20 листопада 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/5811/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом: ФОП ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (м. Кропивницький), вул. Театральна,24, п/с 1/37, м. Кропивницький,25006
про визнання протиправними та скасування постанови, -
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
1)визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №7530/11/28/РРО/ НОМЕР_1 /ТД-ФС, якою накладено штраф в розмірі 80 000 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що перевірка проведена без достатніх для того підстав, висновки в акті перевірки зроблені, виходячи не з об'єктивного трактування приписів норм матеріального права, без об'єктивного дослідження та врахування безпосередніх обставин справи.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 17).
27.09.2024 надійшов відзив Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому позовні вимоги не визнавав, просив у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
03.06.2024 ГУ ДПС у Кіровоградській області на адресу Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці було направлено лист за №3664/5/11-28-07-04-02, яким повідомлено, що 24.05.2024 в ході проведення фактичної перевірки кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ФОП ОСОБА_1 встановлено допущення до роботи громадянки ОСОБА_2 , стосовно якої повідомлення про прийняття працівника на роботу не подано, чим порушено встановлені вимоги КЗпП України та постанови КМУ від 17.06.2015 №413 "Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту".
Разом з вказаним листом, ГУ ДПС у Кіровоградській області, було направлено копії матеріалів перевірки для прийняття мір фінансового впливу, відповідно до вимог діючого законодавства, зокрема: копія акту перевірки №7530/11/28/РР0/3053212625 від 24.05.2024, копія наказу №385-п від 20.05.2024, копія направлень на перевірку, копія акту закупки від 24.05.2024, копії опису готівкових коштів та Х-звітів від 24.05.2024, копія пояснень продавця (а.с.32-40).
За змістом акту ГУ ДПС у Кіровоградській області №7530/11/28/РР0/3053212625 від 24.05.2024, проведено фактичну перевірку господарської одиниці кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ФОП ОСОБА_1 , та встановлено, зокрема, що на момент перевірки, ОСОБА_2 працює у ФОП ОСОБА_1 без укладення трудового договору.
18.06.2024, начальником Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці прийнято рішення №7530/11/28/РРО/3053212625/ТД, згідно якого, керуючись п.3 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року, вирішено розглянути справу про накладення штрафу згідно абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України на ФОП ОСОБА_1 , розгляд справи провести 10 липня 2024 року (а.с.46).
Листом від 20.06.2024 №ПС/1/11246-24, Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці повідомило ФОП ОСОБА_1 , що розгляд справи про застосування санкцій на підставі акта ГУ ДПС у Кіровоградській області від 24.05.2024 №7530/11/28/РРО/3053212625 відбудеться об 13 год 15 хв 10.07.2024 (а.с. 41).
Листом від 05.07.2024 №ПС/1/12190-24, Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці повідомило ФОП ОСОБА_1 про перенесення розгляду справи на 14 год 00 хв 16.07.2024.
16.07.2024 відповідачем проведено розгляд справи про застосування фінансових санкцій та за результатами прийнято постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №7530/11/28/РРО/3053212625/ТД-ФС та, на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 80 000, 00 грн. (а.с.47)
Не погоджуючись з вказаним рішеннями відповідача, позивач звернулася до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1-2 ст. 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог частини першої статті 259 КЗпП України постановою від 21.08.2019 №823 (далі Постанова №823) Кабінет Міністрів України затвердив Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначав процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №640/17424/19, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, було визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю".
Отже, станом на момент виникнення спірних правовідносин порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю чинним законодавством не визначений.
Водночас, відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Підпунктом 4 пункту 4 цього Положення передбачено, що Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).
Кабінетом Міністрів України згідно з пунктом 1 постанови від 12 січня 2022 року №14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" (далі Постанова №14) постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, зокрема, Головне управління Держпраці у Кіровоградській області, та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці.
Підпунктом 1 пункту 3 Постанови №14 визначено, що територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов'язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структуру, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.
Підпунктом 3 пункту 3 Постанови №14 установлено, що міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці - завдання і функції Управління Держпраці у Кіровоградській області, Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, Головного управління Держпраці у Запорізькій області; Державною службою з питань праці наказом №232 від 02.12.2022 прийнято рішення про можливість забезпечення Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці від 23.09. 2022 №167. У зв'язку з цим, Державною службою України з питань праці наказано припинити здійснення повноважень та виконання функцій Головному управлінню Держпраці у Кіровоградській області з 05.12.2022.
Отже, повноваження та функції Головного управління за постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 року №14 передані Південно-Східному міжрегіональному управлінню Державної служби України з питань праці.
Отже, відповідач є уповноваженим суб'єктом здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб'єктами господарювання законодавства про працю.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У статті 1 Закону України "Про охорону праці" визначено, що працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
Таким чином, відповідальність за вказаною статтею настає у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.
Отже, підставою для застосування до фізичної особи-підприємця штрафу на підставі статті 265 КЗпП України є фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі Порядок №509), який визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами третьою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" (далі - штрафи).
Пунктом 1 Порядку №509 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" (далі - штрафи).
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).
В силу вимог абзацу другого пункту 2 Порядку №509 (в редакції Постанови №823) штрафи накладаються на підставі:
рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв'язку з невиконанням вимог припису;
акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;
акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування;
акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Таким чином, Порядком №509 в редакції Постанови №823 було визначено, що будь-який акт перевірки податкового органу є підставою для накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю в разі встановлення такого порушення в ході перевірки.
Водночас, оскільки Постанова №823 визнана судом протиправною та нечинною з дня набрання законної сили рішенням у справі №640/17424/19 (14.09.2021) діє редакція абзацу другого пункту 2 Порядку №509 до змін, внесених Постановою №823.
Так, відповідно до абзацу другого пункту 2 Порядку №509 (в редакції до внесених Постановою №823 змін) штрафи можуть бути накладені на підставі:
рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.
акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Отже, чинними на момент прийняття спірного рішення нормами Порядку №509 передбачено, що лише акт документальної виїзної перевірки податкового органу, в якому зафіксовані порушення вимог законодавства про працю, може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання штрафу згідно зі статтею 265 КЗпП України.
Відповідно до ч.3 ст. 16 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 №2136-ІХ позапланові заходи державного нагляду (контролю) у період дії воєнного стану здійснюються: за наявності підстав, визначених абзацами п'ятим, восьмим, дев'ятим, десятим частини першої статті 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"; за зверненням Київської міської військової адміністрації або обласної військової адміністрації; у зв'язку з невиконанням суб'єктом господарювання приписів про усунення порушень вимог законодавства, виданих після 1 травня 2022 року.
У період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені статтею 265 Кодексу законів про працю України, не застосовуються.
Південно-Східне міжрегіональне управління Держпраці не здійснювало позапланових заходів державного нагляду (контролю) та відповідно не виносило приписів про усунення порушень вимог законодавства, тому норма ст.16 Закону №№2136-ІХ не може застосовуватися на дані спірні правовідносини.
Перевіряючи наявність підстав для притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності за допуск працівника без укладення трудового договору згідно з оскаржуваною постановою, суд виходить з наступного.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" від 17.06.2015 №413, в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови, встановлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором, зокрема, засобами електронного зв'язку з використанням кваліфікованого електронного підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронних довірчих послуг.
Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
В залежності від характеру трудових функцій, обсягу роботи, її систематичності та постійності (сезонності) тощо, трудові договори можуть укладатись на невизначений строк (безстроковий договір), на визначений строк, встановлений за погодженням сторін (строковий договір) або ж на час виконання певної роботи. Таке правове регулювання трудових відносин щодо видів договорів наведено у статті 23 Кодексу Законів про працю України.
Основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Таким чином, особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового або цивільно-правового договору, водночас, зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 Кодексу Законів про працю України, роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 0540/5987/18-а, від 24.01.2023 у справі №580/3948/19 та від 22.11.2023 у справі №240/18367/20, які враховуються адміністративним судом відповідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом Акту фактичної перевірки реєстраційний №7530/11/28/РР0/3053212625 від 24.05.2024, в ході проведення перевірки було встановлено факт порушення законодавства про працю в частині не оформлення трудового договору з ОСОБА_2 , яку фактично було допущено до роботи ФОП ОСОБА_1 без укладання трудового договору (контракту).
Проте ФОП ОСОБА_1 ані під час проведення фактичної перевірки, ані в процесі розгляду справи про накладення штрафу, ані до суду не надано належних доказів на підтвердження обставин щодо укладення із ОСОБА_2 договору чи будь-яких інших документів, що підтверджують врегулювання відносин між ними відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".
Відтак, позивачем допущено порушення вимог ст.ст.21, 24 КЗпП України, Порядку №413, за що передбачена відповідальність, встановлена абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, відповідно, суд дійшов висновку, що накладення на позивача штрафу за наведене вище порушення вимог трудового законодавства за оскаржуваною постановою, є правомірним та законним.
Також, суд ураховує, що дії позивача щодо не укладення трудового договору у письмовій формі з працівником ОСОБА_2 та допуск її до роботи без оформлення такого трудового договору, перешкоджають реалізації права такої фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та КЗпП України, права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на пенсійне забезпечення та інше.
Аналогічна правова позиція висловлена і у постанові Верховного Суду від 24.01.2023 у справі №580/3948/19.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Відповідно до вимог ч.1, ч.4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання ст.76 наведеного Кодексу.
Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст.77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Враховуючи те, що саме факт допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору є правовою підставою для застосування до роботодавця штрафних санкцій та враховуючи встановлені обставини, зазначені в акті фактичної перевірки реєстраційний №7530/11/28/РР0/3053212625 від 24.05.2024 та підтвердженні матеріалами адміністративної справи, суд уважає правомірною постанову Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 16.07.2024 №7530/11/28/РРО/3053212625/ТД-ФС про накладення на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд зазначає, що всі інші аргументи сторін досліджені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, суд зазначає, що позовні вимоги у цій справі є такими, що задоволенню не підлягають.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати на користь позивача відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 262, 263 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправними та скасування постанови - відмовити.
Після набрання законної сили судовим рішенням у справі №340/5811/24 за позовною заявою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправними та скасування постанови, зняти заходи забезпечення позову, встановлених ухвалою суду від 04.09.2024.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО