21 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 500/2570/23
адміністративне провадження № К/990/12750/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №500/2570/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Білоборда Костянтин Іванович
на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 року (головуючий суддя: Подлісна І.М.)
і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року (головуючий суддя: Кухтея Р.В., судді: Шевчук С.М., Коваль Р.Й.)
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
В травні 2023 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невнесення відомостей у передбачені пунктом 3 окремого доручення міністра оборони № 912/з/29 від 23 червня 2022 року документи за вересень 2022 року про безпосередню участь позивача у бойових діях/забезпеченні ним здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених заходів;
- зобов'язати відповідача внести у передбачені пунктом 3 окремого доручення міністра оборони № 912/з/29 від 23 червня 2022 року документи за вересень 2022 року відомості про безпосередню участь позивача у бойових діях/забезпеченні ним здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених заходів;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невнесення відомостей у передбачені пунктом 3 окремого доручення міністра оборони № 912/з/29 від 23 червня 2022 року документи за жовтень 2022 року про безпосередню участь позивача у бойових діях/забезпеченні ним здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених заходів;
- зобов'язати відповідача внести у передбачені пунктом 3 окремого доручення міністра оборони № 912/з/29 від 23 червня 2022 року документи за жовтень 2022 року відомості про безпосередню участь позивача у бойових діях/забезпеченні ним здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених заходів;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невнесення відомостей у передбачені пунктом 3 окремого доручення міністра оборони № 912/з/29 від 23 червня 2022 року документи за листопад 2022 року про безпосередню участь позивача у бойових діях/забезпеченні ним здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених заходів;
- зобов'язати відповідача внести у передбачені пунктом 3 окремого доручення міністра оборони № 912/з/29 від 23 червня 2022 року документи за листопад 2022 року відомості про безпосередню участь позивача у бойових діях/забезпеченні ним здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених заходів;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невнесення відомостей у передбачені пунктом 3 окремого доручення міністра оборони № 912/з/29 від 23 червня 2022 року документи за грудень 2022 року про безпосередню участь позивача у бойових діях/забезпеченні ним здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених заходів;
- зобов'язати відповідача внести у передбачені пунктом 3 окремого доручення міністра оборони № 912/з/29 від 23 червня 2022 року документи за грудень 2022 року відомості про безпосередню участь позивача у бойових діях/забезпеченні ним здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених заходів;
- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу грошового забезпечення згідно постанови від 28 лютого 2022 року Кабінету Міністрів України № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за вересень 2022 року у розмірі: 3333 грн;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоотриману ним суму грошового забезпечення згідно постанови від 28 лютого 2022 року Кабінету Міністрів України № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за вересень 2022 року у розмірі: 3333 грн;
- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу грошового забезпечення згідно постанови від 28 лютого 2022 року Кабінету Міністрів України № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за жовтень 2022 року у розмірі: 26983,68 грн;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоотриману ним суму грошового забезпечення згідно постанови від 28 лютого 2022 року Кабінету Міністрів України № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за жовтень 2022 року у розмірі 26983,68 грн;
- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу грошового забезпечення згідно постанови від 28 лютого 2022 року Кабінету Міністрів України № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за листопад 2022 року у розмірі 35000 грн;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоотриману ним суму грошового забезпечення згідно постанови від 28 лютого 2022 року Кабінету Міністрів України № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за листопад 2022 року у розмірі: 35000 грн;
- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу грошового забезпечення згідно постанови від 28 лютого 2022 року Кабінету Міністрів України № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за грудень 2022 року у розмірі: 41281,85 грн;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоотриману ним суму грошового забезпечення згідно постанови від 28 лютого 2022 року Кабінету Міністрів України № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за грудень 2022 року у розмірі: 41281,85 грн.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 5 червня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви до 26 червня 2023 року. Роз'яснено позивачу, що недоліки позовної заяви можуть бути усунені шляхом надання до суду: позовної заяви в новій редакції (разом з її копією для відповідача), у якій навести виклад обставин (підстави позову), якими позивач обґрунтовує свої вимоги стосовно виплати грошового забезпечення, надати належні та допустимі докази проведення чи не проведення щодо виплат позивачу на підставі постанови від 28 лютого 2022 року Кабінету Міністрів України № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», а також зазначити позовні вимоги з чітким формулюванням способу захисту, а також заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та зазначення підстави для його поновлення.
На виконання ухвали суду позивачем подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року, адміністративний позов повернуто позивачу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не надав суду документів на усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху. Натомість, як зазначив суд першої інстанції, 8 червня 2023 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків, однак ні позовної заяви в новій редакції, ні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, як вимагалось судом в ухвалі від 5 червня 2023 року, ним подано не було.
2 квітня 2024 року від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Білоборда Костянтин Іванович , надійшла касаційна скарга до Верховного Суду на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року, в якій позивач просить їх скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ця касаційна скарга подана на підставі частини другої статті 328 КАС України із посиланням скаржника у касаційній скарзі на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що 8 червня 2023 року, на виконання вимог ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, ним було подано заяву про усунення недоліків, в якій ним було зазначено підстави щодо пропуску строків на усунення недоліків. Так, по-перше, як зазначає скаржник, у цій заяві ним було вказано, що у поданій позовній заяві ним не було заявлено вимоги про зобов'язання відповідача внести відомості в окреме доручення №912/з/29 від 23 червня 2022 року. По-друге, саме у прохальній частині поданої позовної заяви ним було заявлено клопотання про поновлення процесуального строку звернення до суду. Наполягав, що адміністративне процесуальне законодавство не містить вимоги подання заяви про поновлення процесуального строку звернення до суду з позовною заявою окремим процесуальним документом. По-третє, звернув увагу, що судом не було взято до уваги висновок Верховного Суду, викладений у справі №500/1912/22 згідно якого підставою для поновлення судом строків, установлених частиною другою статті 122 КАС України є проходження позивачем військової служби під час мобілізації. Щодо вимоги суду першої інстанції в частині подання позовної заяви в новій редакції, у якій він мав навести виклад обставин (підстави позову), якими обґрунтовував свої вимоги стосовно виплати грошового забезпечення, скаржник зауважив, що у поданій позовній заяві ним вичерпно були наведені обґрунтування позовних вимог, а щодо надання належних доказів, вказав про неможливість самостійного отримання доказів в підтвердження певних позовних вимог.
Крім того, як наголошує скаржник у касаційній скарзі, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 січня 2024 року у справі №320/14843/23 викладено висновок згідно якого неповнота при обґрунтуванні позовних вимог, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому.
Поряд з цим скаржник послався і на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 31 серпня 2024 року у справі №990/114/23, згідно якого суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не може вдаватися до оцінки наведених позивачем обставин та доказів.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 1 травня 2024 року відкрите касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М. від 14 листопада 2024 року закінчено підготовчі дії за касаційним провадженням № К/990/12750/24 та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідач свого відзиву на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України. Згідно з довідкою про доставку електронного листа, ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження доставлено відповідачу 2 травня 2024 року о 02:32 год.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів виходить із такого.
Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За приписами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС України, відповідно до якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частин другої-третьої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Суд уважає за необхідне підкреслити, що процесуальне законодавство встановлює певний порядок дій суду при виявленні недоліків, зокрема, позовної заяви. Як у випадку невиконання вимог статті 160 КАС України щодо форми та змісту позовної заяви, так і вимог щодо дотримання строку звернення до суду, зокрема, відсутності відповідного клопотання про його поновлення чи визнання вказаних у ньому причин неповажними, - позовна заява залишається без руху.
З аналізу положень статей 123, 171 КАС України слідує, що питання дотримання позивачем строку звернення із позовом з'ясовується судом на стадії відкриття провадження, а його пропуск є підставою для повернення позовної заяви, якщо суд дійде висновку, що причини, з яких його пропущено, не відповідають критеріям поважності.
Закріплений у частинах першій-третій статті 123 КАС України порядок дає підстави для висновку, що в обох випадках (як і до, так і після відкриття провадження) застосуванню процесуальних наслідків пропуску строку звернення до суду має передувати оцінка судом зазначених у заяві позивача причин пропуску такого строку.
До відкриття провадження у справі реалізація відповідних процесуальних гарантій відбувається шляхом залишення позовної заяви, поданої за межами строків звернення до суду, без руху із пропозицією подати заяву про його поновлення або вказати інші, ніж ті, що зазначені в позовній заяві, підстави для поновлення цього строку.
Колегія суддів зазначає, що залишення позовної заяви без руху - це процесуальна дія, яка застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання.
При цьому, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд повинен чітко зазначити недоліки такої заяви та встановити спосіб і строк їх усунення.
У разі подання позивачем заяви про усунення недоліків, суд повинен дослідити доводи, зазначені скаржником у цій заяві та надати їм оцінку. Якщо в заяві міститься обґрунтування підстав пропуску строку на касаційне оскарження, Суд має вирішити таке питання шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
Проте, суд першої інстанції в ухвалі від 10 липня 2023 року, надаючи оцінку поданій позивачем заяві про усунення недоліків, не вирішив питання про відмову у поновленні процесуального строку звернення до суду та не визнавав підстави такого пропуску (не)поважними, формально пославшись на неподання заяви про поновлення пропущеного строку.
Так, в мотивувальній частині ухвали від 10 липня 2023 року судом зазначено, що 8 червня 2023 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків, однак ні позовної заяви в новій редакції, ні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду ним не подано.
При цьому, як вбачається з наданої позивачем заяви від 8 червня 2023 року, в останній скаржником зазначалось, що саме у прохальній частині поданої позовної заяви ним було заявлено клопотання про поновлення процесуального строку звернення до суду. До того ж, скаржник наполягав, що адміністративне процесуальне законодавство не містить вимоги подання заяви про поновлення процесуального строку звернення до суду з позовною заявою окремим процесуальним документом. Поряд з цим, наполягав, що судом не було взято до уваги висновок Верховного Суду, викладений у справі №500/1912/22 згідно якого підставою для поновлення судом строків, установлених частиною другою статті 122 КАС України є проходження позивачем військової служби під час мобілізації.
Тобто фактично у цій заяві скаржником наводились підстави, за яких він вважав, що процесуальний строк має бути йому поновлений судом.
А тому висновок суду першої інстанції, що недоліки позовної заяви не були усунені позивачем у зазначений в ухвалі строк, є передчасними та суперечать встановленим обставинам.
Отже, необґрунтованими є мотиви суду першої інстанції, якими він керувався, застосовуючи до позовної заяви наслідки, визначені у пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України, яким передбачено повернення позовної заяви, яку залишено без руху у випадку неусунення позивачем її недоліків в установлений судом строк.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об'єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Головним аргументом позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом є посилання на постанову Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, в якій, як зазначає скаржник, висловлена правова позиція відносно того, що проходження військової служби позивачем під час мобілізації згідно Указу Президента України «про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року №65/22 є підставою для поновлення судом строків, установлених частиною другою статті 122 КАС України.
Так, у цій постанові Верховний Суд наголосив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків щодо звернення до суду з позовними заявами, апеляційними й касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Варто також зауважити, що у своїй практиці ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Натомість із змісту оскаржуваних рішень слідує, що суд першої інстанції взагалі не надав оцінку вищевказаним доводам позивача, а суд апеляційної інстанції вказаних недоліків суду першої інстанції не виправив.
Ураховуючи вищевикладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли передчасних висновків про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Відтак, Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що призвело до постановлення незаконних рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у цій справі.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Білоборда Костянтин Іванович задовольнити.
Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі №500/2570/23 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Тернопільського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
……………………………
……………………………
…………………………..
Н.М. Мартинюк
А.Г. Загороднюк
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду