20 листопада 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/12373/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
16 жовтня 2024 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (надалі - відповідач, ГУ ПФУ в Донецькій області), у якій позивач просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №204850018091 від 14.06.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, зарахувавши до загального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», період провадження ним підприємницької діяльності з 23.02.1995 та період роботи з 02.06.1986 по 26.09.1986, з 21.04.1987 по 02.06.1987, з 01.08.1989 по 12.06.1990, з 10.01.1990 по 12.12.1992.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії №204850018091 від 14.06.2024 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем у порушення вимог законодавства України не зараховано до страхового стажу позивача період провадження ним підприємницької діяльності з 23.02.1995, а також періоди роботи з 02.06.1986 по 26.09.1986, з 21.04.1987 по 02.06.1987, з 01.08.1989 по 12.06.1990, з 10.01.1990 по 12.12.1992. Вказує, що довідкою Куп'янської ОДПІ Харківської області №125/м/01-049 від 04.11.2005 підтверджено факт реєстрації позивача як підприємця, здійснення ним підприємницької діяльності у період з 20.07.1992 по 30.06.1997 та сплату податків. Щодо посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на не зарахування стажу згідно записів трудової книжки у зв'язку з наявністю виправлення місяця народження у трудовій книжці зазначає, що позивач не може нести відповідальність за порушення порядку заповнення трудової книжки адміністрацією підприємства, водночас відповідач не позбавлений права перевірити інформацію, що зазначена у трудовій книжці відповідно до положень ч.3 ст. 44 Закону України №1058-IV.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/12373/24. Клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження задоволено, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано докази від Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
30 жовтня 2024 року через систему "Електронний суд" до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на позовну заяву /а.с. 48-50/, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою від 07.06.2024 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV). Страховий стаж позивача на дату звернення становить 07 роки 03 місяці 03 дні. За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано період роботи згідно записів трудової книжки від 26.09.1986 серії НОМЕР_1 : з 02.06.1986 по 26.09.1986, з 21.04.1987 по 02.06.1987, з 01.08.1989 по 12.06.1990, з 10.01.990 по 12.12.1992, оскільки на титульній сторінці трудової книжці мається необумовлене виправлення місяця народження, що не відповідає вимогам Інструкції. До страхового стажу також не зарахований період провадження фізичною особою підприємницької діяльності з 23.02.1995, оскільки позивачем не надано довідки, підтверджуючої систему оподаткування та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Вважає, що відповідачем правомірно відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю у позивача необхідного страхового стажу 13 років. У відзиві також заявлено клопотання про залучення до участі у справі як другого відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду 31 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про залучення другого відповідача у справі №440/12373/24 /а.с. 64-65/.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторони, викладені у заяві по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
07.06.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 6/, звернувся до Кременчуцького об'єднаного управління ПФУ ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою за призначенням/перерахунком пенсії, у якій просив призначити пенсію по інвалідності /а.с. 69-70/ та з пакетом документів, перелік яких зазначено у розписці-повідомленні, що прийнято 07.06.2024 і зареєстровано за №553 /зворот а.с. 70/.
Відповідно до положень пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 в редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1 (далі - Порядок №22-1, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи ОСОБА_1 в електронному вигляді передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА_1 Відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії по інвалідності від 14.06.2024 №204850018091, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 13 років /а.с. 72/.
Вказане рішення вмотивовано тим, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж на дату звернення становить 7 років 3 місяці 3 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До страхового стажу не зараховано періоди: 1) період провадження фізичною особою підприємницької діяльності з 23.02.1995, оскільки заявником не надано довідки, підтверджуючою систему оподаткування та сплату страхових внесків до ПФУ; 2) періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26.09.1986 з 02.06.1986 по 26.09.1986, з 21.04.1987 по 02.06.1987, з 01.08.1989 по 12.06.1990, з 10.01.990 по 12.12.1992, оскільки на титульній сторінці трудової книжці маються необумовлене виправлення місяця народження, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України №58 від 27.07.1993 (із змінами) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за №110 від 17.08.1993.
Позивач не погодився з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14 червня 2024 року №204850018091 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 та звернувся до суду з позовом у цій справі.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14 червня 2024 року №204850018091 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , суд дійшов таких висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Закон №1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
За приписами частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За змістом частини 1 статті 30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Частиною 1 статті 32 Закону № 1058-IV передбачено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.
Таким чином, для призначення пенсії по інвалідності позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії по інвалідності з урахуванням віку від 52 років до досягнення 55 років включно повинен мати страховий стаж 13 років.
На час звернення із заявою про призначення пенсії по інвалідності (07.06.2024) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 6/, досяг 55 років.
