьком вона не дала, а до матеріалів справи долучена копія нотаріально завіреної заяви тільки щодо визначення місця проживання її сина з батьком, а не про згоду на позбавлення її батьківських прав. Комісією також було взято до уваги те, що в матеріалах справи відсутня інформація про вжиті заходи зі сторони батька щодо стягнення аліментів на утримання дитини, тобто немає документального підтвердження про наявність/відсутність заборгованості по аліментах на підтвердження ухилення матері від матеріального утримання дитни. Відтак комісією встановлено, що обставин для пітвердження факту свідомого ухилення від виконання батьківських обов'язків матір'ю ОСОБА_2 недостатньо (а.с. 51-53).
В судовому засіданні було заслухано думку малолітнього ОСОБА_3 , який суду вказав, що він живе з татом давно. Навчається в Тростянецькій школі. З мамою не спілкувався давно, вона йому не телефонує. Він має її номер телефону, але ні вона, ні він їй не дзвонить, нічого не пише. Знає, що мама за кордоном, але де саме вона, йому не відомо. Він живе з татом та хоче і надалі проживати з ним, оскільки їм добре разом. Мама його до себе не кликала за кордон. Він має сестру. У них спільні мама і тато. Сестра живе за кордоном, мабуть у Чехії. З сестрою він спілкується, коли вона приїжджає в Україну, вона навідує їх, але про маму вони не говорять. Коли він йшов до школи, мами уже не було. З ним завжди був тато, який його возить і на різні гуртки, все йому купує. Мама була поруч, коли він був іще маленький. Він пригадує її на вигляд, вона була трохи зла, сварилася, але він би хотів, щоб мама була.
Оцінка суду:
заслухавши сторону позивача, думку малолітньої дитини, вивчивши зміст заяв по суті спору, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши таким чином фактичні обставини справи, беручи до уваги висновок органу опіки та піклування, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене "згідно із законом", відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року).
Відповідно до положень ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства", сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Частиною 3 статті 4 СК України встановлено, що кожна особа має право на проживання в сім'ї.
Згідно із вимогами ч. 1-3 ст. 5 СК України, держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї та забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст. 18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі "Хант проти України" ЄСПЛ наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).
Відповідно до вимог ст. 150, 157 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Як визначено положеннями ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства", на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Згідно із ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України (статті 164-167).
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків (Постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, провадження № 61-12023св18, Постанова Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц, провадження № 61-4022 св 19).
Такі ж роз'яснення щодо можливості застосування виключного заходу впливу на батьків містяться у п.п. 15, 16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.03.2007 № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", де також зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Виключний характер позбавлення батьківських прав пояснюється тим, що воно може бути здійснено тільки судом. З цієї ж причини встановлений вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав, який охоплює всі можливі способи порушення батьками прав і інтересів дитини.
Будь-яка з підстав для позбавлення батьківських прав, перелічена у ст. 164 СК України, є критерієм протиправної поведінки батьків по відношенню до своєї дитини.
Позивач, як на підставу своїх позовних вимог посилається на положення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, згідно з якими мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
З урахуванням тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, а також вищеописаних нормативних актів та позицій ВС, суд, перевіряючи наявність підстав для позбавлення батьківських прав відповідачки, встановлює, в тому числі, чи ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини є винною поведінкою матері та свідомим нехтуванням нею своїми обов'язками.
Суд також бере до уваги зауваження Європейського суду з прав людини про те, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, в якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення у справі "Мамчур проти України", № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов'язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з'ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (пункт 48 рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України").
Таким чином, суд при вирішенні даного спору зважає на те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Доведення ж обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, про що зазначено у позовній заяві, покладено на позивача, який в силу вигог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.
Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та грунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанова Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 461/7387/16-ц).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач на підтвердження позовних вимог до позовної заяви не долучає будь-яких доказів умисного невиконання відповідачкою її материнських обов'язків щодо сина, що негативно впливає на нього. Долучені ж стороною позивача докази тільки вказують на те, що син сторін проживає з батьком, який належним чином займається вихованням хлопчика, бере участь у його навчанні та лікуванні, а відповідачка перебуває за кордоном, що не є належними та допустимими доказами винної поведінки ОСОБА_2 щодо умисного злісного ухилення від виконання нею батьківських обов'язків. Не підтвердили будь-яких виключних обставин, які вказують на наявність виняткового випадку для позбавлення батьківських прав, в судовому засіданні і допитані свідки. При цьому тільки сам факт перебування відповідачки за кордоном не може бути безумовною підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки під час розгляду справи достеменно не встановлено, які саме життєві обставини, які можуть мати тимчасовий характер, спонукали її до такого рішення (матеріальне становище, сімейні обставини, запровадження карантинних заходів, уведення воєнного стану на території України, тощо).
Не встановлено і обставин, які свідчили б про аморальний спосіб життя відповідачки, зловживання алкогольними напоями, вчинення насильства стосовно дитини або ж наявність у відповідачки особливостей, які становлять реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку, чи здійснення нею негативного впливу на нормальне самоусвідомлення дитини, що вказує на відсутність впливу будь-яких негативних факторів на неї.
