Провадження № 11-кп/803/3601/24 Справа № 178/274/18 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
21 листопада 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , на ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 листопада 2024 року, про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який має загальну середню освіту, не одружений, не працевлаштований, зареєстрований за адресо: АДРЕСА_1 , не має місця постійного проживання, раніше засуджений 03.06.2016 року Синельниківським міським судом Дніпропетровської області за ч.1 ст. 185, ч.2 ст. 289 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 3 роки
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121 КК України,
За ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 листопада 2024 року продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 строком на 60 днів до 01 січня 2025 року включно, без визначення застави.
Судом першої інстанції встановлено, що продовжують існувати ризики, які були встановлені раніше, зокрема переховування від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення, перешкоджання кримінальному провадженню у будь-який спосіб, а також незаконного впливу та свідків та інших осіб у даному провадженні. На переконання суду першої інстанції, наведені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який.
В апеляції:
- обвинувачений ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу та постановити нову, про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги зазначає про недоведеність заявлених ризиків та безпідставне застосування виняткового запобіжного заходу. Зауважує, що тривалий час майже 7 років утримується під вартою.
Учасники кримінального провадження в судове засідання не з'явилися, заяв про участь у розгляді справи не надходили, тому, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 422-1 КПК України (в редакції Закону України № 1027-IX від 02.12.2020 р.) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України, передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , в достатній мірі досліджені обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та зроблений обґрунтований висновок про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою.
Врахована наявність об'єктивних причин, які не дозволяють закінчити судовий розгляд з ухваленням вироку до спливу строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, а також існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема: переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу та свідків та потерпілого у даному провадженні, а також ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, перешкоджання кримінальному провадженню.
Враховуючи характер та тяжкість покарання, що кореспондується з характером суспільного інтересу, даних про обвинуваченого, іншими обставинами у їх сукупності, існують підстави вважати, що продовжують існувати вказані вище ризики.
Крім того встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів проти власності та життя і здоров'я, за які передбачено покарання у довготривалого позбавлення волі, судовий розгляд кримінального провадження триває, свідки не допитані, що може спонукати обвинуваченого до спроби уникнути покарання шляхом переховування від суду або незаконного впливу з метою надання тих чи інших показань на його користь.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, колегія суддів вважає, що існує достатньо висока ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Як додаткову обставину в підтвердження ризику переховування, апеляційний суд враховує введення в Україні воєнного стану через агресію російської федерації проти України, яка суттєво погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також, враховується, що обвинувачений перебуваючи на свободі може здійснювати незаконний вплив на свідків, які надають викривальні покази, крім враховуючи, що інкриміновані злочини вчинені за попередньою змовою групою осіб з корисливих мотивів, тому ризики перешкоджання подальшому судовому розгляду у будь-яких спосіб та вчинення іншого кримінального правопорушення також існують.
Що стосується посилання обвинуваченого, що він має постійне місце проживання, то ця обставина не можуть бути важелем для зменшення встановлених ст. 177 КПК України ризиків, крім того, обвинуваченим не наведено жодних даних щодо міцності соціальних зв'язків, наявності утриманців та інше, які в свою чергу виступили стримуючим фактором в протиправній поведінці останнього.
Разом з цим, приймається до уваги, що обвинувачений офіційно не працевлаштований, легального доходу, утриманців, неповнолітніх дітей не має, вчинив злочин з корисливим мотивом, застосовуючи насильство до потерпілого, внаслідок чого настала смерть останнього.
Згідно вимог п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, з застосуванням насильства до потерпілого, колегія суддів погоджується з висновком суду про неможливість визначення застави на даній стадії розгляду.
Обговорюючи питання про можливість усунення вказаних ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання ОСОБА_6 під вартою, враховуються всі вищезазначені ризики і особу обвинуваченого та вважає правильним рішення суду першої інстанції про продовження міри запобіжного заходу саме у виді тримання під вартою.
Звертається увага, що тривалість попереднього тримання обвинуваченого під вартою зумовлена, складністю справи, кількістю проведених слідчих та розшукових дій, а також необхідністю дослідження доказів та допиту усіх учасників процесу, а тому належна процесуальна поведінка останнього зумовлена своєчасним застосування запобіжного заходу.
При цьому, колегія суддів приймає до уваги твердження ОСОБА_6 щодо тривалого його перебування під вартою, та звертає увагу, що оскільки на даний час судом першої інстанції ще не прийнято остаточного рішення і триває судовий розгляд, з огляду на положення ст. 28, ч. 1 ст. 318 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно дотримуватись розумних строків розгляду цього кримінального провадження та вжити термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції законною, обґрунтованою, вмотивованою, підстави для її скасування відсутні, тому апеляційну скаргу обвинуваченого слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 листопада 2024 року, про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121 КК України,- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4