Справа № 944/4807/24
Провадження №2/944/1472/24
22.11.2024 рокум.Яворів
Яворівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді - Колтуна Ю.М.
з участю секретаря судового засідання - Романик Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Яворові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 доОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,
встановив :
позивач ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Юрчак В.В. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, в якому просить визнати за позивачем право власності на земельну ділянку у с. Рясне-Руське, Львівського району, площею 0,0578 га, за кадастровим номером 4625887500:02:000:3661.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 11.09.2023 ОСОБА_1 уклала із ОСОБА_2 попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки. Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мартинишином Г.Р.
За цим Попереднім договором сторони взяли на себе зобов'язання у майбутньому не пізніше 7 днів з дня укладення Попереднього договору укласти Основний договір купівлі-продажу земельної ділянки на умовах визначених цим Попереднім договором. Об'єктом договірних зобов'язань сторін стала земельна ділянка у с. Рясне-Руське, Львівського району, площею 0,0578 га, за кадастровим номером 4625887500:02:000:3661 згідно цільового призначення 01.06 для колективного садівництва. Земельна ділянка належить продавцю на праві приватної власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЛВ №041916, виданого 06.08.1998 Рясне Руською сільською Радою народних депутатів. Сторони домовилися, що оплата вартості земельної ділянки, яка буде предметом Основного договору у сумі 148 578,00 грн. проведена Сторонами до підписання цього Попереднього договору, що підтверджується розпискою продавця про отримання грошових коштів. Обов'язок продавця укласти основний договір у встановлений семиденний строк визначений і п. 3.2.1 Попереднього договору. Водночас продавець згідно п. 3.3.1 Попереднього договору має право на продовження строку (пролонгацію), протягом якого повинен бути укладений Основний Договір, визначеного пунктом 1.1. цього Попереднього Договору, на строк не більше ніж 2 (два) місяці за умови направлення Покупцем письмового попередження Продавцю не пізніше ніж за 3 (три) дні до моменту закінчення терміну, передбаченого пунктом 1.1. цього Попереднього Договору. В такому випадку, терміном укладення Основного Договору, визначеного пунктом 1.1. цього Попереднього Договору вважається дата, зазначена Покупцем у письмовому попередженні Продавця, але яка в свою чергу може бути відстрочена не більше ніж на 2 місяці від дати, встановленої п. 1.1 Попереднього договору. Так Сторони дійшли згоди, що у випадку невиконання чи несвоєчасного виконання продавцем обов'язку, передбаченого п. 3.4.2. Попереднього Договору щодо укладення в майбутньому Основного Договору, до Покупця, за умови сплати в повному обсязі вартості Земельної ділянки, переходять майнові права на земельну ділянку та Покупець набуває право на визнання за собою права власності на таку земельну ділянку, реалізація якого можлива шляхом звернення до суду із вимогою про визнання за Покупцем права власності на таку земельну ділянку (п. 4.3 Попереднього договору.
Оскільки Попередній договір укладений 11.09.2023, враховуючи правила обрахування строків, визначених ст. 253 ЦК України, 7 денний строк на укладення Основного договору почав обраховуватися з 12.09.2023 та закінчився 18.09.2023. Однак, ані 18.09.2023, ні в подальшому відповідач так і не звернувся до позивача із пропозицією укласти Основний договір; більше того, відповідач не звертався до позивача із письмовими повідомленнями про продовження зазначеного строку в порядку п. 3.3.1 Договору.
Так, позивач в повному обсязі виконала усі свої обов'язки за Попереднім договором, однак відповідач необґрунтовано ухилився від укладення основного договору. Відтак, вважає, що внаслідок цього до неї перейшли майнові права на земельну ділянку, тому звертається до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалою судді від 09.10.2024 відкрито провадження у справі і призначено судовий розгляд.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, в матеріалах справа наявна заява її представник адвоката Юрчака В.В. про розгляд справи без участі сторони позивача. Заявлений позов підтримує та просить його задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву, в якій позовні вимоги визнає повністю та просить розглядати справу у його відсутності.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників, які не з'явилися, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов'язки та взаємовідносини сторін.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав та мотивів.
Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.
Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що 11.09.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мартинишином Г.Р
Згідно з пунктом 1.1. Попереднього договору, за цим Попереднім договором сторони беруть на себе зобов'язання у майбутньому не пізніше 7 днів з дня укладення цього Попереднього договору укласти Основний договір купівлі-продажу земельної ділянки на умовах, визначених цим Попереднім договором.
Предметом договору є земельна ділянка площею у с. Рясне-Руське, Львівського району, площею 0,0578 га, за кадастровим номером 4625887500:02:000:3661 згідно цільового призначення 01.06 для колективного садівництва, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю Серії І-ЛВ №041916, виданого 06.08.1998 Рясне-Руською сільською Радою народних депутатів.
При цьому, пунктом 2.1.3. Попереднього договору визначено, що оплата вартості Земельної ділянки згідно Основного Договору проведена до його підписання у відповідності до пункту 1.2. Попереднього Договору.
Як убачається із пункту 1.2. Попереднього договору, Сторони домовилися, що оплата вартості земельної ділянки, яка буде предметом Основного договору у сумі 148 578,00 грн. проведена Сторонами до підписання цього Попереднього договору, що підтверджується розпискою продавця про отримання грошових коштів.
На виконання вказаних положень Попереднього договору, 07.09.2023 ОСОБА_1 було сплачено на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 148 578,00 грн., про що складено Розписку про отримання коштів за Попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки від 11.09.2023.
Відповідно до пункту 3.4.2. Попереднього договору, Продавець зобов'язаний в майбутньому не пізніше 7 (семи) днів з дати укладення цього Попереднього Договору укласти Основний Договір на умовах, визначених цим Попереднім Договором.
Таким чином, враховуючи той факт, що Попередній договір був укладений 11.09.2023, а вартість земельної ділянки була в повному обсязі сплачена Покупцем на підставі Розписки про отримання коштів від 11.09.2023, то у Продавця виникло зобов'язання не пізніше 18.09.2023 укласти Основний Договір на умовах, визначених Попереднім Договором.
Згідно з приписами частини 1 статті 509 ЦК України, зобов'язання є правовідношенням, у кому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вже установлено судом, згідно з пунктами 1.1, 3.4.2., Попереднього договору продавець взяв на себе зобов'язання не пізніше 7 днів з дати укладення Попереднього договору укласти Основний Договір на умовах, визначених Посереднім Договором.
При цьому, відповідачем так і не було вжито жодних заходів щодо реального виконання взятих на себе зобов'язань в повній мірі, оскільки між покупцем та продавцем так і не було укладено Основного договору.
Таким чином, відповідач допустив порушення зобов'язання, яке виразилося у неповному виконанні умов Попереднього договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 612 ЦК України, боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. Попереднього договору, у випадку порушення своїх зобов'язань за цим Попереднім Договором Сторони несуть відповідальність визначену цим Договором та чинним законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з пунктом 4.3. Попереднього договору, сторони дійшли згоди, що у випадку невиконання чи несвоєчасного виконання Продавцем обов'язку, передбаченого пунктом 3.4.2. цього Попереднього Договору щодо укладення в майбутньому Основного Договору на умовах, визначених цим Попереднім Договором та не укладення Основного Договору у передбачений Попереднім Договором строк, до Покупця, за умови сплати в повному обсязі вартості Земельної ділянки згідно пункту 1.2. цього Попереднього Договору, переходять майнові права на земельну ділянку площею 0,0578 га розташовану за адресою: Львівська область, Львівський район, у с. Рясне-Руське, Львівського району, за кадастровим номером 4625887500:02:000:3661 згідно цільового призначення 01.06 для колективного садівництва та Покупець набуває право на визнання за собою права власності на таку Земельну ділянку, реалізація якого можлива шляхом звернення до суду із вимогою про визнання за Покупцем права власності на таку Земельну ділянку.
Як убачається із пункту 4.4. Попереднього договору, сторони у відповідності до вимог ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, дійшли згоди, що звернення Покупця із позовом до Продавця про визнання права власності на Земельну ділянку, є належним способом захисту ворушених прав та інтересів Покупця за цим Договором у разі порушення його умов Продавцем.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 620 ЦК України, у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Отже, на підставі викладеного, можна дійти до висновку, що відповідач своїми діями допустив порушення умов Попереднього договору, а тому в силу положень п.п. 4.3.-4.5. Договору та приписів ч. 1 ст. 620 ЦК України, у позивача виникло право звернутися із позовом про визнання за ним права власності на земельну ділянку.
У відповідності до ст. 125 Земельного Кодексу України, право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації таких прав.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Крім того, статтею 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Відповідачі надіслали заяву про визнання позову.
Згідно з ч.4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі Христов проти України суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
У п.26 рішення ЄСПЛ у справі Надточій проти України та п.23 рішення ЄСПЛ у справі Гурепка проти України наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Міра, до якої суд має виконати обв'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення.
Згідно з ч. 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання цього позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1188,62 грн.
Частиною 1ст. 142 ЦПК України передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи зміст наведених вище норм права, суд вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а іншу частину судового збору слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст.13,76,81,82,83,89,95,141, 263-265,268,274, 289 ЦПК України, суд,
позов задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) право власності на земельну ділянку у с. Рясне-Руське, Львівського району, площею 0,0578 га, за кадастровим номером 4625887500:02:000:3661 згідно цільового призначення 01.06 для колективного садівництва.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ), судовий збір у розмірі 594 грн 31 коп.
Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з державного бюджету 50 відсотків від сплаченого нею судового збору у розмірі 594 грн 31 коп. згідно квитанції ID: №8257-4870-8949-1783 від 08.10.2024.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Ю.М. Колтун