За розрахунком пенсійного органу на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії підтверджений страховий стаж позивача становить 7 років 3 місяці 3 дні /а.с. 73/, про що також зазначено в оскаржуваному рішенні.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII).
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 /а.с. 12-14, 74-76/ наявні такі записи:
- 02.06.1986 ОСОБА_1 прийнятий на період виробничої практики слюсарем 2 розряду Управління механізації №6 Управління автомобільних доріг на підставі наказу №69-к від 02.06.1986 (запис №1);
- 26.09.1986 позивач звільнений у зв'язку із закінченням практики на підставі наказу №129-к від 26.09.1986 (запис №2);
- 21.04.1987 ОСОБА_1 прийнятий слюсарем 2 розряду в Харківський РайДУ на підставі наказу №16-ок від 21.04.1987 (запис №3);
- 02.06.1987 - звільнений у зв'язку з призовом до лав ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до п.3 ст. 36 КЗпП УРСР на підставі наказу №24-ос від 01.06.1987 (запис №4);
- 01.08.1989 - прийнятий водієм в Кооператив "Модуль" на підставі наказу №21-к від 01.08.1989 (запис №5);
- 12.06.1990 - звільнений за згодою сторін відповідно до ст. 36 КЗпП УРСР на підставі наказу №21-к від 12.06.1990 (запис №6);
- 10.01.1990 - прийнятий на роботу в кафе "Дружба" учнем бармена на підставі наказу №2 від 21.03.1990 (запис №7);
- 12.12.1992 - звільнений з кафе "Дружба" за власним бажанням на підставі наказу №12 від 12.12.1992 (запис №7).
Не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно трудової книжки: з 02.06.1986 по 26.09.1986, з 21.04.1987 по 02.06.1987, з 01.08.1989 по 12.06.1990, з 10.01.1990 по 12.12.1992 у спірному рішенні вмотивовано тим, що на титульній сторінці трудової книжці маються необумовлені виправлення місяця народження, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України №58 від 27.07.1993 (із змінами) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за №110 від 17.08.1993.
Матеріалами справи підтверджено, що у графі "дата народження" трудової книжки наявне виправлення першої літери при зазначенні місяця "октября" (українською мовою - жовтень). При цьому місяцем народження позивача є жовтень (рос. октябрь) (а.с. 6).
Інші відомості дати народження на титульній сторінці трудової книжки позивача відповідають даті, місяцю та року народження ОСОБА_1 .
У трудовій книжці на титульній сторінці міститься відтиск печатки підприємства та підпис уповноваженої особи, якою оформлено титульну сторінку трудової книжки позивача.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 N 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N110, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Водночас статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників була затверджена Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 N 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N110, тоді як відповідач вказує у спірному рішенні про порушення вказаної Інструкції при внесенні записів до трудової книжки за періоди: з 02.06.1986 по 26.09.1986, з 21.04.1987 по 02.06.1987, з 01.08.1989 по 12.06.1990, з 10.01.1990 по 12.12.1992, тобто на час, коли ця Інструкція не була прийнята, тому суд критично оцінює доводи відповідача у спірному рішенні про наявність порушень вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України №58 від 27.07.1993 (із змінами) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України № 110 від 17.08.1993, при виконанні записів трудової книжки №1-№7, оскільки вказаний нормативно-правовий акт не має зворотної дії в часі.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну з дня прийому на роботу.
До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.5 цієї Інструкції в разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення, інші виправлення, виправлення виконується власником того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Таким чином, обов'язок щодо заповнення трудової книжки, внесення виправлення до трудової книжки вказаною Інструкцією покладався саме на адміністрацію підприємства, а не на працівника.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 428/7863/17 та від 16 квітня 2020 року у справі №159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.
Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
З огляду на викладене безпідставними є посилання відповідача на недоліки, допущені роботодавцем (роботодавцями) при оформленні трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , у тому числі, її титульної сторінки.
Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.
ГУ ПФУ в Донецькій області не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування", зокрема, у справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74).
Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування факту роботи позивача: з 02.06.1986 по 26.09.1986 слюсарем 2 розряду Управління механізації №6 Управління автомобільних доріг; з 21.04.1987 по 02.06.1987 слюсарем 2 розряду в Харківський РайДУ; з 01.08.1989 по 12.06.1990 водієм в Кооператив "Модуль"; з 10.01.1990 по 12.12.1992 учнем бармена кафе "Дружба".
Зазначена відповідачем обставина щодо необставленого виправлення місяця народження позивача на титульній сторінці трудової книжки позивача у даному випадку є формальною.
Таким чином, періоди роботи позивача: з 02.06.1986 по 26.09.1986 слюсарем 2 розряду Управління механізації №6 Управління автомобільних доріг; з 21.04.1987 по 02.06.1987 слюсарем 2 розряду в Харківський РайДУ; з 01.08.1989 по 12.06.1990 водієм в Кооператив "Модуль"; з 10.01.1990 по 12.12.1992 учнем бармена кафе "Дружба" - підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 , однак неправомірно не зараховані пенсійним органом до страхового стажу ОСОБА_1 .
Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що рішення від 14 червня 2024 року №204850018091 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України.
Адміністративний суд не може підміняти уповноважений орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань по суті, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Питання про наявність підстав для призначення позивачу пенсії по інвалідності відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відноситься до повноважень органу Пенсійного фонду, у даному випадку визначеного за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Донецькій області, і, за відсутності всіх вихідних даних, необхідних для вирішення цього питання, не може бути розглянуте по суті судом.
При цьому суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
За таких обставин, вимоги позивача в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності суд залишає без задоволення.
Водночас, суд з метою ефективного поновлення прав позивача вважає за необхідне, керуючись приписами частини 2 статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 02 червня 1986 року по 26 вересня 1986 року слюсарем 2 розряду Управління механізації №6 Управління автомобільних доріг, з 21 квітня 1987 року по 02 червня 1987 року слюсарем 2 розряду в Харківський РайДУ, з 01 серпня 1989 року по 12 червня 1990 року водієм в Кооператив "Модуль", з 10 січня 1990 року по 12 грудня 1992 року учнем бармена кафе "Дружба" та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07 червня 2024 року про призначення пенсії по інвалідності.
Щодо вимог позивача в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до загального страхового стажу позивача, який дає право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», період провадження ним підприємницької діяльності з 23.02.1995, суд зазначає наступне.
Пунктом 4 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, встановлено, що періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ). Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, пунктом 4 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, у редакції чинній станом на 23.02.1995, встановлено, що час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р. зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток N 1).
Отже, необхідною умовою для зараховування до стажу роботи особи періодів провадження фізичною особою підприємницької діяльності на час початку оспорюваного періоду (з 23.02.1995) була сплата страхових внесків, що повинна підтверджуватися довідкою Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків.
На час звернення позивача із заявою про призначення пенсії, необхідною умовою для зараховування до стажу роботи особи періодів провадження фізичною особою підприємницької діяльності також є сплата страхових внесків, що має бути підтверджена документально (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1).
Абзацом 4 підпункту 2 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків.
Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Отже, у період з 1993 року по 01.07.2000 на законодавчому рівні було передбачено зарахування до страхового (трудового) стажу для обчислення пенсій період здійснення підприємницької діяльності за умови сплати підприємцями страхових внесків до Пенсійного фонду України, які підлягали обов'язковій реєстрації як платники внесків в органах Пенсійного фонду.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.10.2018 по справі № 643/20104/15-а, відповідно до якої, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж, можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01.07.2000 року довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01.07.2000 року довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Тобто законодавець передбачив зарахування як до трудового, так і до страхового стажу фізичних осіб-підприємців періоди провадження ними господарської діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Належними ж доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж, можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року є довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків.
Відповідно до норм законодавства, яке регулює спірні правовідносини, сплата страхових внесків до 01 липня 2000 року підтверджується довідкою Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року довідкою із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків
Такі висновки такої відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.08.2024 у справі № 580/7175/21.
Позивачем на підтвердження здійснення підприємницької діяльності надано відповідачу разом із заявою про призначення пенсії:
- копію свідоцтва №62926682 про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 , виданого Шевченківським райвиконкомом 24 лютого 1995 року /а.с. 80/;
- копію повідомлення страхувателю ОСОБА_1 від 12.05.1996 про те, що розмір відрахувань страхових внесків становить 9% /а.с. 81/;
- копію довідки Державної податкової інспекції по Шевченківському районі Харківської області від 31.10.1995 №785, виданої ОСОБА_1 в тому, що він дійсно зареєстрований в податковій інспекції на підставі розпорядження райдержадміністрації №50 від 23.02.1995. Ідентифікаційний код 62926682, реєстраційний №6 /а.с. 82/.
Також у матеріалах справи міститься копія довідки Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області №125/М/01-049 від 04.11.2005, видана ОСОБА_1 в тім, що він дійсно був зареєстрований підприємцем з 20 липня 1992 по 30 червня 1997 року згідно розпорядження представника Президента України Шевченківської районної державної адміністрації в Харківській області та сплачував податки. /а.с 26/.
Ці документи підтверджують факт реєстрації позивача суб'єктом підприємницької діяльності (фізичною особою-підприємцем), факт його перебування на обліку пенсійному органі та фіскальному органі, розмір відрахувань страхових внесків, які позивач повинен був сплачувати станом на 12.05.1996.
