20 листопада 2024 рокусправа № 380/14049/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із вимогами:
- визнати протиправним рішення від 11.06.2024 о/р№913150125084 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в нарахуванні і виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком з перерахунком пенсії як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо відмови зарахувати час перебування у засланні ОСОБА_1 з 08.07.1950 року по 23.08.1956 рік, яка перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована, у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення (перерахунку) пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Львівської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, з 05.05.2018 року з перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» здійснити з 01.06.2024 перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 як репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано, відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із зарахування часу перебування у засланні на спецпоселенні з 08.07.1950 року по 23.08.1956 року до стажу роботи у потрійному розмірі.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком, призначену на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 08.07.1950 позивач разом з матір'ю та сестрою була виселена на спецпоселення у Красноярський край та звільнена 23.08.1956. Позивач вважає, що вона, як особа, яка була репресована та в подальшому реабілітована, має право на отримання підвищення пенсії на 50% мінімальної пенсії за віком, а також на зарахування стажу перебування на спецпоселенні у потрійному розмірі. Звернувшись до відповідача із відповідною заявою позивач отримала рішення про відмову в здійсненні перерахунку пенсії, яке вважає протиправним.
Позиція Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області викладена у відзиві на позовну заяву (вх.№15337ел від 24.07.2024), у якому представник щодо задоволення позову заперечила та вказала, що позивачка є членом сім'ї репресованої особи, яку було примусово переселено та отримує доплату у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян». Щодо зарахування до стажу у потрійному розмірі часу відбування заслання, представник стверджує, що в пенсійній справі позивача відсутні документи, які б підтверджували перебування під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні.
Ухвалою судді від 08.07.2024 в справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві правом на подання відзиву, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористалось, свою позицію стосовно позову не висловило.
Частиною 6 ст. 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує з 13.07.1996 пенсію за віком, призначену на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно архівної довідки №51, виданої Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області 09.05.2024, ОСОБА_2 , 1916 р.н., ОСОБА_3 , 1906 р.н., ОСОБА_4 , 1941 р.н., 08 липня 1950 року із села Побіч Золочівського (Олеського) району Львівської області, за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 14 серпня 1950 року, були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в. Красноярський край, по політичних мотивах, як члени сім?ї посібника учасникам ОУН, звідки звільнені - 23 серпня 1956 року. Відповідно до ст. 3 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи були реабілітовані (згідно копії довідки про реабілітацію від 26 січня 1993 року).
ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про перерахунок її пенсії відповідно до п. «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також щодо зарахування часу перебування в засланні в потрійному розмірі.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 11.06.2024 о/р №913150125084 відмовлено позивачу в перерахунку пенсії. У вказаному рішенні відповідачем 2 зазначено, зокрема, що згідно матеріалів пенсійної справи заявниці вже встановлено підвищення до пенсії членам сімей громадян, які зазнали репресій та були реабілітовані, у розмірі 43,52 грн. Окрім цього, згідно наданих документів, заявниця не є репресованою особою, а належить до членів сім?ї репресованої особи, яка в подальшому була реабілітованою, відповідно підстав для обчислення стажу в потрійному розмірі відповідно статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» немає.
Вважаючи згадане рішення відповідача 2 протиправним, позивач звернулась до суду з метою його зобов'язання провести перерахунок підвищення її пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, а також у зарахуванні періоду перебування на спецпоселенні до страхового стажу у потрійному розмірі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.
Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Відтак, дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст.1 доповнено ч.3 згідно із Законом №2353-XII від 15.05.1992).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон №2325-VIII) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Серед іншого, змінена назва закону на: «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону №962-XII, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., №15, ст. 88). Зміни набули чинності 05.05.2018.
Вказаний перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-XII.
Згідно ст.1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 №962-XII (далі Закон №962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону №962-XII передбачено «поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей».
Відповідно до п.2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до п.6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 (далі Постанова №654) від 16.07.2008 з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Відповідно до статті 28 Закону №1058-IV розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
При визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не пп.2 п 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а.
Отже, підвищення пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, має бути здійснено у розмірі, передбаченому Законом №1788-ХІІ, а не Постановою №654, як вказує відповідач.
Крім того, суд зауважує, що як у оскаржуваному рішенні, так і у відзиві на позовну заяву, відповідачі стверджують, що позивач є членом сім'ї репресованого, яку було примусово переселено.
З цього приводу суд зазначає таке.
Відповідно до положень ст. 1-1 Закону №962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно з положеннями ст. 1-2 Закону №962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст. 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.
Згідно ст. 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Згідно архівної довідки №51, виданої Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області 09.05.2024, ОСОБА_2 , 1916 р.н., ОСОБА_3 , 1906 р.н., ОСОБА_4 , 1941 р.н., 08 липня 1950 року із села Побіч Золочівського (Олеського) району Львівської області, за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 14 серпня 1950 року, були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в. Красноярський край, по політичних мотивах, як члени сім?ї посібника учасникам ОУН, звідки звільнені - 23 серпня 1956 року.
Також згідно довідки №51 від 09.05.2024 вищевказані особи були реабілітовані (згідно копії довідки про реабілітацію від 26 січня 1993 року).
Отже, оскільки до позивача було застосовано одну з форм репресій (заслання) та в подальшому її реабілітовано, суд доходить висновку, що позивачка є особою, що зазнала репресій, відтак має право на отримання підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.
Також позивач оскаржує відмову відповідача у зарахування періоду перебування на спецпоселенні до страхового стажу у потрійному розмірі.
З цього приводу суд відзначає, що відповідно до ст.6 Закону №962-ХІІ реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Згідно ст.58 Закону №1788-ХІІ, громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Стаття 1 Закону №962-ХІІ визначає, що заслання - це примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Тому, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі.
Оскільки позивачка була примусового виселена на спецпоселення з конфіскацією майна на період з 08.07.1950 по 23.08.1956, тобто у зазначений період перебувала у засланні, то вона має право на зарахування часу перебування у засланні у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Притім, суд вважає за доцільне наголосити, що передбачена ст.6 Закону №962-ХІІ пільга є не спеціальним способом обрахування вже набутого особою трудового стажу (як це відбувається при призначенні пенсії на пільгових умовах), а є сатисфакцією, яка згідно з метою цього Закону, зазначеній у ст.1, визнана державою справедливою за завдану таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років шкоду.
Стосовно строку з якого позивачу слід здійснити перерахунок пенсії, суд враховує положення ч.4 ст.45 Закону №1058-IV, згідно з якими перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених ч.1 ст.35, ч.2 ст.38, ч.3 ст.42 і ч.5 ст.48 цього Закону, провадиться у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
За таких обставин, оскільки за перерахунком пенсії позивачка звернулась з заявою 03.06.2024, то перерахунок пенсії їй слід здійснити з 01.06.2024, тобто з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії.
Відтак, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 11.06.2024 о/р №913150125084 про відмову в перерахунку пенсії; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити позивачу з 01.06.2024 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ та зарахування періоду перебування у засланні з 08.07.1950 по 23.08.1956 до страхового стажу у потрійному розмірі.
При цьому визначивши Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві як суб'єкта, який має виконувати рішення зобов'язального характеру, суд виходив із такого.
Статтею 44 Закону України №1058 врегульований порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України №1058, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції на момент виникнення правовідносин) (далі Порядок №22-1).
Відповідно до п. 1.1 Порядку 22-1 в редакції, що діяла на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1, створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
За приписами п. 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, суд вважає, що аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 зумовлює такі висновки:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Сторонами не заперечується, що заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві, відтак, з огляду на приписи п. п. 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1, на останнього й має бути покладено й обов'язок відновлення порушених прав позивача, оскільки саме Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві не виконало свого обов'язку щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо зобов'язання вчинити дії.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 понесені позивачем судові витрати.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 11.06.2024 о/р №913150125084 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ 42098368) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.06.2024 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ та зарахувати період перебування у засланні з 08.07.1950 по 23.08.1956 до страхового стажу у потрійному розмірі.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Желік О.М.