19.11.2024 року м.Дніпро Справа № 904/744/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Чередка А.Є., Паруснікова Ю.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Костюка Ігоря Миколайовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2024 (суддя Бажанова Ю.А.)
у справі № 904/744/24
за позовом Фізичної особи-підприємця Костюка Ігоря Миколайовича, м. Київ
до Фізичної особи-підприємця Ющагіна Ігоря Олексійовича, м. Кам'янське Дніпропетровської області
про стягнення 154 300,00 грн,-
Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) Костюк Ігор Миколайович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП Ющагіна Ігоря Олексійовича про стягнення 154 300,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач безпідставно перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 154 300,00 грн із призначення платежу "оплата за товар згідно рахунку № 25 від 26.12.2023. Без ПДВ", за відсутності договірних відносин та відповідного рахунку.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2024 у справі № 904/744/24 відмовлено в задоволенні позову.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що сукупність наведених обставин та доказів наявних в матеріалах справи є більш вірогідними на підтвердження посилань відповідача щодо існування між сторонами договірних зобов'язань, на виконання яких сплачено заявлені до стягнення кошти, на відміну від тверджень позивача про безпідставність їх отримання відповідачем.
Не погодившись з вказаним рішенням ФОП Костюком І.М. подано апеляційну скаргу, згідно якої він просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Наводячи підстави скасування судового рішення апелянт зазначав, що додана відповідачем до матеріалів справи переписка в застосунку Telegram не може вважатися укладенням договору між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб, оскільки така переписка велася між позивачем та ОСОБА_1 (як вказував відповідач), а не з ФОП Ющагіним І.О. При цьому у рахунку на оплату № 25 від 26.12.2023 на суму 154 300,00 грн міститься найменування товару, як оплата за 1 товар, а отже такий рахунок не містить інформації про предмет договору та строк дії договору, у зв'язку з чим також не може свідчити про укладення договору у спрощеній формі. Позивач також стверджував, що товар у відповідача не замовляв та, відповідно, не отримував, при цьому надана відповідачем видаткова накладна № 25 від 26.12.2023 є непідписаною, а показання свідків оформлені без належного дотримання процесуальних норм.
Відтак, у сторін даної справи будь-які цивільні права та обов'язки відсутні, а тому кошти перераховані позивачем на рахунок відповідача, є такими, що набуті останнім без достатньої правової підстави, проте суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин положення статті 1212 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
Скаржник також вважав, що долучення відповідачем до матеріалів справи листа Департаменту патрульної поліції у місті Києві № 618аз/4111/7/02-2024 від 08.04.2024 порушує норми процесуального права, оскільки клопотання щодо продовження строку для подання такого доказу відповідачем заявлено вже під час розгляду справи по суті.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2024 відкрито апеляційне провадження у порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
07.07.2024 до апеляційного суду надійшов відзив відповідача із запереченнями на апеляційну скаргу.
08.07.2024 до апеляційного суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Колегія суддів не бере до уваги вказані пояснення, оскільки виходячи зі змісту статей 41, 42 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України виключно учасники справи (сторони та треті особи в позовному провадженні) мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Водночас з матеріалів справи не вбачається залучення судом першої інстанції вказаних осіб до участі в цій справі, що виключає набуття ними статусу учасників справи та зумовлює відсутність процесуальних підстав для врахування їх будь-яких пояснень у даній справі.
Відповідно до статті 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як підтверджується матеріалами справи, згідно платіжної інструкції № 2 від 26.12.2023 ФОП Костюк І.М. перерахував ФОП Ющагіну І.О. 154 300,00 грн із призначення платежу "оплата за товар згідно рахунку № 25 від 26.12.2023. Без ПДВ.".
В подальшому, 18.01.2024 представник ФОП Костюка І.М. адвокат Печериця Наталія Сергіївна звернулася до ФОП Ющагіна І.О. з вимогою № 18-01/24 від 18.01.2024 про повернення грошових коштів у розмірі 154 300,00 грн, як безпідставно отриманих.
Вказані кошти не були повернуті відповідачем позивачу, у зв'язку з чим останній звернувся до господарського суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що сукупність наведених обставин та доказів наявних в матеріалах справи є більш вірогідними на підтвердження посилань відповідача щодо існування між сторонами договірних зобов'язань, на виконання яких сплачено заявлені до стягнення кошти, на відміну від тверджень позивача про безпідставність їх отримання відповідачем.
