Справа № 308/14288/24
21 листопада 2024 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі :
Головуючого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,
з участю прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 та його адвоката - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород, матеріали обвинувального акту у кримінальному провадженні № 308/14288/24, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023071030001162 від 08.06.2023 року по обвинувачення:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з середньою освітою, розлученого, тимчасово не працюючого, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 336 КК України, -
ОСОБА_4 перебуває на військовому обліку з 28.07.1992 року по місцю реєстрації: АДРЕСА_1 . В серпні 2022 року у зв'язку з окупацією АДРЕСА_1 переїхав до міста Ужгорода та отримав статус внутрішньо переміщеної особи. В подальшому 07.06.2023 року прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , для того щоб стати на військовий облік та був направлений для проходження військово-лікарської комісії.
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії № 8/1493 від 07.06.2023 року виданої головою військово-лікарської комісії ОСОБА_6 , останнього визнано придатним до військової служби.
07.06.2024 року, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_4 будучи заздалегідь попередженим про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 336 КК України за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, останній, перебуваючи в приміщені ІНФОРМАЦІЯ_2 , що розташовується за адресою: АДРЕСА_3 , отримав мобілізаційне розпорядження та контрольний талон для відправки до команди НОМЕР_1 .
Однак, ОСОБА_4 , будучи військовозобов'язаним і придатним до військової служби, не маючи права на відстрочку, з метою ухилення від призову у зв'язку з оголошенням загальної мобілізації та призовом на військову службу у Збройні Сили України по мобілізації, без поважних на це причин, безпідставно пославшись на небажання проходити військову службу, умисно, в категоричній формі і відкрито відмовився від проходження служби, тим самим ухилився від призову за мобілізацією, на особливий період.
В подальшому, 13.06.2024 року ОСОБА_4 був запрошений представниками ІНФОРМАЦІЯ_2 до військкомату для проходження повторної військово-лікарської комісії, незважаючи на те, що останній вже мав факт ухилення від призову на військову службу. За результатами ВЛК ОСОБА_4 було надано направлення на додаткове медичне обстеження та повістку про явку на 10:00 23.08.2024 року до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Однак, ОСОБА_4 , будучи військовозобов'язаним і придатним до військової служби, без поважних на це причин, не з'явився по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_2 та про причини свого неприбуття не повідомив, чим саме вчинив повторне, умисне ухилення від призову на військову службу.
Своїми умисними, протиправними діями, які виразилися в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України.
Таким чином, ОСОБА_4 , обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, тобто ухилення від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
ОСОБА_4 у судовому засіданні свою вину визнав повністю та підтвердив обставини вчиненого злочину, що викладені в обвинувальному акті. Повідомив також, що злочин вчинив свідомо. Від служби у ЗСУ відмовляється і зараз не бажає служити. Готовий понести покарання. Просив призначити йому умовний термін відбування.
Заслухавши думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити та про порядок їх дослідження, суд в порядку ч.3 ст.349 КПК України визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи, які ніким не оспорюються, оскільки проти цього не заперечують учасники судового провадження, які правильно зрозуміли зміст цих обставин і сумнівів у добровільності і істинності їх позицій не має, розуміючи при цьому, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
Судом також врахована позиція ЄСПЛ, викладена у рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978, «Коробов проти України» від 21.10.2011 - «…що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків».
У справах “Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998 (пункт 253), “Козинець проти України» від 06.12.2007 (пункт 54), “Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 (пункт 150), “Зякун проти України» від 25.02.2016 (пункт 40) Європейський Суд неодноразово наголошує про те, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи поза будь-яким сумнівом і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст.92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Отже, заслухавши думку сторін судового провадження, суд приходить, «поза розумним сумнівом», до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення і кваліфікує його дії за ст. 336 КК України, тобто ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, згідно з вимогами ст.ст. 65 - 67 КК України та роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості конкретного кримінального правопорушення й обставини його вчинення, особу винного, поведінку до вчинення кримінального правопорушення і після його вчинення, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання та вимоги ч.2 ст.50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженими. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, що відповідно до вимог ст.12 КК України є нетяжким злочином та те, що ОСОБА_4 раніше не притягався до кримінальної відповідальності.
При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого.
Обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання ОСОБА_4 згідно ст.ст. 66, 67 КК України, судом не встановлено.
При цьому суд вважає, помилковим твердження прокурора у обвинувальному акті про пом'якшуючу обставину - щире каяття обвинуваченого.
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 199/6365/19, щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.
Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. У зв'язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Під час розгляду даного кримінального провадження обвинувачений визнав факт вчинення злочину, але при цьому відсутнє ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в бажанні обвинуваченого виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання.
Окрім цього, на уточнююче питання прокурора про мотиви відмови обвинуваченого від виконання обов'язку про захист Вітчизни, обвинувачений повідомив, що не має наміру йти служити.
Такі твердження обвинуваченого суд розцінює як створення фактичної версії захисту та свідоме уникнення обов'язку, передбаченого ст. 336 КК України.
Також суд враховує те, що вказане кримінальне правопорушення є нетяжким злочином, проте відповідно до ч.1 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави, захист Вітчизни набуває особливого значення. Тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання, повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, про що зазначено у ст. 50 КК України.
На підставі наведеного, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у межах санкції статті 336 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, оскільки суд переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 вказаного Кодексу, визначена даним вироком міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження інших кримінальних правопорушень.
Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Також, з огляду на відношення обвинуваченого ОСОБА_4 до вчиненого, відсутність щирого каяття, свідоме небажання обвинуваченого нести тягар військової служби, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, продовження дії воєнного стану на території України, тому суд вважає, що при звільненні обвинуваченого від покарання із застосуванням ст. 75 КК України психологічне ставлення до вчиненого ним діяння не зміниться.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з встановленням іспитового строку та покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Враховується, що обвинувачений вперше притягується до кримінальної відповідальності.
Приймаючи до уваги наведені обставини в сукупності, суд приходить до висновку, що виправлення обвинуваченого можливе призначивши покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ст. 336 КК України.
Підстав для застосування положень ст. 69 КК України при призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 , покарання суд не вбачає.
Питання доцільності застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , запобіжного заходу суд не розглядає з огляду на відсутність з цього питання відповідного клопотання прокурора та у світлі того, що відповідно до статей 22, 26 КПК України, суд розглядає тільки ті питання, які винесені на такий розгляд сторонами.
Цивільний позов по справі не заявлено. Судові витрати по справі та речові докази відсутні.
Керуючись ст.ст.7-29, 368-371,373,374,376,392,394,395 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні злочину передбаченого ст. 336 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
Строк відбування засудженим ОСОБА_4 покарання рахувати з моменту його фактичного затримання.
Вирок може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.
Головуючий ОСОБА_1