Дата документу 21.11.2024
Справа № 334/9428/24
Провадження № 1-кс/334/3041/24
21 листопада 2024 року м. Запоріжжя
Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:
слідчого судді - ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
за участю прокурора - ОСОБА_3
слідчої - ОСОБА_4
підозрюваного - ОСОБА_5
захисника - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого СВ ВП №1 Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області капітана поліції ОСОБА_4 , погоджене із прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні №62024080100006016 від 27 серпня 2024 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні підозрюваного: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Личанки, Києво-Святошинського району, Київської області, громадянина України, маючого середню освіту, одруженого, маючого на утриманні дитину ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проходить військову службу на посаді телефоніста - лінійного наглядача відділення зв'язку взводу зв'язку стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший солдат», який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України
21 листопада 2024 року старший слідчий СВ ВП №1 Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області капітан поліції ОСОБА_4 звернулась до суду із клопотанням погоджене із прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_7 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні ОСОБА_5 у кримінальному провадженні №62024080100006016 від 27 серпня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що у провадженні слідчого відділу Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області перебувають матеріали об'єднаного кримінального провадження №62024080100006016, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 серпня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Встановлено, що 20 березня 2024 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройові частині) № НОМЕР_2 ОСОБА_5 призначено на посаду телефоніста - лінійного наглядача відділення зв'язку взводу зв'язку стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший солдат».
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час.
Згідно з вимогами ст.1 Закону України « Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст.65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби, солдат ОСОБА_5 згідно з вимогами ст.ст.9, 11, 16, 28, 30, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим та виявляти повагу до командирів (начальників), беззастережно, неухильно точно та у встановлений строк виконувати їх накази, знати та виконувати свої обов'язки, додержуватися вимог військових статутів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Відповідно до вимог ст.ст.28, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення та віддавати накази, забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. Командир (начальник) має право віддавати підлеглому накази, а підлеглий зобов'язаний їх виконати сумлінно, точно та у встановлений строк. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
В свою чергу, старший солдат ОСОБА_5 достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
01 липня 2024 року старший солдат ОСОБА_5 , реалізуючи свій умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 самовільно залишив місце несення служби, а саме місце тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 розташоване в районі АДРЕСА_2 та був відсутній на військовій служби до 31 жовтня 2024 року.
Так в період з 01 липня 2024 року по 31 жовтня 2024 року старший солдат ОСОБА_5 без поважних причин обов'язки військової служби не виконував, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з'явлення у військову частину для подальшого проходження військової служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління, за наявності реальної можливості для цього.
Таким чином, ОСОБА_5 , за викладених вище обставин, обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України - самовільне залишення місця служби, без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
31 жовтня 2024 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.5 ст.407 КК України, підтверджується зібраними з дотриманням вимог КПК України доказами, а саме:
протоколами допиту свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ;
матеріалами проведеного службового розслідування;
іншими матеріалами кримінального провадження у своїй сукупності.
Органом досудового розслідування зібрано достатньо доказів про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, яке, згідно ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжкого злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, у зв'язку з чим, до нього відповідно до ст.183 КПК України може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Отримані на даному етапі досудового розслідування відомості задокументовані у відповідний процесуальний спосіб передбачений КПК України і вказують на вірогідну причетність ОСОБА_5 до вчинення зазначеного злочину, при цьому таке цілком узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчинені правопорушення передбачає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що зазначена особа могла вчинити правопорушення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Блок проти Польщі»).
На даному етапі кримінального провадження стороною обвинувачення та слідчим суддею не вирішуються питання, які повинен: вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення.
Доводячи існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки підозрюваного, сторона обвинувачення зауважує про те, що ризиком є дія, яка може вчинятись з високим ступенем ймовірності.
Таким чином, для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного. Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України. Так, в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного покладається необхідність запобігання спробам:
переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується, тим що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину за який, передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання.
Таким чином, ОСОБА_5 під час дії на території України воєнного стану, з метою створення перешкод досудовому слідству, може виїхати за межі території України у зв'язку з цим, у правоохоронних органів фактично не має можливості затримати підозрюваного та як наслідок, притягнути останню до кримінальної відповідальності, існують ризики переховування останньої у такий спосіб від органів досудового розслідування та суду.
Незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, самостійно або через інших осіб може перешкоджати встановленню істини у справі, узгоджувати свої показання з показанням інших осіб, які визнані свідками у справі, надавати цим особам поради з урахуванням відомих їй обставин справи, схиляти їх до дачі завідомо неправдивих показань в ході досудового розслідування, з метою створення собі «алібі» щодо його непричетності до вчинення інкримінованого йому правопорушення, тим самим перешкодити встановленню істини в кримінальному провадженні, що дає підстави стверджувати, що інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно забезпечити виконання запланованих процесуальних рішень у кримінальному провадженні. У випадку не застосування до підозрюваного запобіжного заходу, існує вірогідність незаконного впливу на свідків. Вказані дії можуть протиправно перешкоджати кримінальному провадженню та встановленню всіх обставин події, зокрема перешкоджати їх прибуттю до слідчого, прокурора або суду, іншим чином вплинути на своїх знайомих по службі тощо.
Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст.23 КПК України. Суді може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч.4 ст.95 КПК України.
Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом;
вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_5 , в період воєнного стану вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військове кримінальне правопорушення) зокрема самовільно залишив місце несення служби, обов'язки військової служби не виконує, до військової частини безпідставно не прибуває, проводить час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, на даний час продовжує вчиняти злочин, на службі характеризується посередньо.
Вказані факти свідчать про наявність ризику повторного вчинення інших кримінальних правопорушень в т.ч. проти встановлено порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення) та інші злочини. Крім того, бажання підозрюваного уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі підозрюваного.
Разом з тим, сторона обвинувачення акцентує увагу, що відповідно до п.5 ч.4 ст.183 КПК України (тримання під вартою) - під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437- 442 Кримінального кодексу України.
Відповідно до п.7 ст.176 КПК України - під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено вищевказаними матеріалами існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України; що підозрюваний ОСОБА_5 має можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, може здійснити вплив на свідків, тому що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути признаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання, а також беручи до уваги вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, його вік, посаду, репутацію, стан здоров'я, майновий стан та інші обставини, приймаючи до уваги особливу суспільну небезпеку протиправних дій ОСОБА_5 , для і запобігання вказаним ризикам об'єктивно необхідним є застосування щодо нього запобіжного заходу - тримання під вартою як до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
У свою чергу, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі злочини, такий підхід національних судів щодо застосування викличного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності підрозділу Збройних Сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.
Розглядаючи можливість застосування до підозрюваного будь-якого альтернативного запобіжного заходу, сторона обвинувачення звертає увагу суду, що наразі достатніми та належними підставами застосування запобіжного заходу у виді тримання стосовно підозрюваного під вартою є не лише очікування завершення досудового розслідування та розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками її звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує утримання підозрюваного під вартою.
Отже, досягнення мети визначеної у ст.177 КПК України наразі можливе виключно шляхом взяття під варту ОСОБА_5 .
Такий висновок сторони обвинувачення не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду: з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах Смірнов проти Росії від 24 липня 2003 року; Вемгофф проти Німеччини від 27 червня 1968 року; Штегмюллер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Мацнеттер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Летельєр проти Франції від 26 червня 1991 року та ін.), також тривалість існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину як неодмінна умова законності її продовжуваного тримання під вартою (рішення ЄСПЛ «Геращенко проти України» від 7 листопада 2013 року) та суворість покарання, яке може бути призначено, як слушний елемент в оцінці ризику можливості переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Серйозність висунутих обвинувачень свідчить про те, що державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує (рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України» від 20 травня 2010 року).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень, та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Сторона обвинувачення акцентує увагу суду, що під час розгляду клопотання відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість перебування ОСОБА_5 під вартою, немає, відсутні інші дані, які б переважали ризики передбачені ст.177 КПК України.
З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджене існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та враховані обставини, передбачені ст.178 КПК України, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання. Просив обрати запобіжний захід у відношенні ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою. Вважає, що підозрюваний може впливати на свідків у справі, намагатися ухилитися від слідства та суду, тому застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є більш доцільним, а інші більш м'які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належну поведінку підозрюваного.
Слідча підтримала клопотання з підстав викладених в ньому просила задовольнити.
Підозрюваний ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечив, щодо задоволення клопотання. Просив відмовити в задоволенні клопотання у повному обсязі.
Захисник ОСОБА_6 заперечував щодо задоволення клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 , та просив відмовити в його задоволенні у повному обсязі.
Заслухавши думку прокурора, слідчого, пояснення підозрюваного, захисника, дослідивши матеріали клопотання, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. Відповідно до п.5 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Згідно ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках: при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд;
при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя;
при ризику вчинення ним подальших правопорушень;
при ризику спричинення ним порушень громадського порядку.
Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.
Термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, не можна не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру. Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14 березня 1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна це питання, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Отже, обраний відносно підозрюваної запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за вказаних обставин справи, з урахуванням встановлених ризиків, на думку слідчого судді, не є надмірним та таким, що принижує його гідність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Слідчий суддя вважає що є наявність існування ризиків передбачених ч.1 ст.177 КК України переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкодити кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Враховуючи викладене, слідчий суддя вважає, що оскільки ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України з урахуванням встановлених ризиків, відсутні підстави вважати, що менш суворий запобіжний захід, окрім тримання під вартою зможе забезпечити належну поведінку підозрюваного.
Крім цього, слідчим суддею враховуються обставини, визначені у ч.1 ст.178 КПК України, а саме: повідомлення ОСОБА_5 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, вагомість наявних доказів цього, його вік, стан здоров'я, тяжкість покарання.
Вказане свідчить, що запобігання встановленим ризикам можливо лише шляхом застосування до підозрюваного найбільш суворого запобіжного заходу - тримання під вартою строком на 60 днів, в межах строку досудового слідства.
Слідчим суддею при визначенні суми альтернативного запобіжного заходу застави підозрюваному враховуються, обставини кримінального правопорушення, його майновий та сімейний стан, ризики, передбачені ст.177 КПК України.
Слідчий суддя вважає, що застава - 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 233600 гривень, в повній мірі забезпечить належне виконання покладених на підозрюваного обов'язків та її належну поведінку.
Слідчий суддя вважає, що обрання саме запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 з урахуванням його тривалості, відповідає особі підозрюваного, характеру та тяжкості діяння, мотивів, та обставинам вчинення злочину, що інкримінується підозрюваному, забезпеченню прав потерпілих, а також покаранню, що може бути призначене підозрюваному в разі визнання його винуватим.
Враховуючи зазначене, вважаю, що слідчим в клопотанні та прокурором в судовому засіданні доведено неможливість застосування до підозрюваного у даному кримінальному правопорушенні більш м'якого запобіжного заходу, існує необхідність у застуванні до нього запобіжного заходу тримання під вартою, а тому клопотання підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.131, 132, 176-179, 180, 182, 194, 196, 370, 372, 376 КПК України, суд
Клопотання старшого слідчого СВ ВП №1 Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області капітана поліції ОСОБА_4 погоджене із прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні №62024080100006016 від 27 серпня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні підозрюваного ОСОБА_5 - задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_5 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном шістдесят днів у слідчому ізоляторі УДПтСУ м. Запоріжжя.
Визначити розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 233600 гривень.
Підозрюваний або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу яку необхідно внести на депозитний рахунок: №UA378201720355249002000001205 Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, отримувач платежу - ТУ ДСА України в Запорізькій області, ЄДРПОУ 26316700. Призначення платежу: застава за підозрюваного ОСОБА_5 , провадження по справі №1-кс/334/3041/24, ЄУН 334/9428/24. Підозрюваний звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави, покласти на підозрюваного ОСОБА_5 , обов'язки строком на 2 (два) місяці, передбачені ч.5 ст.194 КПК України: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду; не відлучатися з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду, повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця навчання.
Роз'яснити підозрюваному наслідки невиконання вказаних обов'язків, а саме: у разі якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, без поважних причин, не повідомить про причину своєї неявки, якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується в порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя вирішує питання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.
Ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Виконання ухвали слідчого судді доручити співробітникам Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області.
Строк тримання ОСОБА_5 під вартою рахувати з 21 листопада 2024 року з 16 години 10 хвилин.
Термін дії ухвали закінчується 19 січня 2025 року о 16 годині 10 хвилин.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом п'яти днів з дня її проголошення. Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили але не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя: ОСОБА_1