19 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 460/9042/24 пров. № А/857/25032/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Онишкевича Т.В., Шинкар Т.І.,
за участі секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,
представника позивача: не з'явився,
представника відповідача: Гуменюк А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року про закриття провадження у справі № 460/9042/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання незаконними дій,
суддя в 1-й інстанції - Поліщук О.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення -м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 16 вересня 2024 року,
ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі також відповідач), у якому просив суд:
- визнати незаконними дії Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо розподілу коштів, які стягнуті із ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші вимоги, пов'язані з трудовими правовідносинами, задовольняються в порядку надходження виконавчих документів.
Вказує, що в порушення вказаної норми закону державним виконавцем не розподілено кошти, які надійшли від боржника (стягнуті з боржника) пропорційно між стягувачами АТ КБ «Приватбанк» та АТ «Банк Фінанси та кредит», натомість кошти перераховано на користь АТ КБ «Приватбанк». Більше того частину із вказаних грошей взагалі перераховано стягувачу по виконавчим провадженням (№74571134, №74571276), які станом на день надходження коштів не перебували на виконанні.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду 16 вересня 2024 року закрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій.
Не погодившись із прийнятою ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що судом першої інстанції помилково трактується предмет спору, а саме: порушені права стягувана ототожнюються із порушеним правом боржника на справедливе та неупереджене прийняття рішень суб'єктом владних повноважень, зокрема в процесі виконання судового рішення, що визначено ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» та корелюється із ст.1,2 цього закону та ст. 8, ст. 19 Конституції України.
Зазначає, що наведене свідчить, що боржник звернувся із позовом до Рівненського окружного адміністративного суду не з підстав порушення відповідачем законних прав та інтересів одного із стягувачів.
Вказує, що позивач, як сторона зведеного виконавчого провадження №39903647 (права якої порушено) звертався до суду із проханням: «Визнати дії Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо розподілу коштів, які стягнуті із ОСОБА_1 незаконними».
Звертає увагу суду, що подані відповідачем докази: копія постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження від 15.08.2024 та копія розрахунків ЗВП№39903627 від 23.08.2024 та від 30.08.2024 жодним чином не підтверджують усунення порушень, щодо розпорядження органом ДВС коштами, які стягнуті із боржника раніше ніж здійснено розрахунок розподілу коштів по зведеному виконавчому провадженню, не здійснено заходів щодо повернення коштів які мали перераховуватися на користь AT «Фінанси та кредит», не вжито заходів щодо повернення коштів по стягненню виконавчого збору.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
На адресу суду апеляційної інстанції надійшло два клопотання від представника заявника - адвоката Омельчук Т.В., в першому зверненні клопоталось про відкладення в зв'язку з зайнятістю в іншій кримінальній судовій справі, інше звернення стосувалось надання можливості брати участь в судовому засіданні у справі № 460/9052/24 в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів через підсистему відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
Представник заявника адвокат Омельчук Т.В. не забезпечила належну участь у судовому засіданні. Згідно ч.5 ст.195 КАС України, ризики технічної неможливості у часті у відеоконференції поза межами приміщення суд, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву, крім випадків коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення такої конференції.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції досліджено постанову від 15.08.2024 про результати перевірки законності виконавчого провадження № 35397879 у пункті 2 якої зазначено: зобов'язати головного державного виконавця вчинити дії у виконавчому провадженні № 35397879 у відповідності з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» та відновити порушені права стягувача.
На виконання зазначеної постанови головним державним виконавцем у межах зведеного виконавчого провадження № 39903647 зроблено розрахунок від 30.08.2024, затверджений начальником Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області, згідно якого проведено пропорційний розподіл коштів з урахуванням недоотриманих стягувачем коштів у виконавчому провадженні № 35397879 (по виконанню виконавчого листа № 2-3813/10 від 05.10.2010 Рівненського районного суду Рівненської області щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь АТ «Фінанси та кредит»).
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача, які викладені у прохальній частині позову відповідачем виконані, при цьому, стягнута з позивача сума коштів пропорційно розподілена відповідачем до належної кожному стягувачу суми. Тобто, відповідачем фактично вчинено дії та прийнято рішення про вчинення яких зазначалось у адміністративному позові та у зв'язку з чим такий було подано до суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та зазначає наступне.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини другої 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Також, згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis п. 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», п. 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України»).
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що, відповідно до закону, підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі також Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Стаття 46 Закону № 1404-VIII визначає черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів, відповідно до якої, у разі якщо під час розподілу грошових сум у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 45 цього Закону, стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами в такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;
2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку із втратою годувальника;
3) у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими правовідносинами;
4) у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету;
5) у п'яту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші вимоги, пов'язані з трудовими правовідносинами, задовольняються в порядку надходження виконавчих документів.
У разі якщо виконавчі документи щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інших вимог, пов'язаних із трудовими правовідносинами, надійшли протягом одного дня і стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог за такими виконавчими документами, відповідні вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми.
Апеляційний суд, дослідивши матеріали справи зазначає наступне.
15 серпня 2024 року начальником Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції була проведена перевірка законності виконавчого провадження, щодо розподілу коштів у зведеному виконавчому провадженні №39903647.
В ході проведення перевірки було встановлено, що державним виконавцем порушено вимоги статті 46 Закону України «Про виконавче провадження», а саме було непропорційно зараховано кошти, в межах ЗВП №39903647 чим було порушено права стягувача АТ «Фінанси та Кредит» межах виконавчого провадження №35397879.
При проведенні перевірки законності виконавчого провадження начальником відділу встановлено, що державним виконавцем було порушено порядок перерахування коштів, а саме було непропорційно розділені кошти в межах ЗВП № 39903647, а саме у межах виконавчого провадження № 35397879 стягувач недоотримав 9056,91 грн, та 905,69 грн виконавчого збору не було спрямовано на користь держави.
23 серпня 2024 року державним виконавцем було проведено розрахунок щодо перерахунку коштів у ЗВП № 39903647, що був затверджений начальником відділу, копія додається.
30 серпня 2024 року на депозитний рахунок відповідача надійшло 25692,23 грн, з яких 11285,29 грн було перераховано на користь АТ КБ «Приват Банк», та 1128,53 грн виконавчого збору на користь держави в ВП № 43654529.
У межах ЗВП № 39903647 було проведено пропорційний розподіл коштів з урахуванням того, що стягувачем в ВП №35397879 були недоотримані кошти у розмірі 9056,91 грн, та 905,69 грн виконавчого збору не було спрямовано на користь держави, тобто права стягувача у межах ВП №35397879 було поновлено, на підтвердження чого відповідач додав розрахунок ЗВП №3990647 від 30 серпня 2024 року.
Таким чином, порушення на які посилався позивач у своїй позовній заяві були виявленні начальником відділу та усунуті державним виконавцем, а тому можна зробити висновок, що предмет спору відсутній.
Пунктом 8 частини 1 статті 238 КАС України встановлено, що суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Відповідно до частини 2 статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до частини 2 статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Відповідно до частини 2 зазначеної статті у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Так, позивачем при зверненні до Рівненського окружного адміністративного суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1211 грн 20 коп, що підтверджується платіжним документом від 26.08.2024, наявного в матеріалах справи.
Приписами частини 6 статті 143 КАС України встановлено, що у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, судовий збір може бути повернутий позивачу у разі подання відповідної заяви, що узгоджується з пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» та частиною 6 статті 143 КАС України.
Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що порушення на які посилався позивач у своїй позовній заяві були усунуті державним виконавцем, а предмет спору відсутній.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 364, 366 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року про закриття провадження у справі № 460/9042/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 20.11.24