20 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 300/7409/24 пров. № А/857/25391/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Жиляка Михайла Дмитровича на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року про відмову в забезпеченні позову, постановлену суддею Матуляком Я.П. у м. Івано-Франківську у порядку письмового провадження у справі № 300/7409/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій та стягнення моральної шкоди,-
30 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення комісії про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на підставі його заяви від 04.09.2024, яке оформлене протоколом від 13.09.2024 №15/2024; визнати паво на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку із зайнятістю постійним доглядом за своїм батьком ОСОБА_2 , який за висновком МСЕК та ЛКК закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, згідно поданої ним заяви про надання відстрочки від 04.09.2024; зобов'язати оформити та видати довідку про відстрочку за формою Додаток 6 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі поданої заяви. Водночас заявлено вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 120000 грн.
Одночасно з позовною заявою до суду подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення та заборони вчиняти дії щодо призову на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
Необхідність забезпечення позову обґрунтовано неправомірним прийняттям комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправного рішення. Зазначає, що у зв'язку з прийняттям спірного рішення позивача повідомлено про те, що він підлягає призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на загальних підставах. Покликається на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 11 квітня 2024 року у справі №520/7954/22, згідно яких право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов'язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, РТЦК та СП); при цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року в задоволенні заяви про забезпечення відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, представник позивача оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення вимог заяви позивача.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що спірні правовідносини позивача із ІНФОРМАЦІЯ_2 виникли з приводу незгоди позивача із прийнятим рішенням про відмову у наданні відстрочки від призову під час мобілізації на особливий період.
Постановляючи ухвалу про відмову в забезпеченні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що незгода позивача із оскаржуваним рішенням та звернення до суду з вказаним позовом ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Частиною першою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Вищезазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до вирішення спору по суті, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку прямо передбаченому законом. Підстави для забезпечення позову повинні бути доведені відповідними доказами.
У зв'язку з цим суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Частиною першою статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України)
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При розгляді заяви про забезпечення адміністративного позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення
При цьому, забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними або невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення зумовить настання негативних та незворотних наслідків.
Згідно до абзацом другим пункту 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Із наведених у заяві обґрунтувань та наявних справі доказів на підтвердження доводів, що викладені у заяві, не можливо встановити очевидність протиправних дій відповідача. Разом з тим, перевірка протиправності оскаржуваних дій можлива лише в ході з'ясування усіх фактичних обставин справи при розгляді її по суті, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності. Тобто, встановлення ознак протиправності дій відповідача є фактично вирішенням розглядуваного спору по суті, що є неприпустимим при вирішенні заяви.
Заявник зазначає, що у зв'язку із прийняттям спірного рішення про відмову у наданні відстрочки, відповідач відносно ОСОБА_1 почав вчиняти мобілізаційні дії.
На переконання колегії суддів суду апеляційної інстанції, ймовірна можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки відповідно до вимог пункту 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, до ухвалення комісією рішення (про відстрочку ви про відмову у наданні відстрочки) військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Крім того, за змістом п. 56 Положення про підготовку та проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 21.03.2002 №352, оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17. Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
З наведеного слідує, що повістка є засобом оповіщення військовозобов'язаної особи для її прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування.
Натомість, позивач не надав доказів ні суду першої, ні апеляційної інстанцій щодо вручення йому повістки, якою визначено обов'язкову явку до призовної дільниці з метою його мобілізації чи будь-яких інших дій для призову заявника на військову службу за мобілізацією (хоча з 13.09.2024 до дати розгляду апеляційної скарги пройшов тривалий проміжок часу), а тому твердження заявника про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення за його майбутнім позовом є нічим не підтвердженими та базуються на припущеннях заявника.
Ба більше, прийняття спірного рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на час особливого періоду не означає автоматичного призову заявника на військову службу та набуття ним статусу військовослужбовця.
З урахуванням наведеного, оцінюючи доводи заявника про необхідність вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням їх розумності і обґрунтованості, забезпечення збалансованості інтересів сторін, та враховуючи відсутність відповідних доказів, які б могли свідчити про наявність порушеного права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Натомість відмова у задоволенні такої заяви не є обмеженням доступу до правосуддя, так як не перешкоджає подальшому судовому розгляду вимог позову у спосіб, що наведений позивачем у відповідному позові.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строк, встановлений статтею 309 КАС України.
Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Жиляка Михайла Дмитровича залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року про відмову в забезпеченні позову, постановлену у справі № 300/7409/24, - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний