20 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/12983/24
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
судді Романченка Є.Ю.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 03.07.2024 №063950006229 щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 10.05.1997 по 09.02.2002 та періоду військової служби та безпосередньої участі у бойових діях у потрійному розмірі;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 10.05.1997 по 09.02.2002 відповідно трудової книжки від 10.05.2006 НОМЕР_1 ; період військової служби та безпосередньої участі у бойових діях у потрійному розмірі та врахувати додатково страховий стаж у розмірі 2 роки 1 місяць 22 дні згідно грошового атестату військової частини НОМЕР_2 від 03.06.2023 № 226;
- призначити пенсію за віком як учаснику бойових дій відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з дати звернення, а саме: з 23 листопада 2023 року.
В обгрунтування своїх вимог зазначає, що подані ним документи у повній мірі підтверджують факт наявності стажу, що дає право на призначення пенсії за віком як учаснику бойових з урахуванням усіх періодів. При цьому, відповідачем абсолютно необґрунтовано та безпідставно такі відомості до уваги не приймаються.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
У відзиві на позов відповідач просить у його задоволенні відмовити. Зазначає, що до страхового стажу не зараховано: період роботи відповідно копії трудової книжки від 10.05.2006 НОМЕР_1 з 10.05.1997 по 09.02.2002, оскільки записи про роботу проведено до дати видачі трудової книжки та не підтверджено первинними документами; період роботи відповідно трудової книжки від 10.05.2006 НОМЕР_1 з 01.07.2000 по 09.02.2002, оскільки відсутня інформація в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та сплата страхових внесків; період догляду за дитиною до досягненням 12-річного віку з 10.05.1997 по 09.02.2002, оскільки відповідно трудової книжки від 10.05.2006 НОМЕР_1 , заявник перебував у трудових відносинах. Період безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, періоди з 01.06.2022 по 13.06.2022, з 20.06.2022 по 30.11.2022, з 08.12.2022 по 03.06.2023 зараховано до страхового стажу в одинарному розмірі так, як зарахування в пільговому обчисленні 1 місяць за три не передбачено Законом № 1058.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до органів Пенсійного фонду щодо призначення йому пенсії. Останнє його звернення відбулося 26.06.2024.
03.07.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області винесено рішення № 063950006229 про відмову у призначенні позивачу пенсії через відсутність необхідного страхового стажу. Також зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- період роботи відповідно копії трудової книжки від 10.05.2006 НОМЕР_1 з 10.05.1997 по 09.02.2002, оскільки записи про роботу проведено до дати видачі трудової книжки та не підтверджено первинними документами;
- період роботи відповідно трудової книжки від 10.05.2006 НОМЕР_1 з 01.07.2000 по 09.02.2002, оскільки відсутня інформація в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та сплата страхових внесків;
- період догляду за дитиною до досягнення 12-річного віку з 10.05.1997 по 09.02.2002, оскільки відповідно трудової книжки від 10.05.2006 НОМЕР_1 , заявник перебував у трудових відносинах.
Вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV).
Статтею 1 Закону 1058-ІV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За змістом статті 115 Закону № 1058-IV, зокрема, право на призначення дострокової пенсії за віком мають, серед іншого, військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України; особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 101 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 101 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.
До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Таким чином, системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2004 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 10.05.2006:
- 10.05.1997 позивач прийнятий різноробочим в столярний цех КСП "Світанок";
- 09.02.2002 звільнений з вказаної роботи.
Записи про спірні періоди роботи позивача містяться у його трудовій книжці.
Суд при цьому вважає за необхідне зазначити, що обов'язок здійснення записів у трудовій книжці покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе невчинення такого запису або вчинення такого запису з порушенням не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці, первиних документах по обліку трудового стажу та не повинен контролювати роботодавця щодо їх заповнення.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у первинних документах по обліку трудового стажу. Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення кадрової документації може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
А відтак недотримання роботодавцем усіх вимог при заповненні кадрової документації, не може бути беззаперечною підставою для відмови в призначенні пенсії, особи, яка звернулася за такою.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17, постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №683/977/17, постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 672/455/17, постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №674/1579/16-а, постанові Верховного Суду від 27.04.2020 у справі №648/1613/17.
Стосовно тверджень відповідача про те, що спірні записи внесені до дати видачі трудової книжки, суд зазначає, що на трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 10.05.2006 є помітка "Копія", тобто вона видана замість первинної, яку, як вказав позивач, було втрачено. Видача копії або дубліката замість втраченого оригінала трудової книжки трудовим законодавством не заборонена і не може бути підставою для відмови у зарахуванні до стажу вказаних у ній періодів трудової діяльності.
Враховуючи наведене, суд вважає підтвердженим період роботи позивача з 10.05.1997 по 09.02.2002 основним документом - трудовою книжкою від 10.05.2006 НОМЕР_1 .
При цьому слід зазначити, що вказаний період трудової діяльності позивача було не зараховано до загального стажу ще з двох причин, а саме: оскільки відсутня інформація в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та сплата страхових внесків і як період догляду за дитиною до досягнення 12-річного віку при перебуванні заявника у трудових відносинах.
У статтях 1, 3 та 8 Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, виходячи із ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Зважаючи на зазначене, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача з 10.05.1997 по 09.02.2002 з трьох різних підстав за наявності відповідних записів у трудовій книжці.
Щодо зарахування періоду військової служби та безпосередньої участі у бойових діях у потрійному розмірі.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 12.02.2024 № 99, ОСОБА_1 дійсно в період з 01.06.2022 по 13.06.2022, з 20.06.2022 по 30.11.2022, з 08.12.2022 по 03.06.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України у Донецькій, Луганській і Харківській областях.
Як вбачається з матеріалів справи, вказані періоди були зараховані відповідачем до страхового стажу в одинарному розмірі, що не заперечується позивачем. Однак позивач як учасник бойових дій вважає, що вони повинні бути зараховані у потрійному розмірі.
Суд при цьому вказує, що статтею 57 Закону № 1788-XII передбачено пільги по обчисленню стажу за час перебування у складі діючої армії, та встановлено, що час служби зараховується до стажу роботи на пільгових умовах, у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсії за вислугою років військовослужбовцям.
Відповідно до п. 2.3 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей, яке затверджено наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530, при обчисленні вислуги років для призначення пенсій (крім пенсій, які призначаються з урахуванням страхового стажу) окремі періоди служби військовослужбовців зараховуються на пільгових умовах (з урахуванням вимог пунктів 2.4 та 2.5 цього розділу):
1) один місяць служби за три місяці:
участь у бойових діях у воєнний час;
час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції;
період проходження служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції чи забезпеченні її проведення;
інші періоди, зазначені в підпункті “а» пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (зі змінами).
Підпункт “а» пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 містить аналогічні правові норми щодо потрійного зарахування періодів служби.
На думку позивача, він підпадає під пункт щодо "участі у бойових діях у воєнний час".
Суд вказує, що за загальним визначенням, воєнний час або час війни - період часу, протягом якого ведеться війна. Початком воєнного часу є оголошення стану війни або момент фактичного початку воєнних дій.
З початком російської збройної агресії проти України стан війни в Україні не оголошувався.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для зарахування позивачу періодів участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України у Донецькій, Луганській і Харківській областях з 01.06.2022 по 13.06.2022, з 20.06.2022 по 30.11.2022, з 08.12.2022 по 03.06.2023 у потрійному розмірі.
Стосовно врахування страхового стажу у розмірі 2 роки 1 місяць 22 дні згідно грошового атестату військової частини НОМЕР_2 від 03.06.2023 № 226.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить врахувати страховий стаж у розмірі 2 роки 1 місяць 22 дні згідно грошового атестату військової частини НОМЕР_2 від 03.06.2023 № 226.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутня відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо здійснення зарахування вказаного періоду військової служби, що свідчить про відсутність публічно-правового спору між сторонами і порушеного права позивача у цій частині.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити пенсію суд зазначає наступне.
Питання призначення пенсії належить до дискреційних повноважень відповідача за наслідками розгляду поданих особою заяви і документів та з дотриманням встановленої процедури.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку.
Разом з тим, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому слід наголосити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Підставами для визнання протиправними дій чи скасування рішення суб'єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який вчинив ці дії чи прийняв рішення. При цьому обов'язковою умовою оскарження дій, рішень є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Відтак, при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Указаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи викладене, з метою відновлення порушеного Головним управлінням права позивача на пенсію суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути його заяву від 26.06.2024 про призначення пенсії і прийняти відповідне рішення з врахування висновків суду, викладених в цьому рішенні.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розподіл судових витрат відповідно до ст.139 КАС України не проводиться.
Керуючись статтями 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 03.07.2024 №063950006229.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.06.2024 і вирішити питання призначення йому пенсії за віком як учаснику бойових дій відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 10.05.1997 по 09.02.2002 з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Ю. Романченко
20.11.24