Справа№ 938/1147/24
Судове провадження № 1-кп/938/144/24
22 листопада 2024 року селище Верховина
Верховинський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
представника потерпілого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за №12024091130000092 від 15.08.2024 року про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та фактично проживаючого в АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, одруженого, пенсіонера, з базовою загальною середньою освітою, раніше не судимого, -
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України,
ОСОБА_4 вчинив крадіжку (таємно викрав чуже майно) в умовах воєнного стану, тобто скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.
Кримінальне правопорушення вчинив за таких обставин.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан з 05.30 годин 24.02.2022 року строком на 30 діб. Надалі строк дії воєнного стану в Україні продовжувався, в тому числі указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23.07.2024 року № 469/2024, затвердженого Законом України від 23.07.2024 року №3891-ІХ строком на 90 діб.
ОСОБА_4 , перебуваючи 13.08.2024 року близько 06.00 годин у лісовому масиві неподалік свого господарства, що розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , побачив заготовлений під завантаження ліс-кругляк хвойної породи, який розроблявся працівниками філії Верховинське лісове господарство ДП «Ліси України» в межах прохідної рубки в кварталі №30 виділу №56 лісової ділянки №1 Красницького лісництва, після чого в нього виник умисел на таємне викрадення вищевказаного лісу-кругляка в умовах воєнного стану.
ОСОБА_4 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна з корисливого мотиву з метою особистого збагачення, цього ж дня близько 16.00 годин попросив у знайомого ОСОБА_6 , в користуванні якого є вантажний автомобіль марки «УРАЛ-375Н», перевезти вищевказаний ліс-кругляк хвойної породи з лісового масиву до його домогосподарства, при цьому не повідомляючи ОСОБА_6 про свої наміри на вчинення таємного викрадення чужого майна.
Далі цього ж дня близько 18.00 годин ОСОБА_4 , реалізуючи умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, діючи з корисливого мотиву з метою особистого збагачення, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану шляхом вільного доступу за допомогою ОСОБА_6 , якому не було відмо про злочинні наміри на вчинення таємного викрадення чужого майна, 13.08.2024 року близько 20.00 годин таємно викрав із верхнього складу Красницького лісництва філії Верховинське лісове господарство ДП «Ліси України» шляхом навантаження на кузова автомобіля марки «УРАЛ-375Н» з реєстраційним номером НОМЕР_1 ліс-кругляк хвойної породи в кількості 25 колод загальною кубомасою 7,285 куб. м. загальною вартістю 12147,82 гривень, після чого покинув місце вчинення кримінального правопорушення.
У результаті злочинних дій ОСОБА_4 було завдано філії Верховинське лісове господарство ДП «Ліси України» майнової шкоди на суму 12147,82 гривень.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненому визнав повністю, вказавши, що погоджується зі всіма обставинами інкримінованого йому кримінального правопорушення, які зазначені в обвинувальному акті щодо нього. Просить його суворо не карати, не позбавляти волі. Також зазначив, що дійсно 13.08.2024 року зранку пішов у ліс по гриби, де виявив на ескададі деревину (ліс), яку вирішив забрати, щоб використати на ремонт будівлі. Пішов до ОСОБА_7 , в якого є вантажний автомобіль. Сказав йому, що виписав деревину та щоб він ту деревину йому привіз. Того ж дня ввечері погрузили в лісі вищевказану деревину на автомобіль ОСОБА_7 та виїхали з лісу, але по дорозі транспортний засіб поламався, тому його з деревиною залишили на дорозі, а самі пішли додому. Наступного дня до нього прийшов лісник, якому він признався, що взяв ліс. Зазначив, що погоджується з вартістю та кількістю викраденого майна, яке повернув добровільно потерпілому.
Оскільки обвинувачений визнає свою вину повністю, то не заперечував щодо того, щоб суд не допитував свідків по даній справі, не досліджував письмові докази. Його позиція є добровільною та істинною, розуміє, що в разі оскарження вироку він буде позбавлений права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку (а.с.47).
Представник потерпілого та прокурор у судовому засіданні не заперечували щодо розгляду даного кримінального провадження без дослідження доказів щодо тих обставин, які обвинуваченим не оспорюються. Представник потерпілого просив суд суворо не карати обвинуваченого.
Враховуючи показання обвинуваченого, а також те, що він не оскаржує фактичні обставини справи, які вказані в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, не наполягає на дослідженні інших доказів у справі, розуміє неможливість в подальшому оскаржити дані фактичні обставини в апеляційному порядку, у суду не має сумнівів в добровільності та правдивості його позиції, тому відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України дослідження доказів відносно фактичних обставин справи визнано судом недоцільним, у зв'язку з чим суд обмежив їх дослідження допитом обвинуваченого та матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого та/або стосуються речових доказів по справі, а також, дослідженням досудової доповіді, складеної працівником Верховинської РС філії державної установи «Центр пробації» в Івано-Франківській області.
При призначенні покарання суд враховує, що у ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Ізмайлов проти Росії» (рішення від 16.10.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи». Також у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 9.06.2005 року) та «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.02.2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним».
Крім того, загальні засади призначення покарання визначені в ст. 65 КК України, відповідно до якої покарання призначається 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. А згідно з ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
До обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 , суд відносить те, що він щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, добровільно відшкодував завданий збиток.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , не встановлено (а.с.5).
Суд також враховує особу винного ОСОБА_4 . Зокрема, вивченням особи обвинуваченого встановлено, що він ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.48-49), його місце проживання: присілок Плай селища Верховина Верховинського району Івано-Франківської області (а.с.49,52), раніше не судимий (а.с.50), на обліку в психоневрологічному та наркологічному кабінеті не знаходиться (а.с.51), позитивно характеризується за місцем проживання (а.с.47).
Згідно з досудовою доповіддю Верховинського РС філії державної установи «Центр пробації» в Івано-Франківській області від 19.11.2024 року - ризик вчинення ОСОБА_4 повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, ризик небезпеки для суспільства - середній. На думку органу пробації, виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 можливе без застосування покарання, пов'язаного з обмеженням чи позбавленням волі, у разі, якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним накладення на правопорушника обов'язків: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації ( а.с. 32-37).
У ч. 2 ст. 4 КК України закріплено, що кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Впродовж періоду з часу вчинення інкримінованого ОСОБА_4 вказаного кримінального правопорушення та по час ухвалення судом даного вироку не набирав чинності закон про кримінальну відповідальність, яким скасовувалася б кримінальна протиправність діяння, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, пом'якшувалася б кримінальна відповідальність за його вчинення або іншим чином поліпшувалося становище обвинуваченого.
Відповідно до ч. 4 ст.185 КК України (в редакції закону, що діяв на час вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення, тобто станом на 13.08.2024 року) України крадіжка, вчинена в умовах воєнного стану, карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
Таким чином, санкцією ч. 4 ст. 185 КК України передбачено тільки покарання у виді позбавлення волі.
Враховуючи вищевказане, суд вважає, що призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі, яке в санкції ч. 4 ст. 185 КК України закріплене, як безальтернативне, може бути "надмірним тягарем" для нього, що призведе до порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також не сприятиме досягненню мети покарання, яка полягає у виправленні засудженого, його вихованні та соціальній реабілітації.
Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення (тяжкий злочин), особу винного ( не судимий, пенсіонер), обставини, що пом'якшують його покарання (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку), суд дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, у зв'язку з чим слід обвинуваченого звільнити від відбування покарання з випробуванням, застосувавши ст.ст.75,76 КК України.
На думку суду, іспитовий строк, необхідний для того, щоб обвинувачений ОСОБА_4 довів своє виправлення без реального відбування покарання, підлягає визначенню тривалістю один рік, з покладенням обов'язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Суд вважає, що покарання у виді позбавлення волі з подальшим звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік відповідає загальним засадам призначення покарання згідно з ст. 65 КК України та меті кримінального покарання, що визначена ст. 50 КК України, узгоджується з принципом індивідуалізації покарання, та є справедливим.
За приписами ч. 1 ст. 165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду в разі набрання ним законної сили.
Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_4 під час судового провадження не обирався.
Цивільний позов не заявлено, витрати на проведення судових експертиз в даному кримінальному провадженні відсутні.
Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України, одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, суд зобов'язаний вирішити питання про скасування арешту майна та про долю речових доказів у порядку ч. 9 ст. 100 КПК України.
Постановою від 15.08.2024 року (а.с.55-56) визнано речовими доказами в кримінальному провадженні №12024091130000092 від 15.08.2024 року автомобіль марки «УРАЛ-375Н» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителю АДРЕСА_2 , та на момент вилучення перебував у користуванні ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителю присілок Плай селища Верховина Верховинського району Івано-Франківської області, та ліс-кругляк хвойної породи в кількості 25 колод загальною кубомасою 7,285 куб. м., які передано на відповідальне зберігання лісничому Красницького лісництва філії Верховинське лісове господарство ДП «Ліси України» (а.с.57).
Автомобіль марки «УРАЛ-375Н» з реєстраційним номером НОМЕР_1 на праві власності належить ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою слідчого судді Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 19.08.2024 року (а.с.58-59) накладено арешт на вищевказане майно.
Як вбачається з правової позиції Верховного Суду, викладеній колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 11.11.2021 року в справі № 185/5823/20, провадження № 51-2086км21, оскільки за змістом п. 2.2 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 124 від 11.02.2009 року в редакції постанови Кабінету Міністрів № 1029 від 26.09.2011 року, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб, то відповідно фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.
Згідно з Конституцією України та Законом України "Про міжнародні договори і угоди", чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950р.), учасником яких є Україна.
У ст. 1 Протоколу №1 (1952р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції").
Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції" від 22.09.1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10.05.2007 року). Будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21.02.1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державнихорганів.
Крім того, ч. 1 ст. 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У ч. 1 ст.100 КПК України передбачено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю. Одночасно в п.4 ч. 9 ст. 100 КПК України передбачено, що майно, яке було предметом, знаряддям кримінального правопорушення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення конфіскується, крім того, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання., тоді таке майно повертається власнику (законному володільцю).
Враховуючи вищевказане, суд вважає, що речові докази в цій справі слід повернути власникам (законним володільцям).
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 349, 368-371, 373, 374 КПК України, -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років
На підставі ст.75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк - 1 (один) рік.
Відповідно до вимог ч. 1, ч.3 ст.76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_4 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Верховинського районного суду від 19.08.2024 року на автомобіль марки «УРАЛ-375Н» з реєстраційним номером НОМЕР_1 та ліс-кругляк хвойної породи в кількості 25 колод загальною кубомасою 7,285 куб. м.
Речові докази по справі після набрання вироком законної сили :
- автомобіль марки «УРАЛ-375Н» з реєстраційним номером НОМЕР_1 повернути власнику ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителю с.Нижня Апша Тячівського району Закарпатської області або законному користувачу ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителю присілок Плай селища Верховина Верховинського району Івано-Франківської області;
-ліс-кругляк хвойної породи в кількості 25 колод загальною кубомасою 7,285 куб. м. вважати повернути потерпілому - філії Верховинське лісове господарство ДП «Ліси України».
На вирок суду сторонами може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок суду відповідно до вимог ч.2 ст. 394 КПК України не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до ч. 3 ст.349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно, після його проголошення, вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору.
Суддя ОСОБА_10