Колегія суддів погоджується з таким висновком враховуючи наступне.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про, зокрема, відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 04.05.2022 у справі № 903/359/21, від 05.10.2022 у справі № 904/4046/20).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 16.09.2022 у справі № 913/703/20).
Відповідно до наданого позивачем до матеріалів позовної заяви витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ФОП Ющагіна І.О. (код НОМЕР_1 ) є 62.02 Консультування з питань інформатизації, а додатковими є: 47.41 Роздрібна торгівля комп'ютерами, периферійним устаткованням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах; 62.09 Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем.
Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач зазначав, що здійснює господарську діяльність у сфері роздрібної торгівлі комп'ютерами і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах. Товари та послуги реалізовує через мережу інтернет, а саме через сторінку в Іnstagram - ІНФОРМАЦІЯ_3, або через магазин, розташований за адресою: м. Київ, Харківське шосе, 19, ТЦ МегаСіті, нульовий поверх.
Так, на початку грудня 2023 позивач звернувся із запитом на придбання комп'ютера та комплектуючих до нього. Спілкування відбувалось за допомогою стільникового зв'язку та через застосунок Telegram. Згідно з інформацією у застосунку Telegram контакт, з яким відбувалась комунікація з приводу замовлення належить абоненту ІНФОРМАЦІЯ_1 з мобільним номером НОМЕР_2 .
Повідомлення позивачем надсилались ОСОБА_1 на мобільний номер НОМЕР_3 , який співпрацює з відповідачем і вся комунікація з приводу замовлення позивача велась із розрахунку, що продавцем товару виступатиме саме відповідач, рахунок на оплату товару позивачу було сформовано відповідачем, і його реквізити були передані позивачу для оплати, а саме: рахунок № 25 від 26.12.2023 на суму 154 300,00 грн, згідно якого позивачем здійснено оплату, що підтверджується платіжною інструкцією № 2 від 26.12.2023. Після чого, 30.12.2023 позивач особисто забрав оплачений товар з магазину відповідача, розташованого за адресою: м. Київ, Харківське шосе, 19, ТЦ МегаСіті, нульовий поверх .
В подальшому на початку січня 2024 позивач висловив незадоволення щодо придбаного товару та прибув 12.01.2024 до магазину відповідача з товаром для оформлення його повернення. Під час перевірки комплектності товару відповідачем було виявлено істотне пошкодження зовнішнього корпусу комп'ютера, тоді як протягом обговорення питання повернення товару позивач не попереджав про пошкодження ним корпусу. Оскільки пошкодження товару впливає на його вартість, відповідач повідомив про неможливість повернення коштів у повному розмірі та запропонував здійснити повернення на 1 500,00 грн менше від первісної оплати. Позивач не погодився зі зменшенням розміри суми, яка підлягала поверненню та викликав на місце поліцію, після виклику поліції позивач забрав комп'ютер та покинув магазин.
На доведення вказаних обставин відповідачем до матеріалів справи надано лист Департаменту патрульної поліції у місті Києві № 618аз/4111/7/02-2024 від 08.04.2024, на долучення якого він 03.04.2024 просив суд першої інстанції продовжити строк, оскільки такий лист на адвокатський запит відповідача станом на час подання відзиву не було отримано.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Згідно ч. 2 ст. 252 ГПК розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Тож, усупереч твердженням апелянта, клопотання про продовження строку подано відповідачем на тридцятий день з дня відкриття провадження у справі.
Так зі змісту вказаного листа випливає, що 12.01.2024 о 15:30, на спецлінію "102" надійшло звернення "Конфлікт", в якому заявник повідомляв що у магазині " Дроп Зона" у ТЦ Мега Сіті , працівники відмовляють у поверненні коштів за придбаний комп'ютер на суму 154 000,00 грн, комп'ютер в неналежній якості. Також продавець повідомляє, що йому не відомий ФОП на який сплачував кошти заявник. Згідно електронного рапорту поліцейських, які прибули на місце події було встановлено заявника Костюка І.М. , який повідомив, що йому відмовляють у повернені коштів за придбаний комп'ютер, так як вже пройшов термін у 14 днів з моменту придбання та комп'ютер має пошкодження.
На підтвердження своїх тверджень відповідач також надав скріншоти переписки із застосунку Telegram (сформовані в електронному вигляді), копію рахунку-фактури № 25 від 26.12.2023 та копію видаткової накладної № 25 від 26.12.2023.
Заперечуючи доводи відповідача позивач зазначав, що наведена переписка в застосунку Telegram не може вважатися укладенням договору між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб; рахунок на оплату № 25 від 26.12.2023 на суму 154 300,00 грн не містить істотних умов договору; позивач товар у відповідача не замовляв та, відповідно, не отримував.
Тож правова позиція позивача зводиться до того, що у сторін даної справи будь-які цивільні права та обов'язки відсутні, а грошові кошти були перераховані відповідачу у сумі 154 300,00 грн за відсутності договірних відносин та рахунку, який зазначений в призначенні платежу.
Відповідно до статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина 3 статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини 2 статті 73 ГПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
Висновок наведено у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21.
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Отже, роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах.
Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі. Правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.
Так, належність абонентського номеру НОМЕР_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1) зазначена позивачем у наявних в матеріалах справи документах, зокрема, позовній заяві та апеляційній скарзі.
Колегія суддів зазначає, що позивач не надав контрдоказів на спростування переписки в застосунку Telegram, не пояснив, у чому саме вона є неправдивою та в чому зміст наданих відповідачем електронних доказів якимось чином був спотворений або змінений.
Натомість надана відповідачем переписка у вигляді відеозапису екрану мобільного телефону відображена від початку і до завершення, без будь-якого фрагментарного вилучення змісту спілкування, що вбачається із хронології і позначок часу повідомлень.
Зі змісту переписки випливає, що вартість товару на суму 154 300,00 грн та реквізити на оплату, які виставлені на користь відповідача, були погоджені позивачем та ним отримані.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2023 у справі № 910/11210/22 вказав, що до електронних доказів широко застосовується доктрина "листа у відповідь". Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей (пункт 71).
Одночасно з цим, положеннями п. 41 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 163 від 29.07.2022, передбачено, що платник заповнює реквізит "Призначення платежу" платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
Отже, право визначати призначення платежу в платіжних документах належить виключно платнику.
Як вже зазначалось, платіжною інструкцією № 2 від 26.12.2023 ФОП Костюк І.М. перерахував ФОП Ющагіну І.О. 154 300,00 грн із зазначенням призначення платежу "оплата за товар згідно рахунку № 25 від 26.12.2023. Без ПДВ.". Водночас, позивач не пояснює яким чином перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 154 300,00 грн саме з таким призначенням платежу та за відсутності рахунку, як зазначав в позові.
Позивачем також не заперечено викладені у листі Департаменту патрульної поліції у місті Києві № 618аз/4111/7/02-2024 від 08.04.2024 обставини щодо його знаходження у магазині "Дроп Зона" у ТЦ Мега Сіті з метою повернення коштів за придбаний комп'ютер на суму 154 000,00 грн.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.
Апеляційний суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції).
Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Крім того, згідно з приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування лежить на сторонах.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.02.2024 у справі № 910/6757/23.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу (далі - ГК) України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Разом з тим згідно з частиною 1 статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.
Так, згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сукупність наведених обставин та доказів наявних в матеріалах справи є більш вірогідними на підтвердження посилань відповідача щодо існування між сторонами договірних зобов'язань з постачання товару та його оплати, на виконання яких позивачем сплачено заявлені до стягнення кошти у розмірі 154 300,00 грн, на відміну від тверджень позивача про безпідставність їх отримання відповідачем.
Таким чином, позивачем не доведено набуття відповідачем за рахунок позивача належних йому грошових коштів у сумі 154 300,00 грн без достатніх правових підстав, у зв'язку з чим позовні вимоги не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 ГПК України).
Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.
Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 ГПК України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 275-279 ГПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Костюка Ігоря Миколайовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2024 у справі № 904/744/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2024 у справі № 904/744/24 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Костюка Ігоря Миколайовича.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя В.Ф.Мороз
Суддя А.Є.Чередко
Суддя Ю.Б.Парусніков