Проте, позивачем не надано до пенсійного органу та до суду документів на підтвердження фактичної сплати ним страхових внесків (платіжних доручень, квитанцій установ банків, документаів, що підтверджують поштовий переказ, інформації Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту - свідоцтва про сплату єдиного податку; спеціального торгового патентому; документів про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту).
Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактичної сплати ним страхових внесків з 23.02.1995.
За встановлених обставин справи та наведених вище норми права, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно не зараховано до страхового стажу позивача період провадження підприємницької діяльності з 23.02.1995.
Таким чином, у зазначеній вище частині позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції АТ КБ "Приватбанк" №0.0.3940421538.1 від 12.10.2024 /а.с. 35/ та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 39/.
Частиною 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, при частковому задоволенні позову ОСОБА_1 суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 грн. 60 коп. (1211,20 грн./2).
Прохальна частина позовної заяви містить клопотання позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6500 грн.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Водночас суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Такі висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 26.01.2023 №280/3242/19.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Представництво інтересів позивача у цій справі здійснювалося адвокатом Юрченко А.В. на підставі ордеру на надання правничої допомоги ОСОБА_1 серії ВІ №1246287, виданого 13.10.2024 /а.с. 36/.
Позивачем надано до суду договір №64/24 про надання правничої допомоги від 17.08.2024 /а.с. 28/, акт №64/24 приймання-передачі правничих послуг від 13 жовтня 2024 року /а.с. 29/, розрахунок витрат на правничу допомогу клієнту ОСОБА_1 /а.с. 30/, копію платіжної інструкції на переказ готівки АТ КБ "Приватбанк" від 15.08.2024 на суму 6500 грн. отримувач: ОСОБА_2 /а.с. 27/.
Відповідно до умов розділу 3 договору №64/24 про надання правничої допомоги від 17.08.2024 розмір гонорару: всього 6500 грн. Сторони домовилися, що вартість 1 (однієї) години роботи адвоката при наданні правничої допомоги клієнту за цим договором становить 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день оплати, а саме 1342,00 грн. (2684,00 грн. * 50% = 1342,00 грн.).
В акті №64/24 приймання-передачі правничих послуг від 13 жовтня 2024 року зазначено, що сторони склали цей акт про те, що згідно договору про надання правничої допомоги від 17.08.2024 №64/24 адвокатом передано, а клієнтом прийнято правничі послуги згідно таблиці 1: 1) 17.08.2024 - детальний опис робіт (наданих послуг) - пошук, аналіз та узагальнення законодавства та судової практики щодо спірних правовідносин; 2 год., вартість 1 год. наданих послуг - 1342,00 грн., загальна вартість наданих послуг - 2684 грн.; 2) 13.10.2024 - підготовка адміністративного позову; 3 год., вартість 1 год. наданих послуг - 1342,00 грн., загальна вартість наданих послуг - 4026,00 грн. Всього витрачено годин на надання послуг - 5 год., загальна вартість наданих послуг - 6710,00 грн. /а.с. 29/.
Матеріалами справи підтверджено, що позовна заява підписана адвокатом Юрченко А.В., як представником ОСОБА_1 .
Водночас, ця справа відноситься до справ незначної складності відповідно до статті 263 КАС України, справа призначена до розгляду та розглянута за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні. Зазначений в акті приймання-передачі час 10 годин, як витрачений на виконання робіт та послуг, що вказані у цьому акті, на думку суду, є завищеним.
Керуючись критерієм реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних робіт (наданих послуг), зважаючи на кількість часу, необхідного для виконання робіт, послуг, зазначених в акті (3 години), розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи (справа незначної складності, передбачена статтею 263 КАС України), витраченому адвокатом та необхідному часу для виконання певних дій, надання послуг, об'єму наданих послуг, значенню справи для сторони, а також враховуючи вартість 1 години роботи в розмірі 1342 грн., що узгоджена сторонами в договорі №64/24 про надання правничої допомоги від 17.08.2024 та часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2013 грн. = ((1342 грн.*3 год)/2).
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 134, 139, 229, 243-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (площа Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, ідентифікаційний код 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14 червня 2024 року №204850018091 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 02 червня 1986 року по 26 вересня 1986 року слюсарем 2 розряду Управління механізації №6 Управління автомобільних доріг, з 21 квітня 1987 року по 02 червня 1987 року слюсарем 2 розряду в Харківський РайДУ, з 01 серпня 1989 року по 12 червня 1990 року водієм в Кооператив "Модуль", з 10 січня 1990 року по 12 грудня 1992 року учнем бармена кафе "Дружба" та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07 червня 2024 року про призначення пенсії по інвалідності.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 грн. 60 коп. (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2013 грн. (дві тисячі тринадцять гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Сич