20 листопада 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12021152150000159 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , прокурора Березанського відділу Миколаївської окружної прокуратури ОСОБА_7 , на вирок Березанського районного суду Миколаївської області від 16 травня 2024 року, стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.П'ятичани Чемеровецького району Хмельницької області, який проживає по АДРЕСА_1 , громадянина України, працюючого охоронцем ТОВ "Автостада Трейд Груп", раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_7
обвинувачений ОСОБА_6
захисник ОСОБА_5
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційних скарг.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого просить вирок суду скасувати. Призначити новий розгляд в суді першої інстанції, в іншому складі суду.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати в частині призначення покарання з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого через м'якість.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 призначити покарання за ч.1 ст.286 КК України у виді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. В іншій частині вирок залишити без змін.
У ході апеляційного перегляду повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого.
Короткий зміст вироку.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян без позбавлення права керувати транспортними засобами. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави витрати, пов'язані із залученням експертів, у розмірі 3071,89 грн. Вирішено питання щодо речових доказів.
Узагальнені доводи апеляційних скарг.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого вважає, що достатнім у даному випадку було б покарання не вище за тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, без позбавлення права керування транспортними засобами. Тим паче, у даному випадку можливо застосувати таке покарання, так як обмеження стосуються покарання у вигляді штрафу понад 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стверджує, що з тексту вироку вбачається, що обвинувачений ОСОБА_6 в суді першої інстанції не надавав покази, а лише не заперечував обставини викладені в обвинувальному акті - що не тотожне із поняттям, як надання показів. Тобто обвинувачений ОСОБА_8 не підтвердив своїми показами обставини викладених в обвинувальному акті. На думку сторони захисту, суду першої інстанції необхідно було допитати ОСОБА_8 , а після допиту обвинуваченого, згідно із ч.2 ст.349 КПК України, необхідно було ставити на обговорення питання про зміну обсягу доказів, які будуть досліджуватись, з мстою перевірки показань обвинуваченого щодо оспорюваних та/або не оспорюваних ним обставин.
Вказує, що суд в порушення вимог ст.ст.134, 135 КПК України не повідомив учасників судового провадження про розгляд кримінального провадження, судовий виклик їх не здійснений.
Зазначає, що суд встановив, що кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди не завдано та потерпіла і її законний представник не мають матеріальних і моральних претензій до обвинуваченого, що підтверджено відповідною заявою. Але, суд не надав належної оцінки даній заяві, яка повинна була тлумачитися, як клопотання про примирення відповідно до ст. 46 КК України із закриттям кримінального провадження, чим на думку сторони захисту, обмежив права обвинуваченого на закриття кримінального правопорушення. Такі ж висновки стосуються і прав обвинуваченого на закриття кримінального провадження за ст.ст.45,47 КК України. Але суд не надав можливості обвинуваченому реалізувати таке право. При цьому, що суд не роз'яснив йому такого права за відсутності захисника.
Вказує, що суд, призначаючи покарання у вигляді штрафу 3000 н.м.д.г., не врахував, що такий штраф для пенсіонера є занадто великим та навіть не застосував положення ч.4 ст.53 КК України, чим значно погіршив праве та матеріальне становище обвинуваченого.
В апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи кваліфікацію дій та доведеності вини обвинуваченого, вважає вирок в частині призначення покарання ОСОБА_6 незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого через м'якість.
Зауважує, що Законом України № 2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», який набув чинності 01.07.2020, внесено зміни, відповідно до яких у санкції ч. 1 ст. 286 КК України передбачено обов'язкове додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
Пояснює, що суд обґрунтовуючи мотиви призначення покарання вказав, що враховуючи, що потерпілою від кримінального правопорушення є
малолітня особа, суд приходить до висновку, що наявність декількох обставин, які пом'якшують покарання, якими визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, та відомості про особу обвинуваченого не свідчать про істотне зниження ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України і призначення більш м'якого основного покарання, ніж передбачено законом. Разом з тим, допускаючи протиріччя у власних висновках, суд вказав, що враховуючи наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання, відсутність матеріальних та моральних претензій з боку потерпілої, а також особу винного, який є пенсіонером, працює, має на утриманні дружину пенсіонерку та сина з інвалідністю 2 групи, має невеликий дохід, серцевосудинне захворювання, що він проживає на території, де ведуться бойові дії, суд визнав за можливе на підставі ч. 2 ст. 29 КК України не призначати обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, яке відповідно до санкції ч. 1 ст. 286 КК України є обов'язковим.
Вважає, що у порушення вимог закону України про кримінальну відповідальність, суд у вироку висновки щодо незастосування додаткового обов'язкового додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 286 КК України, належним чином не обґрунтував, а в резолютивній частині вироку всупереч вимогам ст. 374 КПК України про призначення покарання із застосуванням ч. 2 ст. 69 КК України не зазначив, вказане на думку прокурора, є підставою для скасування вироку в частині призначення покарання (п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України).
Обставини встановлені судом першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено та визнано доведеним, що 20 жовтня 2021 року приблизно о 16.32 год., більш точного часу у ході досудового розслідування не встановлено, у с.Коблеве Миколаївського району Миколаївської області, на парковці напроти ринку по вул. Степова, 1, ОСОБА_6 , у порушення вимог п..п.15.12 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого водій не повинен залишати транспортний засіб, не вживши всіх заходів, щоб не допустити його самовільного руху, проникнення до нього, і (або) незаконного заволодіння ним, залишив технічно несправний автомобіль марки ГАЗ 2752, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , технічна несправність якого полягала у несправності стоян очної гальмівної системи, про яку він знав завчасно перед виїздом.
З метою виключення самовільного руху автомобіля марки ГАЗ 2752, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед тим як покинути його салон, ОСОБА_6 у порушення пп.15.12 Правил дорожнього руху України не забезпечив його нерухомість за допомогою стояночної гальмівної системи, завчасно знаючи про її несправність, внаслідок чого допустив самовільний рух свого автомобіля марки ГАЗ 2752, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який 20 жовтня 2021 року близько 16.32 год., більш точного часу не встановлено, здійснив наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому великогомілкової кістки у середній і нижній третині, множинних саден обличчя, тулуба, кінцівок, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості, за ознаками тривалого розладу здоров"я.
Дії обвинуваченого ОСОБА_6 судом кваліфіковані за ч.1 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
До початку апеляційного розгляду кримінального провадження, захисником обвинуваченого заявлено клопотання про звільнення ОСОБА_6 , від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України у зв'язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 КК України.
Частиною 4 ст. 286 КПК України визначено, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, думку прокурора, який не заперечував проти задоволення клопотання, суд апеляційної інстанції вважає заявлене клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволення з огляду на наступне.
Згідно з положеннями п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Разом з тим, відповідно до вимог ч. 1 ст. 285 КПК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом про кримінальну відповідальність.
Положеннями ст.49 КК України визначено: строки давності з огляду на тяжкість вчиненого злочину, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення від кримінальної відповідальності; обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення та переривання.
Строк давності - це передбачений ст.49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності.
Матеріально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є: закінчення встановлених ч. 1 ст. 49 та ст. 106 КК України строків; відсутність обставин, що порушують їх перебіг (частини 2 ст. 49 КК).
Процесуально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є: притягнення особи як обвинуваченого; згода обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної відповідальності.
Згідно обвинувального акта, ОСОБА_6 інкриміновано вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, подія якого відбулася у жовтні 2021 року.
Відповідно до ч.1 ст. 12 КК України вказане кримінальне правопорушення відноситься до нетяжких злочинів.
Пунктом 2 ч.1ст.49 КК України визначено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
З дня вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, минуло три роки, стороною обвинувачення не надано суду апеляційної інстанції доказів того, що ОСОБА_6 вчинив інше кримінальне правопорушення чи ухилявся від досудового розслідування або суду, обвинувачений не заперечує проти закриття кримінального провадження із нереабілітуючих підстав.
З огляду на наведене, у даному кримінальному провадженні закінчився строк давності, передбачений п.2 ч.1ст.49 КК України. За такого, на підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України, ОСОБА_6 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за ч.1 ст. 286 КК України, підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України.
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , прокурора Березанського відділу Миколаївської окружної прокуратури ОСОБА_7 , підлягають частковому задоволенню, як такі, що містить вимогу про скасування вироку, а вирок Березанського районного суду Миколаївської області від 16 травня 2024 року - підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 376, 405, 407, 409, 417, 418, 532 КПК України,
постановив:
апеляційні скарги захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , прокурора Березанського відділу Миколаївської окружної прокуратури ОСОБА_7 , - задовольнити частково.
Вирок Березанського районного суду Миколаївської області від 16 травня 2024 року, стосовно ОСОБА_6 - скасувати.
На підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
Кримінальне провадження №12021152150000159 за ч.1 ст.286 КК України щодо ОСОБА_6 закрити на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді