про відкриття касаційного провадження
19 листопада 2024 року
м. Київ
справа №420/32580/23
адміністративне провадження №К/990/30045/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2024 року
у справі №420/32580/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерства оборони України
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 01 серпня 2023 року, щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 в Державному земельному кадастрі, що полягають у вжитті заходів щодо земельної ділянки з кадастровим номером перенесення 5110136900:46:002:0117 до архівного шару програмного забезпечення Державного земельного кадастру;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області вчинити дії щодо відновлення державної реєстрації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 5110136900:46:002:0117 в Державному земельному кадастрі, шляхом: поновлення у Поземельній книзі запису щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:46:002:0117 внесенням до Державного земельного кадастру відомостей про його поновлення;
- вилучити з архівного шару даних Державного земельного кадастру, відомостей (запису) про земельну ділянку з кадастровим 5110136900:46:002:0117 з одночасним поновленням в Державному земельному кадастрі відомостей (запису) про земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:46:002:0117.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2024 року, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області 01 серпня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося через систему "Електронний суд" з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2024 року касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області залишено без руху з підстав, передбачених статтею 330 КАС України, та надано скаржнику десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом направлення на адресу суду документа про сплату судового збору.
19 серпня 2024 року на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху надійшло клопотання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про відстрочення сплати судового збору у зв'язку з відсутністю достатнього та своєчасного фінансування витрат на оплату судового збору.
Головне управління Держгеокадастру в Одеській області зазначає, що ним вживаються відповідні заходи щодо забезпечення оплати судового збору, тобто направлено лист від 16 серпня 2024 року №21-15-0.5-5061/2-24 на адресу Департаменту фінансового та бухгалтерського забезпечення Держгеокадастру щодо погодження оплати суми судового збору.
Також відповідач зазначає, що процедура виділення коштів та фактичне здійснення оплати судового збору займає велику кількість часу та фактично не може бути здійснена у стислі строки.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, продовжено строк для усунення недоліків та встановлено десятиденний термін з моменту отримання копії ухвали для надання документа про сплату судового збору.
Копія ухвали надійшла в особистий кабінет представника відповідача через підсистему "Електронний суд" 30 вересня 2024 року о 20:00.
09 жовтня 2024 року Головне управління Держгеокадастру в Одеській області звернулося із клопотанням про відстрочення сплати судового збору.
На обґрунтування клопотання Головне управління Держгеокадастру в Одеській області зазначає, що відповідальним працівником підготовлено платіжне доручення на оплату судового збору за подання касаційної скарги у справі №420/32580/23, яке перебуває на черзі на оплату в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Одеській області та найближчим часом буде сплачено.
Проте, Головним управлінням отримано лист Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області від 27 вересня 2024 року №10-06/1-06/12242 для виконання судового наказу Господарського суду Одеської області від 11 червня 2024 року (з урахуванням ухвали Господарського суду Одеської області від 12 вересня 2024 року) у справі №916/1317/23, у відповідності до яких необхідно провести безспірне списання коштів. Однак, у зв'язку з недостатністю відкритих асигнувань, рахунок Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області заблоковано. Наразі Головним управлінням вживаються відповідні заходи щодо розблокування рахунку.
На підтвердження зазначених обставин відповідач надав лист Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області про надходження документів щодо безспірного списання від 27 вересня 2024 року №10-06/1-06/12242.
Вирішуючи зазначене клопотання, Суд зазначає таке.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI).
Згідно із частиною першою статті 1 цього Закону судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Закон №3674-VI визначає сплату судового збору як передумову звернення до суду, а тому й судовий збір повинен бути сплачений до подачі процесуальної заяви до суду, зокрема позовної заяви, як однієї з передбачених законом підстав для відкриття судового провадження.
Установлюючи сплату судового збору передумовою звернення до суду, законодавець як гарантію права на звернення до суду встановив пільги зі сплати судового збору (стаття 5 Закону №3674-VI), а також можливість відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати судом (стаття 8 Закону № 3674-VI).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №3674-VI, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з частиною першою статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі №0940/2276/18, суд може відстрочити (розстрочити) сплату судового збору, враховуючи майновий стан особи, що звертається до суду. Велика Палата також вказала, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату. Таким чином, вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду стосується також і можливості відстрочення сплати судового збору суб'єкту владних повноважень.
Аналогічного висновку щодо можливості відстрочення сплати судового збору суб'єкту владних повноважень Верховний Суд дійшов, зокрема, в ухвалах від 15 квітня 2021 року у справі №826/3676/18, від 21 липня 2021 року у справі №460/3026/20, від 25 серпня 2021 року у справі №9901/335/21, від 21 квітня 2022 року у справі №640/5568/21, від 05 травня 2022 року у справі №240/2634/21, від 11 травня 2022 року у справі №160/9639/21, від 25 травня 2022 року у справі №380/7694/20, від 25 травня 2022 року у справі №640/17091/21, від 31 травня 2022 року у справі №580/686/21 та від 15 червня 2022 року у справі №560/10132/21.
Верховний Суд України в ухвалах від 21 грудня 2015 року у справі №924/1209/14 та від 28 грудня 2015 року у справі №2а/0470/5301/12 також зробив висновок про можливість відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
Окрім того, колегія суддів враховує запровадження на всій території України воєнного стану (вказане підтверджується, зокрема Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" зі змінами, внесеними Указами Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022, від 18 квітня 2022 року №259/2022, від 17 травня 2022 року №341/2022, від 12 серпня 2022 року №573/2022, від 07 листопада 2022 року №757/2022, від 06 лютого 2023 року №58/2023, від 01 травня 2023 року №254/2023, від 26 липня 2023 року №451/2023, від 06 листопада 2023 року №734/2023, від 05 лютого 2024 року №49/2024, від 06 травня 2024 року №271/2024, від 23 липня 2024 року №469/2024), у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією рф проти України.
При цьому Верховний Суд наголошує, що Конституційний Суд України у пункті 2.3 рішення від 28 листопада 2013 року №12-рп/2013 вказав, що гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб які звертаються до суду. Вказане, за твердженням Конституційного Суду України, відповідає підпункту 12 пункту D Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14 травня 1981 року №R (81) 7 (далі - Рекомендації), в якому зазначено, що в тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати. Отже, Суд вказав, що сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Відповідно до частини другої статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень, але не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, зокрема, статтею 55 цієї Конституції.
Згідно з положеннями частини першої статті 13 Основного Закону України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 23 грудня 2021 року №603 (далі - Положення №603), Головне управління Держгеокадастру в Одеській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Підпунктом 27 пункту 4 Положення №603 передбачено, що Головне управління Держгеокадастру в Одеській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх форм власності, у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель за: додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконанням вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про земельні ділянки та їх використанням та інше.
У цьому контексті варто наголосити на тому, що під час застосування загальних засад адміністративного судочинства суттєве значення має практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у рішеннях якого систематично розкривається суть та призначення універсальних засад судочинства, зокрема, права на доступ до суду.
У пункті 32 рішення "De Geouffre de la Pradelle v. France" (№12964/87) ЄСПЛ наголосив на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити безладного руху судового процесу. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Подібних висновків щодо забезпечення гарантій справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду, дійшов ЄСПЛ у рішенні "Bellet v. France" (№23805/94, пункт 36) та у рішенні "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" (№20347/03, пункт 35). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (вказаний висновок висловлено з урахуванням пункт 57 рішення "Ashingdane v. the United Kingdom", №8225/78).
Суд касаційної інстанції також звертає увагу на висновки, викладені у рішенні "Case of Balkunas v. Lithuania" (заява №75435/17), де ЄСПЛ категорично не погодився з тим, що обмеження доступу заявника до Верховного суду було необхідним та пропорційним. У пункті 39 ЄСПЛ вказав, що розмір судового збору, оцінений у світлі конкретних обставин конкретної справи, включаючи здатність заявника сплатити його, є факторами, які є суттєвими для визначення того, чи особа скористалась своїм правом на доступ до суду. Крім того, у пункті 43 цієї справи ЄСПЛ дійшов висновку про необхідність врахування того, чи є у заявника можливість сплатити судовий збір, враховуючи його фінансовий стан на основі комплексної оцінки його фінансової ситуації.
