21 листопада 2024 рокум. Ужгород№ 260/6620/24
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
17 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України, якою просить: « 1) визнати дії Державної прикордонної служби України незаконними та скасувати всі обмеження на мій виїзд за кордон для виконання гуманітарної місії та вирішення особистих сімейних питань. Моя гуманітарна діяльність має важливе значення для допомоги пораненим та потребує міжнародної співпраці. Обмеження виїзду порушує мої права, гарантовані як Конституцією України, так і міжнародними договорами. Також, посилаючись на рішення Львівського суду, я прошу визнати дії прикордонної служби протиправними та зняти всі обмеження на мій виїзд за межі країни, оскільки вони суперечать Конституції України, рішенням судів та міжнародним правовим актам; 2) зобов'язати державні органи України не перешкоджати моєму возз'єднанню з дочкою. Мені необхідно виїхати до Федеративної Республіки Німеччина для організації переїзду з Російської Федерації та повернення до України. Ці дії також спрямовані на відновлення моїх родинних прав та відносин, які були порушені внаслідок викрадення моєї доньки; 3) подальші дії щодо злочинних дій прикордонників та інших порушень я буду вирішувати по поверненню до України. Я залишаю за собою право звернутися до Європейського суду з прав людини для розгляду всіх порушень з боку державних органів України, включаючи переслідування, фізичне насильство та перешкоджання здійсненню гуманітарної місії. Усі ці питання не будуть розглядатися в українських судах, оскільки вони підпадають під юрисдикцію міжнародних судових органів».
25 жовтня 2024 року ухвалою суду відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
1. Позиції сторін.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що як ОСОБА_2 , яка слідує ОСОБА_3 , він дотримався закону України, і не бачить підстав для порушення цього закону з боку держави, яка відокремила себе від церкви. Тим більше. Конституція України говорить, що закон не має зворотної дії. Як сказано в ОСОБА_4 : «Нехай ваше 'так' буде 'так', а 'ні' буде 'ні', а все інше - від лукавого». Незважаючи на це, Державна прикордонна служба України, неодноразово принижувала його гідність, та грубо порушувала його права: релігійні, тендерні, а також через нерівність і дискримінацію, застосовуючи фізичне та психологічне насильство. На разі його спроби донести про велике значення його перетину кордону, є також порушення прав його родини та його дитини. Одним із причин вимови в перетині кордону, прикордонники посилалися на підзаконну постанову №57 Кабінету Міністрів, яка не є законом і про що є рішення іменем України Львівського суду, про те що постанова не має юридичної сили. Це обмеження порушує його права на свободу пересування, перешкоджає його релігійній діяльності, на гуманітарну допомогу людям, які постраждали від війни в Україні, в країні де йде повномасштабна війна, що є злочином проти людяності, яка затверджена в Женевській конвенції, також Конституції У країни, та підпадає під відповідальність згідно з Римського статуту, який Україна ратифікувала.
11 жовтня 2024 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просять відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування зазначено, що відповідно до паспортного документу серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 являється громадинам України якому станом на день подання позову виповнилося 59 років, тобто він відноситься до категорії осіб яким, обмежено право виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану, будь-яким належних документів які би надавали право на перетин кордону відповідно до Правил 57, позивач не надав. Підсумовуючи вище наведене вважають, що рішення про відмову у перетині державного кордону України ОСОБА_1 є законним та прийнятим у межах повноважень.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
2. Обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 (а.с. 41).
12 серпня 2024 року з метою перетину державного кордону позивач прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Чоп (Дружба)».
Однак, начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » НОМЕР_1 прикордонного загону капітаном ОСОБА_5 прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону України ОСОБА_6 (а.с. 15).
Згідно з вказаним рішенням, на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року», громадянин України ОСОБА_7 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, (а.с. 15-16).
15 серпня 2024 року з метою перетину державного кордону позивач прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Чоп (Дружба)».
Однак, начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » НОМЕР_1 прикордонного загону лейтенантом ОСОБА_8 прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону України ОСОБА_6 (а.с. 13).
Згідно з вказаним рішенням, на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року», громадянин України ОСОБА_7 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону згідно Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою КМУ № 57 від 27 січня 1995 року, так як вищезначений громадянин не надав на паспортний контроль належні документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон в умовах воєнного стану, (а.с. 13-14).
Позивач, вважаючи, що дії відповідач протиправними, звернувся із даним позовом до адміністративного суду.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 64 Основного Закону).
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI).
Відповідно до частин 1 і 2 статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Згідно з частиною 3 статті 6 Закону №1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Частиною 1 статті 14 Закону № 1710-VI визначено порядок відмови у перетині державного кордону, зокрема іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону №1710-VI).
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» №3857-XII від 21.01.94 року (далі - Закон №3857-XII).
Згідно з статтею 1 Закону №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Частиною 1 статті 6 Закону №3857-XII встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Суд зазначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження громадян у виїзді за межі території України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII від 12.05.2015 року (далі - Закон №389-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтями 1 і 2 Закону №389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Разом з тим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан, який на підставі Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжувався та станом на час розгляду справи триває.
Згідно пункту 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, станом на час виникнення спірних правовідносин, в Україні діє воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежується законодавством, зокрема, на період дії правового режиму воєнного стану, виїзд за межі України заборонено громадянам України чоловічої статі віком від 18 до 60 років (за виключенням певних категорій при наданні відповідних підтверджуючих документів).
Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.95 року (тут і далі - Правила, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону, в тому числі у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану.
За змістом пункту 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Суд зазначає, що працівникам Державної прикордонної служби України, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається, зокрема, право перевіряти в осіб, які прямують через державний кордон України документи на право в'їзду в Україну або виїзду з України, з'ясовувати підстави перетинання державного кордону України.
Суд враховує, що як видно з матеріалів розглядуваної справи, позивач на паспортному контролі надав паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 .
Відповідно до паспортного документу НОМЕР_2 ОСОБА_1 є громадином України якому виповнилося 59 років, тобто він відноситься до категорії осіб яким, обмежено право виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану, будь-яким належних документів, які б надавали право на перетин кордону відповідно до Правилам перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.95 року, позивач не надав.
Дослідивши обставини справи у відповідності до наведених правових норм суд приходить до переконання, що представником відповідача було правомірно відмовлено у перетинанні позивачем державного кордону України.
Оскільки, основна вимога позивача у цій справі не підлягає задоволенню, то відповідно не підлягають задоволенню і похідні вимоги позивача про зняття обмежень на виїзд за межі країни та зобов'язання державних органів України не перешкоджати у возз'єднанні з дочкою.
Суд також зазначає, що решта доводів позовної заяви не мають визначального впливу на правильне вирішення судом позовних вимог у спірних правовідносинах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Згідно з частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, доводи позивача, викладені в адміністративному позові, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.
Згідно приписів статті 139 КАС України у випадку прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 21 листопада 2024 року.
СуддяТ.В.Скраль