20 листопада 2024 року справа №320/6997/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державноїї міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову відповідача прийняти у позивача декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства рф;
- зобов'язати відповідача прийняти декларацію позивача про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства рф.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно та безпідставно відмовив у прийнятті декларації про відмову позивача від громадянства російської федерації, оскільки є незалежні від неї причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства згідно з абз. 16 ст. 1 Закону України "Про громадянство України".
Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що декларація про відмову від іноземного громадянства подається особою в разі, коли протягом двох років з моменту подання клопотання про припинення іноземного громадянства, іноземною державою не надано такого документу. Водночас, на момент подання позивачем декларації дворічний термін з моменту звернення до іноземної країни не сплив, що є підставою для повернення особі декларації через відсутність у її декларації підтвердження наявності визначених Законом № 2235-ІІІ незалежних причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства, які є підставою для подання декларації про відмову від іноземного громадянства.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач набув громадянство України з 04.03.2021р., про що свідчить тимчасове посвідчення серії НОМЕР_1 , видане 15.09.2021р., дійсне до 04.03.2023р.
15.12.2023р. позивач звернувся до відповідача з проханням прийняти декларацію про відмову від громадянства російської федерації з подальшим оформленням та видачею паспорта громадянина України.
До звернення позивач додав декларацію про відмову від іноземного громадянства, копію довідки посольства рф в Україні від 14.02.2022р. №269100543, копію відповіді мзс рф від 11.10.2022р. №27044/кд-гр.
Листом від 25.12.2023р. №С-2305/6/8010-23/8010.4.2/4241-23 відповідач повідомив про відсутність підстав для прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації замість документу уповноваженого органу російської федерації про припинення громадянства російської федерації
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України Про громадянство України від 18.01.2001 №2235-III (далі Закон №2235-III).
Статтею 8 Закону України Про громадянство України визначено, що особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається:
- особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства;
- іноземцем - зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Водночас, як встановлює стаття 1 Закону №2235-III зобов'язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України;
незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури;
декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Зразок декларації про відмову від іноземного громадянства затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.08.2012 № 715 Про затвердження зразків документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, та журналів обліку (далі Наказ МВС № 715).
Відповідно до затвердженого Наказом МВС № 715 зразка заявник має зазначити в декларації строк, установлений законодавством іноземної держави, протягом якого заявник не отримав документ про припинення громадянства цієї держави.
Так, матеріалами справи підтверджено, що позивач набув громадянство України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України" та взяла на себе зобов'язання припинити іноземне громадянство російської федерації протягом двох років з моменту набуття нею громадянства України.
Враховуючи викладені вище норми чинного законодавства саме на позивача покладається обов'язок припинити іноземне громадянство та подати документ про припинення іноземного громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту набуття громадянства.
Згідно з підпунктом 54 пункту 4 Положення про Міністерство закордонних справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 N 281, Міністерство закордонних справ України відповідно до покладених на нього завдань, дипломатичними представництвами, консульськими установами іноземних держав, представництвами міжнародних організацій в Україні, а також дипломатичним корпусом, акредитованим в Україні. За інформацією посольства російської федерації в Україні, розмір консульського збору за припинення громадянства російської федерації на момент набуття заявником громадянства України становив 1820 грн. що не перевищувало половину мінімальної заробітної плати на момент набуття громадянства України.
Незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), в розумінні пункту 1 статті 1 Закону N 2235-III, є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.
Отже, обов'язковою передумовою для визнання причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства незалежною від особи, є факт звернення/прийняття клопотання такої особи уповноваженим органом держави її громадянства, в даному випадку російської федерації.
Особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом N 2235-III порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства (якщо така не була подана раніше) їм замість тимчасових посвідчень громадянина України, залежно від місця проживання, видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон (пункти 117-119 Порядку).
Тобто позивач зобов'язаний подати документ про припинення російського громадянства.
Суд звертає увагу, що позивачем долучена довідка посольства російської федерації від 14.02.2022р. про те, що заява позивача про вихід з громадянства рф прийнята до розгляду відповідно до законодавства російської федерації і зареєстрована за №269100543. Консульський збір сплачено.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем вчинялись необхідні дії задля припинення громадянства російської федерації (звернення до відповідних органів рф та отримання відмови, не отримання відповіді), однак такі не призвели до певних правових результатів з незалежних від позивача причин.
Отже, в цьому випадку законодавство передбачає можливість подання декларації про вихід з громадянства російської федерації.
Згідно із частиною 21 статті 9 Закону N 2235 особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов'язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яких визнано біженцями або яким надано притулок в Україні.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону N 2235-III, декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Так, позивач взяв на себе зобов'язання повернути паспорт громадянина російської федерації до уповноважених органів цієї держави, не користуватися правами громадянина російської федерації та не виконувати обов'язків, передбачених її законодавством для громадян цієї держави.
З огляду на вищевикладене, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач звертався до консульської установи російської федерації щодо припинення громадянства, заява останнього прийнята посольством рф, сплачений консульський збір та останньою взято на себе зобов'язання повернути національний документ громадянства російської федерації.
Положеннями частин1, 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає цілком обґрунтованими побоювання позивача щодо можливого анулювання його тимчасового посвідчення та втрати громадянства України, що стало наслідком подання декларації про відмову від іноземного громадянства до закінчення дворічного строку з моменту подання заяви в Посольство російської федерації, позаяк такий термін спливає після закінчення строку, на який позивач отримав тимчасове посвідчення громадянина України.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (N 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (N 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (N 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
При цьому, згідно пункту 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач вирішуючи питання щодо прийняття декларації позивача обмежився лише роз'ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не надав мотивованої відмови позивачу в прийнятті такої декларації.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не розглянув по суті звернення позивача, не надав жодної оцінки підставам подачі ним декларації та протиправно зобов'язав його подати документ, неможливість отримання якого по суті і стало підставою для подачі такої декларації. Тобто, відповідачем фактично не прийнято жодного рішення за результатами розгляду декларації позивача.
При обранні способу захисту прав позивача у даному випадку суд враховує приписи статті 245 КАС України та зазначає таке.
У разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.12.2018 у справі N 804/1469/17 та від 10.04.2019 у справі N 826/11251/18.
У справі немає доказів, які б свідчили про відсутність можливості у суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути звернення позивача від 15.12.2023р. щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням правової позиції викладеної судом та прийняттям відповідного рішення.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області (місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А; код ЄДРПОУ 42552598), про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області (місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А; код ЄДРПОУ 42552598) щодо відмови ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) в прийнятті декларації про відмову від громадянства російської федерації.
3. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області (місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А; код ЄДРПОУ 42552598) повторно розглянути звернення ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) від 15.12.2023р. щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні, та прийняти відповідне рішення.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 (двадцять) коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області (місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А; код ЄДРПОУ 42552598).
5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.