Крім того, як зазначено у пункті 24 Доповіді Венеціанської комісії №512/2009 "Про верховенство права" поняття "верховенство права", що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту. У пункті 37 Доповіді також вказано, що верховенство права включає в себе вісім складових, один з яких полягає в тому, що мають бути забезпечені засоби для розв'язання спорів без надмірних матеріальних витрат.
Таким чином, проаналізувавши зміст наведених скаржником доводів у сукупності з наданими доказами, враховуючи введення воєнного стану в Україні, а також те, що скаржником надано докази фінансової неможливості сплатити судовий збір на момент подання касаційної скарги, але заявлено клопотання про відстрочення (відтермінування в часі) сплати судового збору, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ з одного боку та інтересами заявника щодо можливості доступу до суду в частині права на оскарження, гарантованого статтею 129 Конституції України, Суд вважає за можливе задовольнити клопотання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та відстрочити до ухвалення рішення судом касаційної інстанції сплату суми судового збору, яка відповідно до Закону №3674-VI складає 1717 грн 76 коп.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням положень статей 24, 37 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07 липня 2011 року №3613-VI (далі - Закон №3613-VI), статей 1, 2 Закону України "Про використання земель оборони" від 27 листопада 2003 року №1345-IV (далі - Закон №1345-IV), статей 78, 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), підпункту 2 пункту 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 (далі - Порядок №1051), а також без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24 квітня 2019 року у справі №826/4542/18, від 06 жовтня 2022 року у справі №260/2081/21.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що при формуванні протоколу №8490453 про виправлення помилки та перенесення земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:46:002:0117 до архівного шару програмного забезпечення Державного земельного кадастру, Головне управління Держгеокадастру у Одеській області діяло протиправно, за відсутності підстав, визначених положеннями статей 77, 78, 79-1, 84 ЗК України, статей 24, 37 Закону №3613-VI, та всупереч процедурі та вимогам щодо ведення Державного земельного кадастру, визначених Порядком №1051, а відтак, порушене право позивача має бути ефективно поновленим у спосіб, зокрема, шляхом зобов'язання Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області вчинити дії щодо відновлення державної реєстрації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 5110136900:46:002:0117 в Державному земельному кадастрі, шляхом: поновлення у Поземельній книзі запису щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:46:002:0117, внесенням до Державного земельного кадастру відомостей про його поновлення; вилучення з архівного шару даних Державного земельного кадастру, відомостей (запису) про земельну ділянку з кадастровим 5110136900:46:002:0117, оскільки саме такий спосіб відновлення порушеного права у даному випадку є повним, ефективним та доцільним за наведених обставин.
У касаційній скарзі Головне управління Держгеокадастру в Одеській області не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій та зазначає, що у відповідача відповідно до частини десятої статті 24 Закону №3613-VI та частини тринадцятої статті 79-1 ЗК України були наявні всі законодавчі підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:46:002:0117, оскільки реєстрація спірної земельної ділянки проведена у Державному земельному кадастрі 18 жовтня 2017 року, однак до 01 серпня 2023 року до Державного земельного кадастру не надійшла інформація про зареєстроване речове право на неї. Тобто речове право на спірну земельну ділянку не було зареєстровано протягом більше п'яти років.
У висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №826/4542/18, зазначено, що у зв'язку з відсутністю державної реєстрації речового права на земельну ділянку протягом одного року з дня реєстрації земельної ділянки, наявні підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Відповідач також вважає необґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що речове право на спірну земельну ділянку не було зареєстровано не з вини заявника.
Водночас, оскільки у липні 2023 року позивач почав вживати заходи щодо оформлення вказаної ділянки, лише свідчить про бездіяльність та незацікавленість позивача в оформленні вказаної ділянки, а отже не може засвідчувати відсутність вини у його діях.
Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі №260/2081/21 дійшов висновку, що аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі скасовується у разі, коли протягом одного року з дня здійснення такої реєстрації заявником не зареєстровано речове право на відповідну земельну ділянку з його вини. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що вина заявника як кваліфікаційна ознака для вчинення такої реєстраційної дії може бути як у формі дії, так і бездіяльності, тобто може передбачати активну чи пасивну поведінку особи.
У випадку ж закриття Поземельної книги поновлення запису є неможливим в силу двох обставин: в силу того, що відновлення кадастрового номеру земельної ділянки нормами чинного законодавства не передбачено, оскільки він набув архівного статусу, а законодавчо закріплена процедура відновлення земельної ділянки з конкретним кадастровим номером відсутня, а також в силу того, що ведення Державного земельного кадастру здійснюється на основі автоматизованої Національної кадастрової системи, функціонал якої залежить від повноважень державного кадастрового реєстратора, визначених законом. Якщо законом не передбачено поновлення запису у закритій поземельній книзі, то і функціонал Національної кадастрової системи такої опції не має. Наголошуємо, що в розумінні Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Порядку, запис як самостійний елемент поза межами Поземельної книги існувати не може, адже він не має самостійного статусу як документа Державного земельного кадастру.
Зобов'язання відповідача поновити запис у вже закритій Поземельній книзі суперечить правовій природі документу, який на момент необхідного поновлення вже не є чинним. Втрата Поземельною книгою своєї юридичної сили залежить від настання іншого юридичного факту - скасування державної реєстрації земельної ділянки, що обумовлює втрату нею свого статусу як об'єкта цивільних прав. Тобто суди фактично застосували до земельної ділянки, яка втратила свою оборотоздатність, як об'єкт цивільних прав, правомочності, які застосовуються лише до земельної ділянки із діючим статусом об'єкта цивільних прав.
Отже, ні чинним законодавством, ні програмним забезпеченням ведення Державного земельного кадастру не передбачено можливості поновлення державної реєстрації, поновлення відомостей про земельну ділянку у Державному земельному кадастрі, поновлення записів у поземельній книзі щодо земельних ділянок, реєстрація яких була скасована та які перенесені до архівного шару Державного земельного кадастру.
Крім того, відповідач звертає увагу Суду, земельна ділянка з кадастровим номером 5110136900:46:002:0117 відносяться за формою власності - до державної власності, за цільовим призначенням - до земель оборони. Таким чином, спірна земельна ділянка (за адресою: АДРЕСА_1 ) не може бути передана у приватну власність.
У касаційній скарзі Головне управління Держгеокадастру в Одеській області просить Суд скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Таким чином, проаналізувавши підстави, на яких подано касаційну скаргу, враховуючи доводи скаржника, зазначені в обґрунтування необхідності прийняття її до розгляду касаційним судом, а також положення статті 129 Конституції України, якою забезпечено право на касаційне оскарження судового рішення, колегія суддів погоджується з необхідністю здійснити касаційний перегляд рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2024 року, з метою з'ясування правильності застосування судами першої і апеляційної інстанцій положень статей 24, 37 Закону №3613-VI, статей 1, 2 Закону №1345-IV, статей 78, 79-1 ЗК України, підпункту 2 пункту 114 Порядку №1051 та перевірки необхідності врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24 квітня 2019 року у справі №826/4542/18, від 06 жовтня 2022 року у справі №260/2081/21.
Верховний Суд також зазначає, що перегляд оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку у цій справі може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.
Суд також звертає увагу на необхідності реєстрації учасників справи в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі - ЄСІТС). Відповідно до частини шостої статті 18 КАС України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, подає процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не визначено цим Кодексом.
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З огляду на вищезазначене, враховуючи наявність електронних кабінетів у інших учасників справи, запровадження на всій території України воєнного стану, а також з метою процесуальної економії, Суд рекомендує ОСОБА_1 зареєструвати електронний кабінет у системі "Електронний суд".
Інструкція користувача Електронного суду розміщується на веб-сторінці технічної підтримки користувачів ЄСІТС за веб-адресою https://wiki.court.gov.ua.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд, -
1. Клопотання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про відстрочення сплати судового збору задовольнити, відстрочити сплату судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення остаточної постанови Верховним Судом.
2. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2024 року у справі №420/32580/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
3. Витребувати з Одеського окружного адміністративного суду справу №420/32580/23.
4. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів (за їх наявності) разом з ухвалою про відкриття касаційного провадження.
5. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу (у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України з висловленням позиції стосовно кожної з підстав касаційного оскарження: неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
6. Роз'яснити учасникам справи, що у разі не виконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд, відповідно до статті 149 КАС України, може застосувати заходи процесуального примусу.
7. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа