Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/1276/24
(заочне)
21.11.2024 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд, Закарпатської області у складі головуючого судді А.А.Надопта, секретар судового засідання С.С.Онисько, за участю позивачки, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: орган опіки та піклування Виноградівської міської ради про позбавлення батьківських прав,
Обгрунтовуючи свої вимоги позивачка зазначає, що з відповідачем по справі вони перебували в зареєстрованому шлюбі з 14.09.2013р., від якого у них народився син ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Виноградівського районного суду від 25.08.2020р. шлюб між сторонами був розірваний, одночасно з відповідача на користь позивачки було стягнуто аліменти на утримання сина в розмірі 2.500,00 грн.
Обгрунтовуючи свої вимоги позивачка зазначає, що після розірвання шлюбу їх малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишився проживати із позивачкою, за адресою АДРЕСА_1 , а колишній чоловік відповідач, який є батьком малолітнього сина ОСОБА_3 із вказаного періоду часу не виконує батьківських обов'язків по відношенню до сина. Як стало відомо позивачці, що у грудні 2020 року, відповідач ОСОБА_5 одружився вдруге, і взяв прізвище своєї дружини і відповідно, наскільки відомо позивачці, відповідач зараз має ПІБ ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 . Отже, на даний час відповідач створив іншу сім'ю, а своєму синові не приділяє жодної уваги.
Далі позивачка зазначає, що 03.03.2021р., за виконавчим листом за № 299/1527/20 від 25.08.2020, державним виконавцем Виноградівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесена постанова про відкриття виконавчого провадження серії ВП № НОМЕР_6 про стягнення із ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ,на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 , КПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі по 2500,00 (дві тисячі п'ятсот гривень 00 коп.) гривень щомісячно, але не менше 50-ти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду 27.05.2020 до досягнення дитиною повноліття, проте, з часу винесення судового рішення про стягнення аліментів та скеровування його на виконання відповідач жодної копійки на утримання сина не сплатив.
Так, у ході правової допомоги, надіслано адвокатський запит до Виноградівського відділу державної виконавчої служби у Берегівському районі Закарпатської області Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) для отримання інформації про те, чи станом на сьогоднішній день іде виконання рішення суду про стягнення аліментів на користь позивача.
19 лютого 2024 року, старшим державним виконавцем відділу ДВС проведено розрахунок заборгованості по сплаті аліментів за виконавчим листом №299/1527/20 від 25.08.2020. Згідно вказаного розрахунку розмір заборгованості станом на 19 лютого 2024 року становить 165000 грн. Згідно вказаного розрахунку, відповідач не сплатив жодної гривні та не перерахував жодної копійки на утримання свого малолітнього сина. Відповідач після розлучення із сином не спілкується, ніяким чином не піклується про сина, не проявляє заінтересованості в подальшій долі дитини, не цікавиться успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його підготовкою до самостійного життя, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не надає доступ до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, відповідач покладених законом на батьків обов'язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової або будь-якої іншої участі у вихованні сина. Починаючи із 2020р., спільна дитина позивача і відповідача малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1. перебуває на повному матеріальному утриманню своєї матері, яка займається вихованням сина, утримує його, дбає про його розвиток в тому числі фізичний, моральний та духовний, забезпечуючи його усім необхідним, а відтак позивачка вважає, що такі дії відповідача у сукупності свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, а відтак просить суд позбавити його батьківських прав відносно їх неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В судовому засіданні позивачка свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та просила такі задоволити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить судова повістка, причини неявки суду не повідомив.
Враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином не з'явився до суду без повідомлення причин, подав відзив, тому, при відсутності заперечень зі сторони позивача, суд вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.
Так, за змістом ч.2 ст.43 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.
У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Відповідач, скориставшись своїм правом, подав до суду відзив на позов, згідного якого позов не визнає повністю, вказав, що обставини, які наведені в позові, не є повними та об'єктивними щодо його поведінки відносно сина ОСОБА_7 . Так, 19.12.2020 р. він взяв шлюб з ОСОБА_8 , його сім'я складається з 5-ти осіб: син ОСОБА_9 , від першого шлюбу дружини, та від нашого шлюбу маємо двох дітей: ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_3 , та посвідченням багатодітної сім'ї серії НОМЕР_4 . Позивач вказує, що його син ОСОБА_3 , бажана для нього дитина, тому від дня його народження і по теперішній час він всіляко підтримує його матеріально, і беру участь в його вихованні, зокрема, до війни, після розлучення з позивачкою, це відбувалося у вигляді надання грошової або іншої матеріальної допомоги позивачці, в спілкуванні з сином як мінімум раз на тиждень. Матеріальні труднощі, які у нього склалися щодо сплати аліментів на утримання сина, він старався компенсувати іншими видами допомоги як позивачу, так і їх сину ОСОБА_3 , зокрема, з початком війни він через своїх родичів (мама, тітка, сестра) організував виїзд позивачки з сином за кордон, в Чехію, де її чекала окрема квартира та допомога в налагодженні їх побуту, в тому числі і перша матеріальна підтримка.
Крім того, не маючи можливість у зв'язку із заборгованістю по аліментах виїзду за кордон, він з 2022 року старається через свою маму, сестру забезпечувати сина одягом, взуттям: в минулому році він і його сестр акупили ОСОБА_3 планшет з сім-картою для налагодження із сином зв'язку, для розвитку та для здоров'я сина, він разом зі своєю мамою та сестрою організовує відпочинок сину та ігрові розваги, зокрема, в минулому році, ОСОБА_3 з мамою відповідача відпочивали в Хорватії на курорті. Позивач вказує, що не ухилявся і в майбутньому не має намірів ухилятися від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини.
Далі відповідач зазначає, що він є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_5 , держава виплачує йому пільгові кошти на оплату компослуг. Державна виконавча служба заарештувала його рахунок на 55.000,00 грн., з якого стягнуто на погашення боргу 8.521,75 грн. Залишок до сплати боргу із заарештованих коштів - 46.478, 25 грн., що підтверджується Випискою банку по моєму картковому рахунку. Крім того, 16.10.2024 року він сплатив на депозитний рахунок ДВС 4.000,00 грн. аліментів на ім'я позивача, а відтак вказує, що його вини в тому, що він з лютого 2022 року не має прямих контактів з сином, і не може хоча б дистанційно взяти участь в його вихованні, - немає.
Позивач вказує, що його право, як батька, щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і тому, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків, а відтак вважає, що позивачка, подаючи цей позов до суду, абсолютно не враховує інтереси їх сина, а його інтерес до сина є незмінним: він хоче безпосереднього з ним спілкування, брати участь у його вихованні, хоче матеріально забезпечувати, але, на даний час, в силу об'єктивних обставин, він обмежений в досягненні цього інтересу, а відтак у задоволенні позову просив відмовити.
Представник третьої особи- Органу опіки та піклування Виноградівської міської ради в судове засідання не з'явився, подав до суду 24.06.2024р. Висновок органу опіки та піклування №02.1-15/3026 від 20.06.2024р. про не доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_3 -ІНФОРМАЦІЯ_1., який просив взяти до уваги при винесенні рішення по суті.
Отже, заслухавши пояснення позивачки, яка наполягала на задоволенні її вимог, взявши до уваги заперечення відповідача, викладені ним у Відзиві на позов, дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв'язку, в тому числі і зміст Висновку органу опіки та піклування №02.1-15/3026 від 20.06.2024р. про не доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_3 -ІНФОРМАЦІЯ_1., суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950р. кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом, який вирішить спір щодо його права та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суди, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя (ст.5 ч.1 ЦПК), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Так, оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.89 ЦПК України з врахуванням положень ст.ст.76-88 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.ст.12,13,78,81,82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язані довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Суд вважає, що правовідносини, які склались між сторонами, врегульовані нормами Сімейного Кодексу України.
При вирішенні даного спору суд виходить з того, що право на особисте та сімейне життя гарантовано Конституцією України, згідно до якої ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.32 Конституції України); сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороняється державою (ст.51 Конституції України).
Так, у відповідності до ст.164 ч.1 СК України батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною, є хронічними алкоголіками або наркоманами, вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї з моменту народження, виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладаються однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Діти та батьки відповідно до ст.14 Закону України «Про охорону дитинства» не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Окрім цього, Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, і це можна виправдати лише за поодиноких обставин.
Зокрема, під час розгляду справи українські суди дійшли висновку, що умови проживання дітей були небезпечні для життя і здоров'я, морального виховання (діти були брудними й голодними, стояли на обліку в диспансері, займалися бродяжництвом). Однак ЄСПЛ не погодився, що матеріально-побутові умови дітей були справді небезпечними для їхнього життя і здоров'я.
При цьому ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини й інтересами батьків має існувати справедлива рівновага, дотримуючись такої рівноваги, особливу увагу треба приділяти найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою і значенням повинні переважати над інтересами батьків.
Визначаючи основні інтереси дитини в кожному конкретному випадку, слід враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли сім'я особливо непридатна або виразно неблагополучна; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечити її розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, яке не є неблагополучним.
З огляду на принципи, проголошені Європейським судом з прав людини, для розлучення дитини з батьками суд встановлює: 1) провинну поведінку батьків; 2) справжню небезпеку умов для дитини; 3) доказову базу зазначених обставин; 4) застосування тимчасових проміжних заходів до батьків; 5) обов'язкове слухання свідчень самої дитини.
Сімейний кодекс України закріпив вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав і найпоширеніші з них це ухилення від виконання своїх обов'язків із виховання дитини
Як визначив Верховний Суд України, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків - це коли вони не дбають про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя.
Мається на увазі, що батьки не забезпечують необхідне харчування, медичний догляд, лікування дитини, а це негативно впливає на її фізичний розвиток як складник виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, потрібному для її нормального самоусвідомлення; не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для здобуття освіти.
З матеріалів справи та пояснень позивачки у суді встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 14.09.2013р., від якого у них народився син ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , в подальшому рішенням Виноградівського районного суду від 25.08.2020р. шлюб між сторонами був розірваний, одночасно з відповідача на користь позивачки було стягнуто аліменти на утримання сина в розмірі 2.500,00 грн.
Отже, відповідач є батьком неповнолітнього сина ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір'ю, позивачкою по справі, яка і просить суд позбавити відповідача батьківських прав щодо цієї дитини.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави - учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров'я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують,та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У рішенні від 16 липня 2015 року справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.
Обгрунтовуючи свої вимоги щодо підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо їх сина, окрім вищенаведеного, позивачки послалась на дані проведеного 19 лютого 2024р. старшим державним виконавцем відділу ДВС розрахунку заборгованості по сплаті аліментів за виконавчим листом №299/1527/20 від 25.08.2020р., згідно якого розмір заборгованості відповідача станом на 19.02.2024р. становить 165000 грн. /а.с.12/, що на переконання суду, є значним, копію рішення суду від 25.08.2020р. про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 03.03.2021р., однак, на переконання суду, як окремо, так і у своїй сукупності ці дані не доводять те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо своєї неповнолітнього сина Адама або свідомо нехтує ними, а знаходження сина у позивачки та наявності спору між сторонами щодо аліментних зобов'язань, не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Суд наголошує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на недобросовісних батьків і це можливо лише у випадках визначених статтею 164 СК України, а саме якщо батьки: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Таким чином Законом не передбачено позбавлення батьківських прав батька відносно його дитини, виключно у зв'язку із несплатою ним аліментів на утримання дитини.
Разом з тим, розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з донькою, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц (провадження № 61-4022св19); від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18); від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19); від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19); від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20).
У зв'язку із викладеним, суд, враховуючи наведені вище положення СК України та судову практику, дійшов висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1., а доводи позивачки не спростовують висновків суду .
Судом надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам, а також і висновку органу опіки і піклування При цьому, позбавити батьківських прав батька лише у зв'язку із несплатою ним аліментів, про що фактично і заявлений позов, є неможливим, оскільки в такому випадку, буде здійснено розірвання сімейних зв'язків, що означатиме позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин. А доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача, однак, як встановлено у суді, позивачка цього не зробила.
Таким чином, несплата аліментів відповідачем (наявність заборгованості по аліментах) може слугувати лише додатковим доказом в сукупності з іншими доказами у справі про позбавлення батьківських прав, аж ніяк не самостійною підставою позбавлення батьківських прав.
Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Між тим, з Висновком Органу опіки та піклування Виноградівської міської ради №02.1-15/3026 від 20.06.2024р. визначено недоцільним позбавлення відповідача батьківських прав щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_3 -ІНФОРМАЦІЯ_1.
Орган опіки і піклування не лише має право подати такий позов, а і є обов'язковою стороною під час розгляду цієї категорії справ: саме орган опіки і піклування в кожній справі надає суду свій висновок про доцільність позбавлення батьківських прав. І суд має право не погодитися з висновком органу опіки і піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), лише якщо він недостатньо обґрунтований, суперечить інтересам дитини, проте судом таких обставин не встановлено.
З приводу цього суд зазначає, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Відповідно до частини п'ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд зазначає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
На підставі наведеного суд погоджується з висновком органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав щодо його сина ОСОБА_3 , оскільки у ньому зазначено, що позбавлення відповідача батьківських прав не буде відповідати інтересам сина. Вказаний висновок містить відомості про те, що відповідач був заслуханий органом опіки та піклування, де категорично заперечував проти позбавлення його батьківських прав.
Та разом з тим, як роз'яснено у п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Суд вважає за необхідне застосувати превентивні дії шляхом попередження відповідача ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання своїх обов'язків, як батька щодо виховання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , брати активну участь у його вихованні, матеріальному утриманні, сприяти його духовному та моральному розвитку, оскільки саме такого ставлення до себе бажає мати його син, та, власне, у своєму Відзиві на позов визнав і відповідач. Нехтування вказаними обов'язками, як батька, в майбутньому може стати підставою для позбавлення його батьківський прав щодо сина.
Як зазначав суд вище, позбавлення батьківських прав - крайній захід вплинути на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, тому питання про його застосування суд вирішує лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, а саме ставлення батьків до дітей. І суд може в окремих випадках за доведеної провинної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням характеру поведінки, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. У такому разі він лише попереджає особу про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і покладає на органи опіки й піклування контроль за виконанням нею батьківських обов'язків.
Відповідно до вимог та керуючись ст.ст.10,12, 13,18,81,223,259,263-265,280-282 ЦПК України, суд-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: орган опіки та піклування Виноградівської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Попередити відповідача ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виховання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, щодо належного виконання своїх аліментних зобов'язань.
Покласти на Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради контроль за виконанням відповідачем ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського Апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду виготовлене 22.11.2024р.
ГоловуючийА. А. Надопта