Також позивачем не доведено, в чому будуть полягати позитивні зміни в житті самої дитини в разі застосування до відповідачки такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав. Щодо тверджень його представника про те, що таким чином його довіритель матиме можливість в повній мірі реалізовувати свої права щодо дитини та зможе вільніше пересуватися в його ж інтересах, суд ставиться критично, оскільки такі обставини не є визначеними законодавством підставами для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав. Більше того, зазначаючи про те, що позивач вже більше 7 років самостійно виховує дитину, оскільки від такого самоусунулася відповідачка, він лише протягом останнього року активно почав вчиняти дії щодо узаконення факту перебування тільки на його утриманні та вихованні сина (звернувся з позовом про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав), що дає підстави вважати, що до цього часу будь-які питання з приводу відсутності мами у житті його сина не були актуальними, а є такими в даний час у зв'язку з можливістю отримати відстрочку від мобілізації.
Щодо тверджень про неналежне виконання ОСОБА_2 свого обов'язку із утримання дитини, то суд зазначає, що на користь позивача ухвалене рішення про стягнення з відповідачки аліментів на сина, а відтак, у разі пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання, її обов'язок щодо дитини буде виконуватися у примусовому порядку і дитина матиме змогу отримувати матерільне забезпечення від мами.
Даючи оцінку поданим від імені ОСОБА_2 заяв, у яких вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
З огляду на викладені норми права, заяви відповідачки, в яких вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, фактично визнавши позов ОСОБА_1 , суд розцінив як такі, що не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Відтак, суд не прийняв таку відмову в підготовчому судовому засіданні та призначив справу до розгляду, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме ч. 3 ст. 155 СК України, та порушує інтереси малолітньої дитини.
Верховний Суд у постанові від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22 також наголосив на тому, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України, для позбавлення батьківських прав.
Також при розгляді даної справи суд враховує і висновок органу опіки та піклування, який, провівши бесіди як з позивачем, так і з дитиною, вважав за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 . При цьому суд критично ставиться до тієї частини висновку, в якій комісія зазначила, що до матеріалів справи була долучена копія нотаріально завіреної заяви відповідачки тільки щодо визначення місця проживання її сина з батьком, а не про згоду на позбавлення її батьківських прав, оскільки така згода в описаній ними заяві є, що свідчить про неуважність даного органу при вивченні наданих матеріалів, однак така згода в силу вищеописаних положень є неправозгідною, а відтак не могла бути покладена в основу висновку органу опіки та піклувння, на якого покладені обов'язки щодо забезпечення якнайкращих інтересів дитини.
В судовому засіданні малолітній ОСОБА_3 підтвердив свою прихильність до тата, при цьому не повідомив нічого поганого про свою маму, окрім відсутності спілкування з нею, хоча таке могло мати місце і в силу сформованої думки батьком, з яким він проживає та до якого сильно прив'язаний.
Таким чином, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу впливу як позбавлення її батьківських прав. Матеріали справи не містять доказів, які вказують на наявність виняткового випадку для позбавлення батьківських прав, яке є крайнім заходом вирішення сімейних питань, а також достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. При цьому, суд ураховує інтереси дитини, які полягають в забезпеченні її права на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості, розірвання ж сімейних зв'язків означатиме позбавлення дитини її коріння, спорідненості дитини з мамою і за відсутності виключних обставин позбавлення батьківських прав суперечитиме інтересам дитини, а відтак суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.
Разом з тим, оскільки встановлено, що на даний час ОСОБА_1 займається вихованням та утриманням сина, а відповідачка не приймає активної участі у спілкуванні з дитиною, хоча не позбавлена змоги реалізувати таку можливість за допомогою широкого спектру дистанційного зв'язку, натомість формально відмовляється від сина, що свідчать про недостатньо сумлінне відношення до виконання нею батьківських обов'язків щодо виховання дитини, суд вважає за необхідне попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дитини, а на Службу у справах дітей Долинської міської ради як орган опіки та піклування покласти контроль за виконанням батьківських обов'язків відповідачкою.
У разі небажання відповідачки в подальшому змінити своє ставлення до виконання батьківських обов'язків, позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду із аналогічним позовом.
Розподіл судових витрат:
частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача понесених ним судових витрат, які позивач і так просив залишити за ним.
На підставі вищевикладеного, ст. 3, 9, 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, ст. 51 Конституції України, ст. 4, 5, 7, 150, 157, 155, 164 СК України, ст. 81, 206 ЦПК України, ст. 11, 12 Закону України "Про охорону дитинства", керуючись ст. 258, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Покласти на огран опіки та піклування Долинської міської ради контроль за виконанням батьківських обов'язків відповідачкою ОСОБА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідачка: ОСОБА_2 , зареєстрована в АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Повний зміст рішення буде складено до 22 листопада 2024 року.
Суддя Долинського районного суду С. М. Монташевич
Повний зміст рішення складено 22 листопада 2024 року.