21 листопада 2024 року м. Рівне №460/11501/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М.Недашківської, розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинення певних дій.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 20.09.2024 №184250012031 щодо відмови у призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити і виплачувати пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 13.09.2024.
Стислий виклад позиції Позивача.
Позивач зазначає, що має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3); звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Проте, позивачу відмовлено у задоволенні вказаної заяви, оскільки період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 складає менше 3 років. Позивач не погоджується з такими діями відповідача та вважає їх протиправними. Просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідачі, належним чином повідомлені про розгляд справи, відзиви на позовну заяву не подали.
Ухвалою суду від 07.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
ОСОБА_1 є особою, потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Сумською облдержадміністрацією.
13.09.2024 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області розглянуто та 20.09.2024 прийнято рішення №184250012031 про відмову у призначенні пенсії. Зі змісту рішення вбачається, що позивач не має права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, оскільки період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року складає менше 3 років.
У цьому рішенні вказано, що до періоду проживання (постійної роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення згідно довідки не зарахований період з 22.08.1989 по 23.06.1992, оскільки у вказаний період згідно довідки №464 від 13.09.2024 заявник навчався у м. Рівне, яке не віднесене до зони гарантованого добровільного відселення; з 10.08.1992 по 15.09.1992 оскільки у зазначений період заявник працював у с. Миронівка Сумської області, яке не віднесене до зони гарантованого добровільного відселення. Відповідно наданих документів до страхового стажу зараховані всі періоди.
Вважаючи таку відмову у призначенні пенсії протиправною, а свої права порушеними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу своїх дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років (абзацу 2 частини 1 статі 26 Закону №1058-IV).
Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон №796-ХІІ).
Відповідно до абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
В примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч.2 ст. 55 Закону №796-XII).
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії станом на 01.01. 1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Тобто, обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абз. 5 ч. 2 ст. 55 Закону України №796-XII від 28.02.1991 - є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року.
При цьому, особам, які додатково проживали у зоні посиленого радіологічного контролю в період з моменту аварії по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17, від 26.09.2018 у справі №205/4589/16-а та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01 січня 1993 року, необхідно пов'язувати з моментом аварії, а саме вказаний період проживання слід обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони посиленого радіологічного контролю, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на ЧАЕС.
Положення Закону №796-ХІІ за дотримання умов, визначених у ньому, дозволяють зменшувати пенсійний вік особи, але не більше 6 років.
Таким чином, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Так, факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення (в с. Орв'яниця Сарненського району) підтверджується довідкою Дубровицької міської ради від 20.08.2024 №2-808 відповідно до якої позивач проживав та був зареєстрований на території зони гарантованого добровільного відселення в періоди з дня народження 17.09.1962 по 01.09.1986 та з 17.08.1989 по 09.1992.
В матеріалах справи наявна довідка від 13.09.2024 №464 Національного університету водного господарства та природокористування в якій вказано, що ОСОБА_1 наказом № 266 від 18.09.1986 зарахований студентом 1-го курсу денної форми навчання Українського інституту інженерів водного господарства»; наказом №С №371 від 25.07.1988 позивачу надавалась академічна відпустка у зв'язку з призовом на військову службу; наказом №С №425 від 31.08.1989 позивач поновлений студентом 2-го курсу денної форми навчання цієї ж спеціальності та наказом №С №270 від 23.06.1992 відрахований з числа студенів. Ця довідка не містить інформації про періоди проходження позивачем практики, а також періодів літніх та зимових канікул.
Місто Рівне не віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
Отже, позивач фізично не міг постійно проживати у с .Орв'яниця що відноситься до зони гарантованого (добровільного) відселення у вказаний період, оскільки м. Рівне не відноситься до такої зони. Відтак, вказані періоди навчання не враховується в період постійного проживання в зоні забруднення, оскільки норма статті 55 Закону чітко передбачає постійне проживання/працю у відповідній зоні.
У постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17 Верховний Суд сформував висновок, згідно якого виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17 сформовано висновок про те, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.
Отже, періоди навчання у Українському інституті інженерів водного господарства не підтверджують факту постійного проживання у відповідний період позивача у зоні гарантованого добровільного відселення.
Згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 в період з 10.08.1992 по 09.11.1999 позивач працював на ІНФОРМАЦІЯ_1 (с.Миронівка, Сумської області).
Село Миронівка Сумської області не віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
Враховуючи викладене, позивачем не підтверджено період його постійного проживання станом на 01.01.1993 не менше 3-х років у зоні гарантованого добровільного відселення, з огляду на що право на зниження пенсійного віку на 6 років позивач не має.
Вказана правова позиція суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23, від 19.09.2024 у справі 460/23707/22, які в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховуються судом під час вирішення наведеного спору.
Щодо доводів позивача про те, що факт проживання його у зоні гарантованого добровільного відселення підтверджується посвідченням потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, суд зазначає, що відповідно до зазначеного посвідчення позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом № 796-ХІІ, тобто підтверджує права на пільги і компенсації, встановлені Законом № 796-ХІІ. Однак право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки постійного проживання, роботи, але не більше 6 років, виникає за умови, що позивач станом на 01.01.1993 постійно прожила або відпрацювала у цій зоні не менше трьох років. Вказане посвідчення підтверджує лише статус особи, яка потерпіла внаслідок ЧАЕС.
Таким чином, суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що наявність у нього такого посвідчення надає безумовне право на зменшення пенсійного віку.
Отже, суд погоджується з висновками відповідача 1 про не підтвердження позивачем факту постійного проживання станом на 01.01.1993 не менше трьох років в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у нього права на зменшення пенсійного віку.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що у позивача відсутні умови, які є необхідними для прийняття пенсійним органом рішення про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, а відтак відповідач 1 правомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії.
За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наявні у матеріалах справи докази свідчать про правомірність рішення пенсійного органу, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинення певних дій - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 21 листопада 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, буд. 43, м. Суми, Сумська обл.,40009, ЄДРПОУ/РНОКПП 21108013)
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Борисенка Олександра, 7, м.Рівне, Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ 21084076).
Суддя К.М. Недашківська