21 листопада 2024 року
м. Київ
справа №440/15817/23
адміністративне провадження № К/990/39833/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бондарець Денис Іванович, на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року у справі № 440/15817/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), у якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати не у повному обсязі позивачу додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) за період з 01.06.2022 по 07.08.2022 та з 14.10.2022 по 10.12.2022 з розрахунку на день пропорційно часу його участі у бойових діях, у тому числі за період його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного закладу охорони здоров'я до іншого та перебування у відпустці;
- зобов'язати відповідача донарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до пункту 1 Постанови № 168 за період з 01.06.2022 по 07.08.2022 та з 14.10.2022 по 10.12.2022, виходячи з розрахунку 100 000 грн на місяць пропорційно часу його участі у бойових діях, у тому числі за період його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного закладу охорони здоров'я до іншого та перебування у відпустці, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням від 17.04.2024 Полтавського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.08.2024, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди із розрахунку 100 000 грн на місяць, передбаченої Постановою № 168, у зв'язку з його перебуванням на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я через отримане ним бойове травмування пропорційно часу лікування, а саме з 07.06.2022 по 14.06.2022, з 15.07.2022 по 29.07.2022, з 14.10.2022 по 24.11.2022. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 вказану додаткову винагороду за відповідний період. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині відмовлених у задоволенні позовних вимог за період з 15.06.2022 по 14.07.2022 та з 25.11.2022 по 10.12.2022, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бондарець Д.І., подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28.10.2024 касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із визначенням предмета касаційного оскарження та його підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
На виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху від скаржника надійшла уточнена касаційна скарга на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06.08.2024 у справі № 440/15817/23.
Частиною першою статті 334 КАС України передбачено, що за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Скаржник посилається як на підставу для відкриття касаційного провадження у справі № 440/15817/23, оскарження судових рішень, перелік яких визначений у пункті 3 частини 4 статті 328 КАС України та посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання невизначеності у законодавстві щодо тяжкості травм/поранень військовослужбовців під час виконання військового обов'язку, які не пов'язані із наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.07.2007 № 370, яким визначено перелік тяжкостей травм цивільних осіб під час виконання робітничих обов'язків, тим самим маючи відсутність характеристики поранень військовослужбовцями отриманих в ході бойових дій, які в повсякденному житті не мають спільного з виробничими травмами.
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін та відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за періоди перебування на стаціонарному лікуванні через отримане бойове травмування. Однак суд дійшов висновку, що позивач не має права на таку винагороду за час перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, оскільки отримані ним травми не відносяться до тяжких відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04.07.2007 № 370.
Суд також встановив, що в матеріалах справи відсутні докази перебування позивача на стаціонарному лікуванні у період з 25.11.2022 по 10.12.2022 під час проходження військової служби, оскільки позивача було виключено зі списків особового складу частини з 24.11.2022.
При цьому, суд апеляційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин у даній справі встановив, що долучені до апеляційної скарги довідки свідчать про те, що наказ Міністерства охорони здоров'я України від 04.07.2007 за № 370 застосовується військово-лікарськими комісіями під час складення довідок для визначення ступеня тяжкості отриманого поранення.
Скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема стосовно невизначеності у законодавстві щодо тяжкості травм/поранень військовослужбовців під час виконання військового обов'язку, які не охоплюються наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.07.2007 № 370. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми права при вирішенні питання про його право на додаткову винагороду за період перебування у відпустці для лікування після поранення.
Однак колегія суддів зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій надали правову оцінку цим доводам скаржника та застосували відповідні норми матеріального права. Зокрема, суди встановили, що отримані позивачем поранення не відносяться до тяжких відповідно до чинного законодавства, а відтак він не має права на додаткову винагороду за період перебування у відпустці для лікування після поранення. Таким чином, питання правильного застосування відповідних норм права було предметом судового розгляду та отримало належну оцінку.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що скаржник фактично не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм права та оцінки доказів у справі. Це не відповідає підставам касаційного оскарження, визначеним пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник не довів, що судами попередніх інстанцій не було надано оцінки питанням застосування відповідних норм права або що така оцінка була відсутня. Отже, підстави для відкриття касаційного провадження за зазначеними доводами відсутні.
Також скаржник посилається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Суд касаційної інстанції зауважує, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для їх формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому парового питання, що постало перед практикою його застосування.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Поняття значний суспільний інтерес є оціночним, оскільки кожна справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для кожного учасника справи. Втім, Верховний Суд виходить з того, що справа становитиме значний суспільний інтерес, якщо результат її перегляду прямо або опосередковано матимуть вплив на забезпечення реалізації системи гарантій права на справедливий суд, та, як наслідок, визначення змісту та обсягу прав, свобод чи законних інтересів невизначеного кола осіб. Допустимість відкриття касаційного провадження у справах незначної складності чи розглянутих у порядку спрощеного провадження, з умов, що справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Однак скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору, як не наведено і існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бондарець Денис Іванович, на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року у справі № 440/15817/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов