Іменем України
21 листопада 2024 року
м. Харків
справа № 638/7507/17
провадження № 22-ц/818/3290/24
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2018 року, постановлене під головуванням судді Хайкіна В.М., -
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, в якому просила стягнути аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частки від усіх видів щомісячного заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня пред'явлення позову до суду, тобто з 15.05.2017 року.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 березня 2024 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Задніпровського О.О. про перегляд заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини від всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня пред'явлення позову до суду, тобто з 15.05.2017 року. Змінити спосіб стягнення аліментів шляхом заміни особистого рахунку отримувача ОСОБА_5 на особистий рахунок дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнути з ОСОБА_5 на його користь судовий збір у розмірі 908 грн. 40 коп..
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вважає, що судом першої інстанції винесено рішення суду з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що позивачка не виконує покладені на неї батьківські обов'язки. Зазначений факт підтверджується, актом обстеження умов проживання від 01.05.2024 року та листом №4131 від 17.04.2024 року відділу поліції №1 ХРУП ГУНП в Харківській області про неналежне виконання батьківських обов'язків. Звертає увагу на те, що станом на 2024 рік прожитковий мінімум на дитину від 6 років становить 3196 грн. Сума стягнення аліментів становить 5547 грн. Вважає, що стягнення аліментів на утримання дитини на рахунок матері не гарантує, що кошти, які повинні йти на утримання дитини, будуть використанні за цільовим призначенням. Тому враховуючи, що для забезпечення дитини повинна бути сума прожиткового мінімуму на дитину, а на даний момент сума перевищує цей показник, то для забезпечення прав дитини, щоб частина коштів надходила безпосередньо дитині, та не було потрачено на нецільові витрати, необхідно змінити стягнення аліментів на утримання дитини та кошти повинні надходити на особистий рахунок дитини.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що неповнолітня дитина сторін проживає разом з позивачкою, перебуває на її утриманні, що потребує значних коштів. Даних про наявність у відповідача нерухомого майна та інших джерел доходу матеріали справи не містять. Разом з тим, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є здоровою, працездатною особою та дані про наявність на його утриманні інших непрацездатних осіб в матеріалах справи відсутні.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Дзержинського районного суду від 20 серпня 2013 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, визначення місцем проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю (а.с.5-6).
Батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по м Харкову Харківського міського управління юстиції (а.с.7).
Як на підставу позовних вимог про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_1 посилається на те, що вона з відповідачем є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку щодо утримання сина, оскільки з моменту припинення сумісного проживання матеріально дитині не допомагає, участі у її вихованні не приймає, не піклується про здоров'я дитини, її фізичний, духовний розвиток та не виконує жоден з цих обов'язків, які покладені на нього законом як на батька дитини, що змусило позивача звернутися до суду з позовом. Зазначає, що вона не має можливості самостійно, без участі батька, утримувати їх спільну дитину. Неодноразові прохання про надання матеріальної допомоги на утримання дитини є безрезультатними та ігноруються відповідачем. Вказує, що відповідач є працездатним, його стан здоров'я дозволяє працювати.
Стаття 18 Конвенції ООН про права дитини декларує, що Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За змістом ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Стаття 27 Конвенції ООН про права дитини декларує, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач та відповідач є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір'ю.
Відповідач є військовослужбовцем.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Разом з тим колегія суддів не може погодитись із розміром стягнутих аліментів.
Згідно ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення аліментів в розмірі частини заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня пред'явлення позову до суду, тобто з 15.05.2017 року, суд першої інстанції не мотивував визначення саме такого розміру аліментів.
З урахуванням вимог ст.182 СК України судова колегія вважає, що розмір аліментів, що підлягає стягненню з відповідача на утримання сина має бути визначений в частині всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Такий розмір аліментів є достатнім та таким, що забезпечить гармонійний розвиток дитини. При цьому колегія суддів зазначає, що обов'язок по утриманню дитини мають обидва батьки.
Рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення аліментів слід змінити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15 травня 2017 року і до досягнення повноліття.
Доводи відповідача щодо зміни способу стягнення аліментів та сплати відрахувань по аліментам на особистий рахунок дитини колегією суддів не приймаються.
Виходячи із вимог Сімейного кодексу України право на отримання аліментів має той із батьків, разом з яким проживає дитина.
Матеріали справи свідчать про те, що заочне рішення суду першої інстанції ухвалено 20 лютого 2018 року, коли дитині, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було 8 років. Підстави для зміни способу стягнення аліментів та сплати відрахувань по аліментам на особистий рахунок дитини відсутні.
Також не приймаються до уваги посилання апелянта на те, що сплачені аліменти будуть витрачені на нецільові витрати.
За приписами ст. 186 СК України, контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці.
У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.
У випадку, якщо нецільове використання аліментів органом опіки й піклування попередньо не встановлено, платникові необхідно надати суду відповідні докази.
Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Доводи відповідача щодо невиконання позивачкою покладених на неї батьківських обов'язків колегія суддів не приймає до уваги, оскільки це не впливає на правильність висновків суду про наявність підстав для стягнення аліментів на неповнолітню дитину.
Доводи апеляційної скарги в частині визначення розміру аліментів спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384, ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2018 року змінити в частині визначення розміру аліментів.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15 травня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
В.Б. Яцина