21 листопада 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 686/28436/24
Провадження № 11-сс/4820/466/24
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі :
судді-доповідача ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника третьої особи, адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024240000000731 від 01 липня 2024 року, за апеляційною скаргою представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2024 року,
Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 06 листопада 2024 року клопотання прокурора відділу Хмельницької обласної прокуратури ОСОБА_5 задоволено та накладено арешт на майно, яке 01 листопада 2024 року було тимчасово вилучено під час проведення обшуку у квартирі АДРЕСА_1 , а саме на належні ОСОБА_7 ноутбук марки «МSІ», серійний номер № НОМЕР_1 , із зарядним пристроєм; 3 флеш накопичуваxа марки «Тrancend», SIN 131719-0350; мобільний телефон марки «Айфон», моделі «15 Рrо Мах», ІМЕІ НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з сім картою НОМЕР_4 , з тимчасовим позбавленням права розпорядження та користування ним з метою забезпечення збереження речових доказів.
Слідчий суддя місцевого суду мотивував своє рішення тим, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження та обставини кримінального провадження станом на час прийняття рішення вимагають вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
При цьому, доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, слідчим суддею не встановлено.
Представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт майна ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просив ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 06 листопада 2024 року скасувати, постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання прокурора відділу Хмельницької обласної прокуратури ОСОБА_5 про накладення арешту на майно, яке 01 листопада 2024 року було вилучено під час проведення обшуку у квартирі АДРЕСА_1 - відмовити.
Уважав, що ухвала слідчого судді місцевого суду є необґрунтованою та постановлена з порушенням кримінального процесуального закону.
Зазначав, що майно, на яке накладено арешт, не може бути доказом у межах даного кримінального провадження, оскільки орган досудового розслідування не вказав, з огляду на які обставини телефон, комп'ютер та три флеш накопичувачі що вилучені в ОСОБА_7 , є речовими доказами і яким саме критеріям ч.1 ст.98 КПК України вони відповідають, та не обґрунтовано, які саме сліди злочину могли на собі зберегти вилучені речі.
Стверджував, що слідчий незаконно вилучив мобільний телефон, три флешнакопичувачі та ноутбук ОСОБА_7 , це майно не може вважатися тимчасово вилученим з огляду на приписи абз.2 ч.2 ст.168 КПК України, а тому подальше накладення на дане майно арешту є незаконним.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду з викладом змісту судового рішення та доводів апеляційної скарги; представника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів; заперечення прокурора ОСОБА_5 проти апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про таке.
Як вбачається із наданих матеріалів, до слідчого судді надійшло клопотання прокурора про накладення арешту на вищезазначене майно.
Клопотання обґрунтовано тим, що в ході досудового розслідування встановлено, що службові особи приватного підприємства «Рудпол», діючи за попередньою змовою між собою, умисно, всупереч інтересам приватного підприємства зловживають своїми повноваженнями, з метою одержання неправомірної вигоди для себе, що спричинило тяжкі наслідки.
Реалізуючи свій злочинний умисел, власник та директор приватного підприємства ОСОБА_8 , що діє на території однієї з громад Хмельницької області - «Б.В.В.», за попередньою злочинною змовою з 4-ма іншими посадовими особами вказаного приватного підприємства «Р» , а саме « ОСОБА_9 », «Б.І.О.», «Г.Т.І.» та « ОСОБА_10 » відповідно, з метою одержання незаконних прибутків, діючи умисно, тривалий час (2023-2024 роки), незаконно видобувають корисні копалини загальнодержавного значення.
Установлено, що Головним управлінням Національної поліції в Хмельницькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024240000000731 від 01 липня 2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.240, ч.2 ст.364-1 КК України.
01 листопада 2024 року проведено санкціонований обшук квартири АДРЕСА_1 , де проживає ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час проведення якого виявлено та вилучено: ноутбук марки «MSI», серійний номер №К2102N0094742 із зарядним пристроєм та 3 флешнакопичувача марки «Trancend» SIN 131719-0350, які поміщено до сейф-пакету №7286221; мобільний телефон марки «Айфон», моделі «15 Pro Max», ІМЕІ НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 з сім картою НОМЕР_4 , вказаний мобільний телефон поміщено до сейф-пакету №ICR0107080.
Вилучене майно (мобільний телефон, ноутбук та флеш карти), використовувалися власником для зв'язку з іншими фігурантами кримінального провадження для здійснення підприємницької діяльності та може бути використане для доказування місця перебування певної особи в конкретний час, зв'язки цієї особи.
Слідчий суддя, посилаючись на ч.1 ст.170 КПК України, задовольнив клопотання прокурора, з огляду на те, що в судовому засіданні доведено його обґрунтованість.
Колегія суддів погоджується із прийнятим слідчим суддею рішенням з таких підстав.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів ураховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема, щодо накладення арешту на майно.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.ст.132, 167, 170, 171, 172, 173 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Виходячи із положень ст.131 КПК України, арешт майна є окремим видом заходу забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Норми, наведені у ст.132 КПК України, визначають, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;
3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Згідно з положеннями ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Отже, вирішуючи питання про застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, у кожному випадку розгляду відповідних клопотань слідчий суддя повинен:
- перевіряти наявність об'єктивної необхідності та виправданість такого втручання у права і свободи особи;
- з'ясовувати можливість досягнення мети, на яку посилається ініціатор клопотання, без застосування цих заходів;
- враховувати, що обов'язок довести наявність трьох необхідних складових для їх застосування (частина третя статті 132 КПК) покладається на слідчого та/або прокурора;
- взяти до уваги розумність та співрозмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
- враховувати, що докази на підтвердження обставин, викладених у клопотанні про застосування заходів забезпечення, подаються особою, яка заявляє таке клопотання.
Колегія суддів дійшла висновку, що в даному провадженні слідчий суддя вищезазначених вимог закону дотримався, правильно вирішив питання про задоволення клопотання про накладення арешту на майно, врахувавши вимоги кримінального процесуального закону при застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч.2 ст.172 КПК України, клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Тому посилання в апеляційній скарзі, щодо незаконного вилучення майна не заслуговує на увагу.
Накладення арешту на належне ОСОБА_7 майно є виправданим і необхідним для забезпечення кримінального провадження.
Саме з метою того, що вказані матеріальні об'єкти, могли зберегти на собі сліди кримінального правопорушення та могли містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюючись під час кримінального провадження, було долучено як речові докази у кримінальному провадженні.
Дослідивши матеріали провадження, колегія суддів уважає, що вказані речові докази, відповідають вимогам ст.98 КПК України, можуть бути використані, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Наразі наявні достатні правові підстави для накладення арешту на вказане майно.
З урахуванням наведених мотивів, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді місцевого суду.
Як убачається з ухвали, наведені в клопотанні підстави для накладення арешту на майно перевірялися судом першої інстанції. При цьому були з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
Колегія суддів приходить до висновку про те, що незастосування арешту може призвести надалі до наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
З огляду на викладене, зазначені в апеляційній скарзі адвоката в інтересах власника майна підстави, з яких останній просить скасувати ухвалу слідчого судді місцевого суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Указані в апеляційній скарзі обставини не є істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та не слугують в даному випадку підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував усі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому підстав для скасування ухвали слідчого судді немає.
Керуючись ст.ст.98, 170-173, 405, 407, 418, 419, 422, 423 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2024 року про накладення арешту на майно ОСОБА_7 , залишити без змін, а апеляційну скаргу представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт майна ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3