м. Вінниця
21 листопада 2024 р. Справа № 120/8684/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005)
Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36014)
про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач 2) про (з урахуванням уточнених позовних вимог) визнання протиправним та скасування рішення відповідача 2 від 12.06.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком; зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення» як матері інваліда з дитинства з квітня 2024.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що в червні 2024 року звернулась до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії за віком на підставі п. 3 ч. 2 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності розгляд вказаної заяви здійснював відповідач 2. Так, за результатами розгляду заяви позивача, відповідачем 2 12.06.2024 прийнято рішення №023830028184 про відмову в призначенні пенсії. Вважаючи таке рішення відповідача 2 протиправним позивач, з метою його скасування, звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 08.07.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
16.07.2024 за вх.№41705/24 до суду надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 31.07.2024 позивачеві продовжено строк усунення недоліків.
06.08.2024 за вх.№45866/24 позивачем надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 13.08.2024 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
29.08.2024 за вх.№50289/24 до суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач 2 вказує, що 05.06.2024 позивач повторно звернулась до територіального відділу Пенсійного фонду України із заявою та документами щодо призначення пенсії за віком відповідно до п. 3 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Згідно принципу екстериторіальності засобами програмного забезпечення заяви позивача та надані документи розподілено на Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області для опрацювання. За результатами розгляду звернення було винесено рішення від 12.06.2024 №023830028184 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з непідтвердженням факту визнання її дитини дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку . Відповідач 1 наголошує, що відповідно до медичного висновку від 28.03.2005 № 41 син позивача - ОСОБА_2 , визнаний дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку, а висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що він мав медичні показання для визнання його дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку позивачем не надано.
Суд зауважує, що ухвала суду про відкриття провадження доставлена через підсистему "Електронний суд" в електронний кабінет відповідача 2.
Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач 2 не скористався, відтак суд, керуючись приписами КАС України, розглядає справу за наявними матеріалами.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
05.06.2024 позивач звернулась через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно п. 3 ч. 2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". До заяви позивачем було додано трудову книжку, свідоцтво про народження дитини, довідку про роботу, медичний висновок від 28.03.2005 на ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт та ідентифікаційний код.
На момент звернення із заявою позивач досягла 51-річного віку.
За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач 2.
Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 2 12.06.2024 прийнято рішення №023830028184 про відмову в призначенні їй пенсії у зв'язку з недотриманням п. 2.18 Порядку №22-1 (відсутність висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку).
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача 2, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд керується такими мотивами.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV)
Згідно положень ч. 1 ст. 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Ст. 9 Закону №1058-IV передбачено наступні види пенсійних виплат, що призначаються в солідарній системі:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають, жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
За приписами абз. 4 п. 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.
Відтак, із аналізу вищезазначеної норми слідує, що обов'язковими умовами для призначення дострокової пенсії за віком у спірному випадку є сукупність обставин:
- виховання жінкою особи з інвалідністю дитинства до досягнення шестирічного віку;
- досягнення жінкою 50 років;
- наявність у жінки не менше ніж 15 років страхового стажу.
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття особа з інвалідністю на момент виникнення спірних відносин установлювався ст. 2 Закону України № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а також ст. 1 Закону України № 2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-ІV).
Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону № 2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а наголосила на тому, що визначення терміну інвалід з дитинства не міститься ані в Законі України № 875-ХІІ, ані в Законі України № 2109-III.
При цьому за змістом абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року за № 1317 (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності.
Згідно з п. 14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Зі змісту абзацу 4 п. 3 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV вбачається, що пільга, пов'язана зі зменшенням жінкам пенсійного віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.
Отже, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до ч. 12 ст. 7 Закону № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року за № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
За змістом п. 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до шестирічного віку, пенсії за віком додаються такі документи: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства.
Згідно з п. 2.18 Порядку № 22-1 визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії, що така дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцяти років (висновок про час настання інвалідності).
Тобто такий висновок дає можливість підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV.
Таким чином Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що п. 2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням ст. 17 Закону України № 1788-XII та ст. 26, абз. 4 п. 3 розд. VIII «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-ІV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що Верховний Суд України у постанові від 27 травня 2014 року у справі № 21-133а14 висловив обґрунтовану позицію, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України № 1058-ІV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Велика Палата Верховного Суду вважала недоцільним висновок Касаційного адміністративного суду про тлумачення поняття інвалід з дитинства як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років, оскільки визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.
В ході розгляду справи судом встановлено, що 05.06.2024 позивач звернулась через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно п. 3 ч. 2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". До заяви позивачем було додано трудову книжку, свідоцтво про народження дитини, довідку про роботу, медичний висновок від 28.03.2005 на ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт та ідентифікаційний код.
Суд звертає увагу, що медичним висновком №41 від 28.03.2005 посвідчено лише визнання дитини віком до 18 років ( ОСОБА_2 ) інвалідом та встановлено його право на одержання державної соціальної допомоги.
За результатами розгляду заяви позивача від 05.06.2024 та долучених до неї документів, відповідач 2 у спірному рішення №023830028184 вказав, що, в порушення вимог п. 2.18 Порядку №22-1, позивачем до заяви не долучено висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Позивачем не наведено жодних заперечень щодо вказаних обставин.
Отже, оскільки при зверненні із заявою від 05.06.2024 про призначення пенсії за віком як матері інваліда з дитинства позивачем не надано до пенсійного органу відповідних документів, які б підтверджували її право на призначення такої пенсії, то, відповідно, суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення позивачеві пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV.
Відтак, рішення відповідача 2 прийнято правомірно, а тому підстави для його скасування відсутні.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 139, 242, 243, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13967927)
Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 21.11.2024 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна