21 листопада 2024 року м. Рівне №460/187/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гудими Н.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення від 22.08.2023 щодо відмови у звільненні з військової служби, вирішенні питання про встановлення статусу учасника бойових дій з видачею посвідчення і про виплату грошової допомоги за поранення та зобов'язання звільнити з військової служби, вирішити питання про встановлення статусу учасника бойових дій з видачею посвідчення та про виплату грошової допомоги за поранення.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що з березня 2022 року позивач перебуває на військовій службі. Повідомлено, що у зв'язку з тим, що його батько, який також проходив військову службу, загинув, позивач в серпні 2023 року подав рапорт про звільнення з військової служби. Однак, з відповіді відповідача вбачається, що такий рапорт не підлягає розгляду, оскільки позивач самовільно залишив військову частину і 25.04.2023 йому призупинено військову службу та увільнено від посади. Стверджує про протиправність відмови відповідача у звільненні зі служби, оскільки проходив медичний огляд ВЛК з метою встановлення придатності до подальшої служби, та про наявність підстав для задоволення рапорту і звільнення його з військової служби. З огляду на наведене, просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 09.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав. На обґрунтування заперечень зазначив, що в березні 2023 року позивач самовільно залишив військову частину, за фактом чого розпочато досудове розслідування, позивача увільнено від займаної посади, а його військову службу призупинено. Повідомлено, що до закриття кримінального провадження чи постановлення рішення суду стосовно позивача військова частина не може приймати рішення щодо його звільнення. Вважає, що у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, тому просив у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши заяви по суті, долучені до них документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 у 2022 році призваний по мобілізації відповідно до Указу Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію". На підставі припису начальника штабу військової частини НОМЕР_2 №987 від 16.07.2022 та іменного списку командира військової частини НОМЕР_2 від 13.07.2022 для подальшого проходження служби був направлений у Військову частину НОМЕР_1 .
Так, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.07.2022 №195 солдат ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу, на всі види забезпечення, військової частини НОМЕР_1 .
30.08.2022 під час проходження військової служби позивач отримав поранення, у зв'язку з чим проходив лікування з 30.08.2022 по 13.09.2022.
Також позивач періодично перебував у відпустці у зв'язку з хворобою в період з 21.09.2022 по 21.02.2023.
Так, згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.09.2022 №259 позивач вибув у відпустку для лікування у зв'язку із хворобою на 25 днів з 21.09.2022 по 15.10.2022. Підстава наказу: рапорт військовослужбовця №41168 від 20.09.2022, довідка ВЛК №4128 від 15.09.2022.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.10.2022 №286 ОСОБА_1 прибув з відпустки і приступив до виконання службових обов'язків.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.10.2022 №291 ОСОБА_1 вибув у відпустку для лікування у зв'язку із хворобою на 28 днів з 28.10.2022 по 24.11.2022 (підстава: рапорт військовослужбовця №50242 від 26.10.2022, довідка ВЛК №5583 від 25.10.2022). Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.11.2022 №316 ОСОБА_1 прибув з відпустки і приступив до виконання службових обов'язків.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.12.2022 №340 ОСОБА_1 вибув у відпустку для лікування у зв'язку із хворобою на 24.12.2022 по 21.01.2023 (підстава: рапорт військовослужбовця №73008 від 23.12.2022, довідка ВЛК №7075 від 22.12.2022). Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №20 від 23.01.2023, позивач 23.01.2023 прибув з відпустки і приступив до виконання службових обов'язків.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.02.2023 №37 ОСОБА_1 вибув у ІНФОРМАЦІЯ_1 09.02.2023 для проходження ВЛК та визначення ступеня придатності до військової служби у ЗСУ.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.03.2023 №74 ОСОБА_1 прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 та приступив до виконання службових обов'язків.
25.03.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) прийнято наказ №78, згідно з яким ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 та знятий з продовольчого забезпечення (підстава: рапорти підполковника ОСОБА_2 №18702 від 25.03.2023, лейтенанта ОСОБА_3 №№18842, 18841 від 25.03.2023).
25.04.2023 слідчим Другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Львові) Територіального управління ДБР, розташованого у м. Львів внесено відомості до ЄРДР за ч.5 ст.407 КК України за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
04.05.2023 року на адресу військової частини НОМЕР_1 надійшло повідомлення від слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління ДБР розташованого у м. Львів про початок досудового розслідування за фактом самовільного залишення позивачем військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08.05.2023 №125-РС ОСОБА_1 вважається таким, що увільнений від займаної посади, та якому призупинено військову службу у Збройних Силах України.
Цього ж дня, 08.05.2023, командиром військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) прийнято наказу №119 про призупинення строку військової служби ОСОБА_1 , виплати грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення, виключено зі всіх видів забезпечення з 25.04.2023.
15.08.2023 ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом згідно з фіскальним чеком від 15.08.2023) командиру роти Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку зі смертю його батька, який перебував на військовій службі у ЗСУ. У рапорті позивач також просив вирішити питання про встановлення статусу учасника бойових дій та про виплату грошової допомоги за поранення.
За результатами розгляду вказаного рапорту командування військової частини повідомило позивачу, що оскільки останній самовільно залишив військову частину, 25.04.2023 йому призупинено військову службу та увільнено від посади, тому його рапорт про звільнення з військової служби не підлягає розгляду.
Не погодившись з такою відмовою у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до частин першої, третьої статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі, - Закон №2232-ХІІ), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина сьома статті 1 Закону № 2232-XII).
За правилами частини дев'ятої статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
В силу вимог частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ч.7 ст.26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затверджений Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до абз.2 п.12 Положення № 1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Слід зазначити, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Згідно з п.225 вказаного Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно з абз. 13 п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №170 від 10.04.2009, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Тобто, як і рішення (наказ) про звільнення військовослужбовця, так і рішення (наказ) про відмову у його звільненні виносить у даному випадку командир військової частини.
Підстави звільнення з військової служби визначені ст.26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.
При цьому, пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Загальновідомим є той факт, що в подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався і діє донині.
В свою чергу, Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідно до пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Як свідчать матеріали справи, 15.08.2023 ОСОБА_1 подав до командира роти Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку зі смертю його батька, який перебував на військовій службі у ЗСУ. У рапорті позивач також просив вирішити питання про встановлення статусу учасника бойових дій та про виплату грошової допомоги за поранення.
На обґрунтування підстав звільнення, зазначених у рапорті, позивач надав, серед іншого, копію свого свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 24.07.1996 та копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 16.05.2023, згідно з яким ОСОБА_4 , батько позивача, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За результатами розгляду вказаного рапорту, листом від 22.08.2023 №11813 командування військової частини НОМЕР_1 повідомило позивачу, що його рапорт про звільнення з військової служби не підлягає розгляду, позаяк останній самовільно залишив військову частину і 25.04.2023 йому призупинено військову службу та увільнено від посади.
Суд враховує, що за правилами ч.2 ст.24 Закону №2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту "ґ" пункту 1 частини четвертої, підпунктів "д" пунктів 1 та 2 частини п'ятої та підпункту "д" пункту 1, підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону.
Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Наведені норми кореспондуються з нормами пунктів 144-1 - 144-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
Згідно з пп.14 п.116 цього Положення зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.
Системний аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, можуть бути звільнені з військової служби лише після продовження військової служби, у випадку наявності виправдувального вироку або закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України стосовно них.
Судом встановлено, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №78 від 25.03.2023 ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 .
У зв'язку з цим, 25.04.2023 за фактом самовільного залишення військової частини внесено відомості до ЄРДР за ч.5 ст.407 КК України та розпочато досудове розслідування.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08.05.2023 №125-РС, ОСОБА_1 , який самовільно залишив військову частину 25.03.2023, вважається таким, що увільнений від займаної посади, та якому призупинено військову службу у Збройних Силах України.
Цього ж дня, 08.05.2023, командиром військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) прийнято наказ №119, згідно з яким ОСОБА_1 призупинено строк військової служби, вислуги років для призначення пенсії та вислуги у військовому званні, виплату грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення та виключено зі всіх видів забезпечення з 25.04.2023.
Зазначені накази Військової частини НОМЕР_1 є чинними, в судовому порядку не оскаржувалися. Доказів зворотного позивачем суду не надано і матеріали справи не містять.
Таким чином, позивач вважається особою, яка 25.03.2023 самовільно залишила місце несення служби та на дату подання ним рапорту (15.08.2023) його військова служба у Збройних Силах України була призупинена і останній не входив до складу Збройних Сил України.
Будь-яких доказів того, що на час подання рапорту та/або його розгляду відповідачем стосовно ОСОБА_1 судом прийнято виправдувальний вирок, що набрав законної сили та/або закрито кримінальне провадження, та/або командиром військової частини прийнято наказ про продовження військової служби ОСОБА_1 , позивачем суду не надано, матеріали справи не містять та судом не здобуто.
За таких обставин, суд погоджується з твердженням відповідача про відсутність у нього правових підстав для розгляду по суті порушеного у рапорті від 15.08.2023 питання про звільнення позивача з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII (у зв'язку зі смертю батька), та прийняття відповідного рішення за результатами такого розгляду.
При цьому, суд зауважує, що відповідачем не заперечувалося право позивача на звільнення з військової служби у зв'язку зі смертю його батька, а лише роз'яснено, що у зв'язку з самовільним залишенням військової частини та внаслідок цього призупинення військової служби і увільнення від посади, рапорт позивача про звільнення зі служби не підлягає розгляду.
Суд також звертає увагу на те, що обставина, яка стала підставою для звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби (смерть батька 06.05.2023), настала після факту самовільного залишення позивачем військової частини та призупинення його військової служби відповідно до вимог абз.2 ч.2 ст. 24 Закону №2232-ХІІ (25.04.2023 - з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань).
При цьому, доводи позивача про те, що він не залишав самовільно військову частину, а був направлений на медичний огляд з метою встановлення придатності до подальшої військової служби, зокрема мав запланований прийом до лікаря на 10.04.2023 о 10:45 год, суд оцінює критично та відхиляє як безпідставні, позаяк жодних доказів на підтвердження вказаних обставин позивачем суду не надано.
Натомість матеріали справи свідчать, що позивач через отримане у серпні 2022 року поранення проходив обстеження і лікувався, у зв'язку з чим йому надавалися відпустки в періоди: з 21.09.2022 по 15.10.2022, з 28.10.2022 по 24.11.2022, з 24.12.2022 по 21.01.2023.
Так, зокрема, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.02.2023 №37 ОСОБА_1 вибув у ІНФОРМАЦІЯ_1 09.02.2023 для проходження ВЛК та визначення ступеня придатності до військової служби у ЗСУ.
Поряд з цим, 21.03.2023 ОСОБА_1 прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 та приступив до виконання службових обов'язків, що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.03.2023 №74.
Тобто, станом на 25.03.2023 (дата, з якої позивач вважається таким, що самовільно залишив військову частину) ОСОБА_1 перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 та не був у відпустці чи на лікуванні. Будь-яких доказів протилежного позивачем суду не надано і матеріали справи не містять.
Встановлені обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що відповідач, повідомивши ОСОБА_1 про неможливість розгляду його рапорту про звільнення з військової служби, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, а отже правомірно і обґрунтовано, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Стосовно вимог позивача про вирішення питання про встановлення статусу учасника бойових дій і про виплату грошової допомоги за поранення, то суд зазначає, що такі не можуть бути задоволені, оскільки заявлені на майбутнє.
Позивач при зверненні до суду з даним позовом оскаржує рішення про відмову відповідача у звільненні з військової служби на підставі його рапорту від 15.08.2023. Відповідач, у свою чергу, повідомив про те, що такий рапорт не підлягає розгляду, у зв'язку з самовільним залишенням позивачем військової частини, внаслідок чого військову службу останнього призупинено і увільнено від посади. Тобто, спору щодо встановлення позивачу статусу учасника бойових дій, як і щодо виплати грошової допомоги за поранення на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало, відповідно, відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині будуть порушені. Крім того, позовна заява не містить ані викладу жодних обставин на обґрунтування зазначених вимог, ані будь-яких доказів на підтвердження порушених прав позивача в цій частині вимог.
Суд наголошує, що відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Отже, судовому захисту підлягає лише дійсно порушене право на час звернення із позовом до суду. Задоволення позовних вимог на майбутнє не допускається, позаяк є передчасним.
Враховуючи викладене, зазначені позовні вимоги є передчасними, такими, щодо яких на даний час відсутній спір, а отже у їх задоволенні слід відмовити.
В силу вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні даного спору дійшов висновку, що дії відповідача вчиненні в порядку та у спосіб, що визначені чинним законодавством, в межах наданих повноважень, обґрунтовано і правомірно. В той час як порушення прав позивача, про захист яких він просив в судовому порядку, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Підстави для застосування положень ст. 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинення певних дій.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 21 листопада 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )
Суддя Н.С. Гудима