ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"21" листопада 2024 р. справа № 300/7714/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27.08.2024 №092850026165 протиправно відмовлено йому в призначенні пенсії за віком. Крім цього, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області не зараховано до його страхового стажу періоди роботи на території російської федерації з 05.10.1993 по 12.09.1996 в управлінні технологічного транспорту №9 Нафтогазовидобувного управління «Сугормінськнафта» ВАТ «Ноябрьскнафтогаз»; з 16.04.1997 по 03.05.2001 в управлінні технологічного транспорту №3 Сугормінського УБР №1 ВАТ Ноябрьськнафтогаз» ВАТ «Сибірська нафтова компанія»; з 04.05.2001 по 31.08.2003 в ТОВ «Сибнафто-Буріння»; з 01.09.2003 по 11.05.2004 в ТОВ «Сервісна транспортна компанія»; з 02.08.2004 по 20.05.2008 в ТзОВ «Сервісна транспортна компанія»; з 24.05.2008 по 27.10.2010 в ОАО «РН-Буріння». Тому, слід скасувати оскаржене рішення, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу спірні періоди роботи та призначити з 09.08.2024 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20.08.2024 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27.08.2024 №092850026165 йому відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області не зараховано до страхового стажу періоди роботи на території російської федерації з 05.10.1993 по 12.09.1996, з 16.04.1997 по 03.05.2001, з 04.05.2001 по 31.08.2003, з 01.09.2003 по 11.05.2004, з 02.08.2004 по 20.05.2008 та з 24.05.2008 по 27.10.2010, оскільки припинена Угода про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Позивач зазначив, що його трудова книжка містить всі необхідні дані, які підтверджують факт роботи у спірні періоди. Тому, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27.08.2024 №092850026165, яким йому відмовлено в призначенні пенсії, підлягає до скасування.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що позивачу не зараховано до страхового стажу періоди роботи на території російської федерації з 02.08.2004 по 20.05.2008 та з 24.05.2008 по 27.10.2010 згідно з даними трудової книжки, оскільки припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього СРСР, а в подальшому незалежних держав, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюватиметься відповідно до законодавства України з урахуванням двохсторонніх угод/договорів. Вказав, що така двостороння угода в галузі пенсійного забезпечення з російською федерацією відсутня. Звернув увагу, що обчислення стажу для призначення пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду України. Отже, вимога про призначення пенсії є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, а тому не підлягає задоволенню. Згідно з поданими документами страховий стаж ОСОБА_1 становить 10 років 2 місяці 23 дні, якого недостатньо для призначення пенсії за віком, тому правомірно відмовлено в призначенні йому пенсії. Крім того, звернув увагу, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. Відтак, наявні підстави для залучення до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Згідно з ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 20.08.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.51).
Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області рішенням від 27.08.2024 №092850026165 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У даному рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано, зокрема періоди роботи згідно з даними трудової книжки з 02.08.2004 по 20.05.2008 та з 24.05.2008 по 27.10.2010, оскільки припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 10 років 2 місяці 23 дні (а.с.9).
Крім цього, як вбачається із розрахунку стажу позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 05.10.1993 по 12.09.1996, з 16.04.1997 по 03.05.2001, з 04.05.2001 по 31.08.2003 та з 01.09.2003 по 11.05.2004 (а.с.40).
Позивач, вважаючи протиправним вищевказане рішення відповідача, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (частина 1 статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст.62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній (надалі Порядок №637).
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).
Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування (пункт 20 Порядку №637).
З системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені або зазначені неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.
Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 13.08.1987, копія якої містяться в матеріалах справи, підтверджено періоди його роботи з 05.10.1993 по 12.09.1996 в управлінні технологічного транспорту №9 Нафтогазовидобувного управління «Сугормінськнафта» ВАТ «Ноябрьскнафтогаз»; з 16.04.1997 по 03.05.2001 в управлінні технологічного транспорту №3 Сугормінського УБР №1 ВАТ Ноябрьськнафтогаз» ВАТ «Сибірська нафтова компанія»; з 04.05.2001 по 31.08.2003 в ТОВ «Сибнафто-Буріння»; з 01.09.2003 по 11.05.2004 в ТОВ «Сервісна транспортна компанія»; з 02.08.2004 по 20.05.2008 в ТзОВ «Сервісна транспортна компанія»; з 24.05.2008 по 27.10.2010 в ОАО «РН-Буріння», які не зараховані відповідачем до страхового стажу (а.с.10-12).
Суд зазначає, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач був прийнятий на таку роботу.
Відтак, враховуючи, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, і трудова книжка позивача оформлена належним чином, суд зазначає, що відповідач протиправно не врахував у повному обсязі вказані періоди роботи позивача до його страхового стажу.
Як вже встановлено судом, у спірному рішенні Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи на території російської федерації з 02.08.2004 по 20.05.2008 та з 24.05.2008 по 27.10.2010, оскільки припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. При цьому, підстави незарахування періодів роботи позивача з 05.10.1993 по 12.09.1996, з 16.04.1997 по 03.05.2001, з 04.05.2001 по 31.08.2003, з 01.09.2003 по 11.05.2004 відповідачем не зазначено, проте робота за такі періоди виконувалася позивачем також на території російської федерації.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєдналися до вказаної Угоди, розповсюджувалася дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при визначенні розміру пенсії.
Як на підставу для відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів роботи, відповідачем зазначено те, що російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992.
В той же час, всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, з урахуванням стажу, який вона набула на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україною у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з російською федерацією.
З огляду на наведене, є необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу період роботи позивача на території російській федерації, з підстав припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки у періоди роботи позивача на території російської федерації вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до його страхового стажу, та як наслідок позбавлення його конституційного права на соціальний захист.
В ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З урахуванням наведеного, а також те, що відповідачем не надано доказів, які підтверджують відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періодів роботи з 05.10.1993 по 12.09.1996, з 16.04.1997 по 03.05.2001, з 04.05.2001 по 31.08.2003, з 01.09.2003 по 11.05.2004, з 02.08.2004 по 20.05.2008 та з 24.05.2008 по 27.10.2010, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача вказані періоди роботи.
Інших підстав для незарахування вищевказаних періодів роботи позивача до страхового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Як наслідок, рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії від 27.08.2024 №092850026165, яке прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, підлягає до скасування.
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
За приписами частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у випадку, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року за наявності страхового стажу від 21 до 31 року.
Проаналізувавши рішення від 27.08.2024 №092850026165 суд зазначає, що вік ОСОБА_2 становить більше необхідних 63 років, а страховий стаж позивача - 10 років 2 місяці 23 дні, проте враховуючи висновок суду про необхідність зарахування спірних періодів роботи, страховий стаж становитиме більше обов'язкових 21 року.
Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст.45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Проте відповідно до пункту 1 частини 1 даної статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та необхідними документами 20.08.2024, тобто в межах зазначеного трьохмісячного строку. Відтак позивачу слід призначити пенсію з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 10.08.2024.
Згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У даній справі, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).
Отже, ОСОБА_1 вірно визначено відповідача у даній справі - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, а тому під час розгляду даної справи відсутні підстави для залучення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в якості співвідповідача, як про це просив відповідач у відзиві на позовну заяву.
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії від 27.08.2024 №092850026165, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає необхідним зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 20.08.2024) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 05.10.1993 по 12.09.1996, з 16.04.1997 по 03.05.2001, з 04.05.2001 по 31.08.2003, з 01.09.2003 по 11.05.2004, з 02.08.2004 по 20.05.2008, з 24.05.2008 по 27.10.2010, та призначити йому пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 10.08.2024.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії підлягає до задоволення.
Враховуючи приписи ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 1211,20 грн. сплаченого судового збору.
Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.4 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 Кодексу).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 ст.139 Кодексу).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
На підтвердження факту залучення адвоката і понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн., позивачем надано суду:
- копію договору-довіреності про надання правничої допомоги та представлення інтересів від 02.10.2024 №68;
- ордер серії АТ №1051551 від 02.10.2024 на надання правничої допомоги;
- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Андрійовича Я.Ф. №952 від 11.09.2012;
- акт-розрахунок переліку послуг правничої допомоги, що надана (надаватиметься) адвокатом, та їхня вартість, згідно з яким адвокатом надано послуги загальною вартістю 4000 грн.;
- квитанцію до прибуткового касового ордера №1051551 від 02.10.2024 на суму 4000 грн. (а.с.14-18).
Суд зазначає, що Головним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у відзиві на позовну заяву заперечено щодо заявлених витрат на правову допомогу. Відповідач вказав, що їх розмір є завищеним, неспівмірними із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
Перевіривши обґрунтованість заявлених позивачем до відшкодування витрат у розрізі видів наданих адвокатом послуг, проаналізувавши надані позивачем документи, фактичний об'єм та якість виконаної адвокатами роботи, складність юридичних питань, які були предметом дослідження в суді, суд вважає заявлений до відшкодування розмір правової допомоги не є розумно обґрунтованим за всіма визначеними у акті наданих послуг складовими професійних правничих послуг.
Суд зазначає, що дана справа не відноситься до категорії справ значної складності. Практика судів адміністративною юрисдикції у подібних правовідносинах є численною. Заявлена сума гонорару є непропорційною до предмета спору, тож така підлягає зменшенню до 3000 грн.
З огляду на зазначене, понесені витрати зі сплати правничої допомоги в розмірі 3000 грн. підлягають до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27.08.2024 №092850026165 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, проспект Соборний, 158-Б, м.Запоріжжя, Запорізька область) зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до страхового стажу періоди роботи з 05.10.1993 по 12.09.1996, з 16.04.1997 по 03.05.2001, з 04.05.2001 по 31.08.2003, з 01.09.2003 по 11.05.2004, з 02.08.2004 по 20.05.2008, з 24.05.2008 по 27.10.2010.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, проспект Соборний, 158-Б, м.Запоріжжя, Запорізька область) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) з 10.08.2024 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, проспект Соборний, 158-Б, м.Запоріжжя, Запорізька область) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. та понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.