21 листопада 2024 року
м. Київ
справа №280/10738/23
адміністративне провадження № К/990/39786/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі № 280/10738/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
22 грудня 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2), військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач 3), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 у не нарахуванні та не виплаті позивачу збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди відповідно до Постанови КМУ №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) за період його військової служби під час безпосередньої участі у бойових діях з 07.04.2022 по 30.09.2022, з 01.01.2023 по 31.01.2023 та з 10.04.2023 по 20.07.2023;
- зобов'язати відповідача 1 нарахувати та виплатити позивачу збільшену до 100 000 грн додаткову винагороду відповідно до Постанови № 168 за вказаний період.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.04.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24.09.2024, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 28.10.2024 касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із визначенням предмета касаційного оскарження та його підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Від скаржника 06.11.2024 на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху надійшла уточнена (у новій редакції) касаційна скарга на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.04.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24.09.2024 у справі № 280/10738/23.
Під час перевірки матеріалів касаційної скарги встановлено, що касаційна скарга подана без додержання вимог частини другої статті 330 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
В уточненій касаційній скарзі скаржник вказує, що подає касаційну скаргу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та посилається на застосування судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 520/690/23, від 05.06.2024 у справі № 200/660/23, від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а, від 21.12.2023 у справі № 200/193/23 щодо застосування пункту 1 Постанови № 168.
Також визначає підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, що справа має виняткове значення для скаржника, а саме, що він безпосередньо брав участь у бойових діях та важливо визнати право на отримання винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, пов'язаних із захистом Батьківщини, зокрема в участі у бойових діях з 07.04.2022 по 30.09.2022, з 01.01.2023 по 31.01.2023 та з 10.04.2023 по 20.07.2023.
Суд, проаналізувавши доводи касаційної скарги в сукупності з встановленими в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами, приходить до висновку про наявність в цьому випадку обставин, наведених у підпункті «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Умовою для перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Водночас для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу правовідносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).
Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункти 38-39 постанови від 12.10.2021).
Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з метою оцінювання правовідносин на предмет подібності суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
З-поміж цих критеріїв змістовний (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов'язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб'єктами спірних правовідносин (пункти 96-98 постанови від 12.10.2021).
Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв'язку з обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
У справі № 520/690/23 Верховний Суд розв'язував питання щодо застосування Закону України № 876-VII «Про Національну гвардію», Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 18.08.2022 № 504 «Про затвердження Порядку та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України», Інструкції з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженої наказом командувача Національної гвардії України від 29.03.2022 № 89. Тобто справа стосувалася військовослужбовця Національної гвардії України та направлена на новий розгляд.
Конкретизація умов, визначених цитованим пунктом 1 Постанови № 168, залежить від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, у зв'язку з чим подальшими змінами, внесеними Постановою від 07.07.2022 № 793 (застосовується з 24.02.2022), Постанова № 168 доповнена пунктом 2-1, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Натомість у цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що скаржника призвали на військову службу до Збройних сил України відповідно до указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію».
У справі № 200/660/23 Верховний Суд розв'язував питання щодо застосування Закону України № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України», наказів Адміністрації Державної прикордонної служби України №№ 392/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови № 168» від 30.07.2022 та № 628/0/81-22-АГ від 09.12.2022, інструкцій Міністерства внутрішніх справ України № 558 «Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України» від 25.06.2018 та № 188 «Про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям...» від 18.03.2016. Справа направлена на новий розгляд та стосувалася військовослужбовця Державної прикордонної служби України.
Постанови Верховного Суду у справах №№ 600/747/22-а та 200/193/23 скаржник вказав у контексті офіційного з'ясування обставин справи, а саме не дослідження документів (накази та розпорядження), які стали передумовою для відрядження військовослужбовця до військової частини для виконання відповідних завдань.
Однак основними питаннями, які аналізував Верховний Суд у справі № 600/747/22-а було визначення наявності умислу у платника податків щодо несвоєчасної сплати узгоджених податкових зобов'язань з ПДВ та правомірності застосування штрафних санкцій за Податковим кодексом України. У справі № 200/193/23 позивач - військовослужбовець Держприкордонслужби та постанова ухвалена не на користь позивача, що викликає суперечності та взаємовиключення.
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Скаржнику роз'яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржник не виконав вимоги ухвали Верховного Суду від 28.10.2024 про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень.
Зазначене дає підстави вважати, що встановлений судом строк для усунення недоліків касаційної скарги закінчено, проте виявлені недоліки скаржником не усунуто.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України, до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з пунктом першим частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Суд роз'яснює скаржнику, що відповідно до положень частини восьмої статті 169 КАС України повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 332, 355 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі №280/10738/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк В.М. Соколов